ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.02.2004 Справа N 38/308
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
розглянув
касаційну скаргу Виконавчого комітету Одеської міської ради
на постанову від 07.10.03 Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 38/308 господарського суду м. Києва
за позовом Виконавчого комітету Одеської міської ради
до Антимонопольного комітету України
про визнання недійсним рішення № 39-р від 07.02.03
У справі взяли участь представники
позивача: Сальнікова З.В. довір. у справі
відповідача: Городнича Л.А., довір. від 02.02.04, Кузьменко Л.Г.
довір. від 08.12.03, Бутін Е.П. довір. 19.01.04
Рішенням господарського суду м. Києва від 24.06.2003 позов
задоволено частково; а саме визнано частково недійсним п. 2
оскаржуваного рішення відповідача № 39-р від 07.02.2003 (суддя
Ю. Власов).
Київський апеляційний господарський суд постановою від
07.10.2003 апеляційну скаргу Виконкому Одеської міської ради
залишив без задоволення. Змінив резолютивну частину рішення суду
від 24.06.2003, виклавши її в такій редакції: “В позові
відмовити повністю”. Постанова мотивована тим, що відповідач
діяв в межах своєї компетенції, правомірно вирішив зобов’язати
КП “Одесводоканал” відшкодувати споживачам, охопленим приладами
обліку води збитки, які було завдано внаслідок встановлення для
них необгрунтовано завищених тарифів на водопостачання. Судом не
встановлено, що у зв’язку з прийняттям оскаржуваного рішення
відповідача порушені права та охоронювані законом інтереси
позивача у справі (колегія суддів у складі: А. Брайко, Л.
Бившева, Т. Розваляєва).
В поданій касаційній скарзі Виконком Одеської міської ради
просить скасувати постанову Київського апеляційного
господарського суду від 07.10.2003, прийняти нову постанову,
якою позовні вимоги виконкому задовольнити.
В скарзі вказується, що апеляційна інстанція не прийняла до
уваги ст. 17 Закону України “Про захист економічної конкуренції”
( 2210-14 ) (2210-14)
, яка забороняє дії чи бездіяльність органів влади,
місцевого самоврядування, що полягають у схиленні суб’єктів
господарювання до порушень законодавства про захист економічної
конкуренції, створення умов для таких порушень.
Відповідно ст. 2 зазначеного Закону ( 2210-14 ) (2210-14)
він
застосовується до відносин, що впливають чи можуть вплинути на
економічну конкуренцію на території України. Стан природної
монополії виключає конкуренцію. У переліку законів України, що
регулюють діяльність природних монополій Закон України “Про
економічну конкуренцію” не міститься. Незастосування судом
ст. 17 зазначеного Закону неправомірно. Затвердження
технологічних нормативів та тарифів на комунальні послуги
відноситься до сфери управління комунальних підприємств і не
можуть вплинути на наявність конкуренції на ринку.
Згідно ст. 28 Закону України “Про місцеве самоврядування в
Україні” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
і ст. 13 Закону України “Про питну воду і
питне водопостачання” ( 2918-14 ) (2918-14)
питання встановлення тарифів
відноситься до компетенції органів місцевого самоврядування.
Питання формування тарифів та встановлення їх не відносяться до
компетенції Антимонопольного комітету України. АМК України не
надані повноваження щодо визначення порядку формування тарифів і
спонукання органів місцевого самоврядування до встановлення
будь-кого виду тарифів. Отже, рішенням АМК порушені права
органів місцевого самоврядування в частині встановлення тарифів
на комунальні послуги.
АМК України не має права вирішувати питання розробки і
затвердження технологічних нормативів.
Відповідно Закону України “Про природну монополію” ( 1682-14 ) (1682-14)
,
тарифи на централізоване водопостачання і водовідведення
підлягають державному регулюванню, у законодавчому порядку
визначається їхній порядок формування і вони підлягають
встановленню органами місцевого самоврядування.
Антимонопольному регулюванню підлягають тільки вільні ціни і
тарифи у відношенні до яких застосовується поняття
“конкурентності”. Отже АМК України не має повноважень щодо
контролю і винесенню висновків про відповідність тарифів вимогам
діючого законодавства і дачі вказівок органам місцевого
самоврядування про необхідність перегляду тарифів.
Також апеляційним судом порушені норми процесуального права,
зокрема ст. 105 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
щодо строку направлення сторонам постанови; стаття
104 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
щодо неповного з’ясування судом обставин, що мають значення для
справи. Вимоги АМК до виконкому про зобов’язання КП
“Одесводоканал” відшкодувати збитки нібито завдані споживачам
внаслідок встановлення для них необгрунтовано завищених тарифів
на водопостачання взагалі є неправомірними. Відповідальність
згідно зі ст. 440 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
виникає за заподіяння
шкоди, що сталася з протиправних дій. Особа, якій заподіяна
шкода звертається за її відшкодуванням до суду. Тобто, питання
відшкодування збитків вирішується в судовому порядку, а не АМК
України. Ні відповідачем, ні судом не вказано яким саме
споживачам необхідно відшкодовувати збитки, в чому вони
полягають, чи понесли фактично споживачі витрати на оплату
послуг за завищеним тарифом, який розмір понесених збитків.
За таких обставин рішення відповідача повинно бути визнано
недійсним на підставі ст. 59 Закону України “Про захист
економічної конкуренції” ( 2210-14 ) (2210-14)
. Цю норму правильно
застосував місцевий суд при винесенні рішення від 24.06.2003.
Апеляційний суд в цій частині рішення суду скасував
безпідставно, пославшись на те, що КП “Одесводоканал” з позовом
про стягнення збитків до суду не звертався.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет
надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної
оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм
процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судами попередніх
ўнстанцўй норм матеріального та процесуального права. Касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Господарський суд має право визнати акт державного чи іншого
органу недійсним з підстав невідповідності його вимогам чинного
законодавства або визначений законом компетенції органу, який
видав цей акт. Обов’язковою умовою визнання акта недійсним є
також порушення у зв’язку з його прийняттям прав та охоронюваних
законом інтересів підприємства-позивача у справі.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлене наступне.
Антимонопольний комітет України прийняв рішення від 07.02.2003
№ 39-р (Справа N 50-01/2002), яким постановив визнати, що
Виконавчий комітет Одеської міської ради вчинив порушення
законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене
пунктом 7 статті 50 та статтею 17 Закону України “Про захист
економічної конкуренції” ( 2210-14 ) (2210-14)
, а саме бездіяльність у
вигляді:
невжиття станом на 24.01.2003 року заходів щодо дотримання
порядку встановлення тарифів шляхом затвердження технологічних
нормативів використання води у водопровідному господарстві,
починаючи з затвердження рішенням від 20.10.2000 року № 599
тарифів на послуги з водопостачання та водовідведення, однакових
для різних категорій населення: охопленого будинковими приладами
обліку води і без них, що призвело до того, що зазначені тарифи
виявилися завищеними на величину втрат води у
внутрішньо-будинкових мережах для населення, охопленого
будинковими приладами обліку води, і такими, що ущемлюють
інтереси інших суб’єктів господарювання та споживачів міста
Одеси та міст-супутників, що призвело до створення умов для
постачання КП “Одесводоканал” води населенню міста Одеси та
містам-супутникам за такими цінами, які неможливо було б
встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
Виконавчому комітету Одеської міської ради відповідач
запропонував припинити порушення шляхом затвердження
технологічних нормативів використання води у водопровідному
господарстві для КП “Одесводоканал”, які повинні бути розроблені
відповідно до законодавства, та на їх основі затвердити тарифи,
які б не ущемлювали інтересів споживачів міста Одеси та
міст-супутників, та зобов’язати КП “Одесводоканал” відшкодувати
споживачам, охопленим приладами обліку води, збитки, які було
завдано внаслідок встановлення для них необгрунтовано завищених
тарифів на водопостачання.
Чинне законодавство України встановлює певний порядок
ціноутворення у галузі водопровідно-каналізаційного господарства
згідно з яким позивач повинен був затвердити для КП
“Одесводоканал” індивідуальні технологічні нормативи
використання води (норми втрат і витрат води в системах подачі і
розподілу води), та з врахуванням затверджених технологічних
нормативів встановити тарифи на водопостачання і водовідведення
з врахуванням інженерного обладнання будинків. На час прийняття
відповідачем оспорюваного рішення, позивач індивідуальні
технологічні нормативи використання води для КП “Одесводоканал”
не затвердив, при цьому тарифи на водопостачання і
водовідведення встановлювались позивачем в розмірах,
затверджених розпорядженням Одеської обласної держадміністрації
від 24.05.2000 № 368/а-200 “Про тарифи на послуги водопостачання
і водовідведення”, що суперечить порядку встановлення тарифів.
КП “Одесводоканал” займає монопольне становище на регіональному
ринку Одеської області (розпорядження Одеського облвідділення
АМК України № 83-р від 08.08.1995). Тривалий час здійснювало
водопостачання і водовідведення споживачам за тарифами,
встановленими рішенням позивача № 39 від 19.01.2001 “Про
встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, що надаються
споживачам міста Одеси”. Вказані тарифи були встановлені
позивачем без передбачених чинним законодавством України
розрахунків на рівні тарифів, затверджених розпорядженням
Одеської обласної держадміністрації від 24.05.2000 № 368/а-200
“Про тарифи на послуги водопостачання і водовідведення”. До
складу останніх тарифів були включені технологічні втрати води у
внутрішньо-будинкових мережах. В зв’язку з цим певні споживачі
послуг КП “Одесводоканал”, які обладнані будинковими приладами
обліку води міста Одеси та міст-супутників, повинні були двічі
нести витрати, пов’язані з втратами води у внутрішньо-будинкових
мережах: перший раз – при сплаті КП “Одесводоканал” вартості
спожитої кількості води за тарифом вже враховуючим втрати води у
внутрішньо-будинкових мережах;
другий раз – при сплаті КП “Одесводоканал” води, спожитої в
кількості, вказаної приладом обліку, розміщеного на вході у
внутрішньо- будинкові мережі (фактично дані споживачі споживали
води менше на розмір внутрішньо-будинкових втрат, які траплялись
після обліку води приладами обліку цих споживачів міста Одеса та
міст-супутників).
При існуванні значної конкуренції на даному ринку надання послуг
подвійне покладання на споживачів, які обладнані будинковими
приладами обліку води міста Одеса та міст-супутників витрат,
пов’язаних з втратами води у внутрішньо-будинкових мережах було
б неможливим.
Суд першої та апеляційної інстанції правильно вказали, що
відповідно ст. 28 Закону України “Про місцеве самоврядування в
Україні” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
тарифи щодо оплати побутових,
комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються
підприємствами та організаціями комунальної власності
відповідної територіальної громади, встановлюють виконавчі
органи сільських, селищних, міських рад в порядку і межах,
визначених законодавством. Судами встановлено, що здійснивши
перевірку на КП “Одесводоканал” відповідач виявив, що Виконавчий
комітет Одеської міської ради повинен був встановити тарифи на
оплату послуг КП “Одесводоканал”, однак станом на 24.01.2003 в
встановленому порядку цього не зробив. За таких обставин,
попередні судові інстанції дійшли обгрунтованого висновку,
керуючись Законом України “Про захист економічної конкуренції”
( 2210-14 ) (2210-14)
, що відповідач виніс оскаржуване рішення в межах
своєї компетенції, оскільки згідно частин 1, 3 ст. 15 цього
Закону антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого
самоврядування, органів адміністративно-господарського
управління та контролю є прийняття будь-яких актів, надання
письмових чи усних вказівок, укладання угод або будь-які інші
дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого
самоврядування, органів адміністративно-господарського
управління та контролю, які призвели або можуть призвести до
недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.
Вчинення антиконкурентних дій цими органами забороняється і
тягне за собою відповідальність згідно з законом. Частинами 1, 3
п. 1 ч. 2 ст. 13 цього ж Закону ( 2210-14 ) (2210-14)
встановлено, що
зловживанням монопольним становищем на ринку є дії чи
бездіяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне
становище на ринку, що призвели чи можуть призвести до
недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема
ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов
існування значної конкуренції на ринку. Зловживанням є
встановлення таких цін придбання або реалізації товару, які не
можливо було б встановити за умов існування значної конкуренції
на ринку.
За таких обставин суди дійшли обгрунтованого висновку, що КП
“Одесводоканал” правильно зобов’язаний відповідачем відшкодувати
споживачам, охопленим приладами обліку води, збитки, які було
завдано внаслідок встановлення для них необгрунтовано завищених
тарифів на водопостачання, що відповідає вимогам ч. 1 ст. 48
Закону України “Про захист економічної конкуренції” ( 2210-14 ) (2210-14)
,
де вказано, що за результатами розгляду справ, АМК приймає
рішення і в тому числі про усунення наслідків порушень. Щодо
підстав стягнення збитків, їх розміру, то їх будуть вказувати
заінтересовані особи при зверненні до суду якщо не відбудеться
добровільного їх відшкодування. В даній справі розглядається
інший позов.
Касаційною інстанцією не приймаються до уваги і доводи позивача
про те, що Закон України “Про захист економічної конкуренції”
( 2210-14 ) (2210-14)
не поширюється на діяльність природних монополістів,
яким є КП “Одесводоканал” і що їх діяльність регулюється
спеціальним Законом України “Про природну монополію”. В ст. 3
Закону України “Про природну монополію” вказано, що
законодавство України про природні монополії складається з цього
Закону, Повітряного кодексу України, Закону “Про захист
економічної конкуренції” ( 2210-14 ) (2210-14)
та інших. Тобто твердження
скаржника безпідставні.
Порушення встановленого ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
строку
надсилання сторонам постанови не може бути підставою для
скасування правильної по суті постанови.
Касаційна інстанція погоджується з висновками попередніх
інстанцій про те, що оскаржуване рішення відповідача прийнято
ним в межах своєї компетенції з дотриманням вимог діючого
антимонопольного законодавства. Право позивача у встановленому
порядку встановлювати тарифи відповідач не порушував. Попередні
судові інстанції встановили, що позивач цим своїм правом не
скористався і його бездіяльність призвела до порушення прав
споживачів.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що підстави
для скасування постанови апеляційної інстанції відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Виконавчого комітету Одеської міської ради
залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного
господарського суду від 07.10.2003 у справі № 38/308
господарського суду м. Києва – без змін.