ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.02.2004 Справа N 5/167
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Божок В.С,
суддів: Хандуріна М.І., Черкащенко М.М.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції
по роботі з великими платниками податків у
м. Н-ську
на постанову Запорізького апеляційного господарського суду
від 15.10.03
у справі господарського суду Запорізької області
за позовом казенного підприємства "ХХХ", м. Н-ськ
до Спеціалізованої Державної податкової інспекції
по роботі з великими платниками податків у
м. Н-ську
про визнання недійсною другої податкової вимоги
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: А.А.А.,
від відповідача: Б.Б.Б.;
ВСТАНОВИВ:
Справа була призначена до розгляду на 28.01.04. В судовому
засіданні була оголошена перерва до 04.02.04 у відповідності з ч.
3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Рішенням від 25.07.03 господарського суду Запорізької області
позовні вимоги задоволено. Визнано недійсними першу податкову
вимогу від 21.04.03 № 1/81 в частині прибуткового податку в сумі
28854, 87 грн. та другу податкову вимогу від 27.05.03 № 2/95.
Постановою від 15.10.03 Запорізького апеляційного господарського
суду рішення від 25.07.03 господарського суду Запорізької області
залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що перша податкова вимога від
21.04.03 за № 1/81 в частині прибуткового податку є недійсною, а в
частині податку з власників транспортних засобів відізвана
(30.04.03 позивачем платіжним дорученням № 56/94 оплачено штраф за
несвоєчасну сплату податку з власників транспортних засобів),
надсилання другої податкової вимоги від 27.05.03 № 2/95 є
необгрунтованим.
Не погоджуючись з судовими рішеннями Спеціалізована ДПІ по роботі
з великими платниками податків у м. Н-ську звернулась у Вищий
господарський суд України з касаційною скаргою і просить її
скасувати і провадження у справі припинити, посилаючись на те, що
податкова вимога не є рішенням СДПІ, вона призначена лише для
доведення до позивача інформації про необхідність погашення
податкового боргу та про наслідки у разі його непогашення. В
такому разі не можливо визначити податкову вимогу, як акт
ненормативного характеру, що породжує права і обов'язки у платника
податків. Тому, СДПІ вважає, що у даному випадку відсутній предмет
спору.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить
необхідним відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Згідно п.п. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про порядок
погашення платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
(далі: №2181) у разі коли платник
податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання у
встановлені строки, податковий орган надсилає такому платнику
податків податкові вимоги.
Згідно п.п. 6.2.3 п. 6.2 ст. 6 Закону №2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
податкові
вимоги надсилаються:
а) перша податкова вимога - не раніше першого робочого дня після
закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового
зобов'язання. Перша податкова вимога містить повідомлення про факт
узгодження податкового зобов'язання виникнення права податкової
застави на активи платника податків, обов'язок погасити сум
податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк;
б) друга податкова вимога - не раніше тридцятого календарного дня
від дня направлені; (вручення) першої податкової вимоги, у разі
непогашення платником податків сум податкового боргу у встановлені
строки. Друга податкова вимога додатково до відомостей викладених
у першій податковій вимозі, може містити повідомлення про дату та
час проведення опису активів платника податків, що перебувають у
податковій заставі, а також про дату та час проведення публічних
торгів з їх продажу.
Пунктом 5.2 ст. 5 Закону №2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
передбачено, що
податкове зобов'язання платника податків нараховане контролюючим
органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону
( 2181-14 ) (2181-14)
вважається узгодженим у день отримання платником
податків податкового повідомлення, за винятком випадків,
визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту ( 2181-14 ) (2181-14)
. У разі коли
платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив
суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення,
що суперечить, законодавству з питань оподаткування або виходить
за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник
податків має право звернутися до контролюючого органу зі скаргою
про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та
може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які
платник податків вважає за потрібне надати. Скарга повинна бути
подана контролюючому органу протягом десяти календарних днів,
наступних за днем отримання платником податків податкового
повідомлення або іншого рішення контролюючого органу, що
оскаржується.
Згідно п.п. 5.2.3 п. 5.2 ст. 5 Закону України №2181( 2181-14 ) (2181-14)
заява, подана із дотриманням строків визначених п.п. 5.2.2 цього
пункту ( 2181-14 ) (2181-14)
, зупиняє виконання платником податків
податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні, на
строк від дня подання такої заяви контролюючого органу до дня
закінчення процедури адміністративного оскарження. Протягом
зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржуються, не
надсилаються, а сума податкового зобов'язання, що оскаржується,
вважається неузгодженою.
Відповідно до Закону України №397-ІV від 26.12.02 ( 397-15 ) (397-15)
, яким
внесено зміни до п.п. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону України № 2181
( 2181-14 ) (2181-14)
, встановлено, що день закінчення процедури
адміністративного оскарження вважається днем узгодження
податкового зобов'язання платника податків. При зверненні платника
податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення
контролюючого органу податкове зобов'язання вважається
неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття
відповідного рішення. Даний Закон набрав чинності 22.02.03
( 397-15 ) (397-15)
.
Позивач звернувся до суду 22.03.03, тому до правовідносин, які
виникли між сторонами, повинні застосовуватися норми Закону
України № 397-IV від 26.12.02 ( 397-15 ) (397-15)
.
Отже, податкові зобов'язання з прибуткового податку, згідно
податкового повідомлення-рішення від 29.01.03. №0000050204/0 є
неузгодженими.
Відповідно до вимог Закону України №2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
податкова
вимога надсилається виключно за узгодженими зобов'язаннями. У
зв'язку з тим, що податкове зобов'язання було неузгодженим,
відсутні підстави для надсилання податкової вимоги.
Таким чином, господарські суди правомірно дійшли висновку, що
надсилання першої податкової вимоги від 21.04.03 №1/81 в частині
донарахування прибуткового податку з робітників і службовців у
розмірі 28854,87 грн. є необґрунтованим та не відповідає вимогам
Закону України №2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Враховуючи, що перша податкова вимога від 21.04.03 №1/81 в частині
прибуткового податку є недійсною, а в частині податку з власників
транспортних засобів є відізваною (30.04.03 позивачем платіжним
дорученням №5694 оплачено штраф за несвоєчасну сплату податку з
власників транспортних засобів), надсилання другої податкової
вимоги від 27.05.03 №2/95 є також необґрунтованим і тому
правомірно визнано судом недійсною.
Стосовно твердження відповідача, що податкова вимога, як акт не
породжує прав і обов'язків у платника податку, то згідно п. 1.10
ст. 1, п.п. 6.2.3 п. 6.2 ст. 6 Закону України №2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
податкова вимога - це письмова вимога податкового органу до
платника податків погасити суму податкового боргу. Отже,
надсилання податкової вимоги платнику податків обумовлює настання
для нього відповідних правових наслідків, зокрема, обмеження права
на здійснення операцій з активами в силу виникнення на них права
податкової застави.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими
судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому
судові рішення відповідають чинному законодавству України та
обставинам справи і підстав для їх скасування немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, п. 1 ст. 111-9, ст.
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Рішення від 25.07.03 господарського суду Запорізької області та
постанову від 15.10.03 Запорізького апеляційного господарського
суду зі справи №5/167 залишити без змін.
Головуючий В.С. Божок
Судді М.І. Хандурін
М.М. Черкащенко