ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.02.2004 Справа N 32/337
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому ДП “ПГ “О”
судовому засіданні касаційну
скаргу
на постанову від 30.10.2003 Київського
апеляційного господарського суду
у справі 32/337
за позовом ТОВ “Г”
до Міністерства екології та природних
ресурсів України (надалі –
Міністерство);
ДП “ПГ “ЗАТ “О”
про визнання недійсним рішення про видачу другому відповідачу
ліцензії № 2240 від 07.09.2000 на користування надрами Мського
родовища,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 24.06.2003 господарського суду м. Києва позов
задоволено – на підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст. 6 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
п. 5 Порядку надання спеціальних дозволів (ліцензій) на
користування надрами ( 709-95-п ) (709-95-п)
, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 31.08.95 № 709 (надалі Порядок
надання ліцензій) та п. 10 Положення про порядок ліцензування
підприємницької діяльності ( 1020-98-п ) (1020-98-п)
(затверджено постановою
Кабінету Міністрів України від 03.07.98 № 1020) припинено дію
ліцензії № 2240 на користування надрами Мського родовища
(ділянки: “Б”, “БН”), видобування мінеральних лікувальних вод,
розсолів для забезпечення потреб лікувально-санаторного
комплексу “М”, виданої 07.09.2000 відповідачем третій особі та
зобов'язано відповідача анулювати цю ліцензію з посиланням на
порушення порядку видачі ліцензії, що полягає у її видачі
юридичній особі, яка не є правонаступником Орендного
підприємства “ПГ” – власника попередньої ліцензії від 26.02.93
№ 078.
Постановою від 30.10.2003 Київського апеляційного господарського
суду рішення залишено без змін з тих же підстав.
ДП “ПГ” у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову
скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові, оскільки
вважає, що постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.95
№ 709 ( 709-95-п ) (709-95-п)
не передбачено оскарження рішень про видачу
ліцензій третіми особами, що не є учасниками згаданих
правовідносин, в зв'язку з чим даний спір не підвідомчий
господарському суду. Скаржник також вказує на переоформлення за
ним ліцензії на користування надрами Мського родовища, так як
він є правонаступником попереднього користувача надр –
Організації орендарів Прикарпатської ГРЕС, що підтверджується
установчими документами другого відповідача, довідкою № 88 від
26.06.2000 М-ського відділення Промінвестбанку, довідками про
реєстрацію в органах статистики, актом контрольно-ревізійного
відділу у Стрийському районі, експертним висновком, які не взято
до уваги судами обох інстанцій.
Окрім того, другий відповідач посилається на недоведеність
позивачем обставин свого правонаступництва стосовно Орендного
підприємства “ПГ” з огляду на рішення господарського суду
Львівської області від 04.12.2001 у справі № 3/206-16/318, яким
визнано недійсними установчий договір та статут ТОВ “Г” в
редакції від 04.01.2001.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
правильності їх юридичної оцінки судами першої і апеляційної
інстанцій та заслухавши пояснення представників сторін та
третьої особи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає
відхиленню, а оскаржувані рішення та постанова – залишенню без
змін з уточненням резолютивної частини первісного рішення з
наступних підстав.
На спірні правовідносини, пов'язані з недотриманням
уповноваженим державним органом (Міністерством) порядку видачі
та переоформлення ліцензій на користування надрами, поширюється
дія ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст. 6 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, п.п. 2,5,6, 18 Порядку надання
спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами
( 709-95-п ) (709-95-п)
, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 31.08.95 № 709, що враховано судом першої і
апеляційної інстанцій та не заперечується скаржником.
Водночас відхиляються твердження другого відповідача про
непідвідомчість даного спору господарському суду, які
ґрунтуються на довільному звуженому тлумаченні змісту п. 1 ч. 1
ст. 12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та норм постанови КМ України від
31.08.95 № 709, оскільки згідно з ч. 2 ст. 124 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
юрисдикція судів поширюється на всі
правовідносини, що виникають у державі, а тому чинне
законодавство не встановлює жодних обмежень щодо можливості
визнання недійсними з підстав невідповідності законодавству
актів ненормативного характеру, які виходять від уповноважених
державних органів, органів місцевого самоврядування чи органів
юридичних осіб (господарські товариства тощо).
Оформлена оспорюваним рішенням видача ліцензії № 2240 від
07.09.2000 третій особі є індивідуальним (локальним) актом
ненормативного характеру, який породжує права та обов'язки
тільки у того суб'єкта чи визначеного певного кола суб'єктів,
яким він (акт) адресований, а саме породжує для позивача правові
наслідки у вигляді позбавлення права на користування надрами
Мського родовища та на видобування мінеральних лікувальних вод,
яке ТОВ “Г” набуло як правонаступник Орендного підприємства “ПГ”
на підставі раніше виданої останньому ліцензії від 26.02.93
№ 078 зі строком дії 10 років.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в
межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та
законами України.
Пунктом 5 Порядку надання ліцензій встановлено ( 709-95-п ) (709-95-п)
, що
у разі зміни користувача надр видається нова ліцензія. У
випадках, коли відповідно до чинного законодавства має місце
правонаступництво, ліцензія може переоформлюватися у порядку,
передбаченому Держкомгеології України.
Причому згідно з п.п. 2, 6, 18 Порядку надання ліцензій
( 709-95-п ) (709-95-п)
видача нових ліцензій повинна відбуватися за
результатами проведення конкурсу на підставі рішення
Міністерства, чого з матеріалів справи не вбачається та
сторонами не доведено.
Враховуючи наведене судом першої та апеляційної інстанцій на
підставі ретельної правової оцінки ліцензії від 26.02.93 № 078
на експлуатацію Мського родовища мінеральних вод, п. 1.3.
Статуту ТОВ “Г” (а.с. 3, том 1), Статуту КГП “ПГ” (а.с. 43-49,
том 1), Статуту ДП “ПГ” (а.с. 53-62, том 1), постанови Вищого
арбітражного суду України від 05.06.2001 у справі № 4/2483-
14/186 та інших наявних у справі доказів з достовірністю
встановлено обставини правонаступництва ТОВ “Г” стосовно прав та
обов'язків Орендного підприємства “ПГ”, в тому числі права на
експлуатацўю Мського родовища, недоведеність ДП “ПГ” свого
правонаступництва щодо зазначеного орендного підприємства та
обумовлене цим порушення першим відповідачем встановленого
конкурсного порядку видачі ліцензій на користування надрами
шляхом безпідставного переоформлення ліцензії від 26.02.93
№ 078, виданої раніше орендному підприємству “ПГ”. В зв'язку з
цим судом апеляційної інстанції правомірно, з врахуванням вимог
ст. 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відхилено надані скаржником
довідку № 88 від 26.06.2000, експертний висновок від
29.10.2003р., реєстраційні картки, довідки контрольно-
ревізійного відділу від 09.07.2003 та від 07.10.2003 як
неналежні докази, що не відносяться до предмету спору, оскільки
виходячи зі змісту ст. 25 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та ст. 9 Закону України “Про підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
належними правовстановлюючими документами стосовно
правонаступництва є статут юридичної особи та установчий договір
про її створення (заснування), які підлягають обов'язковій
державній реєстрації. Однак судами при прийнятті оскаржуваних
рішення та постанови чітко встановлено, що в Статуті ДП “ПГ” не
міститься жодних відомостей на правонаступництво останнього
стосовно Орендного підприємства “ПГ”.
Разом з тим недоречними визнаються доводи скаржника щодо
отримання ліцензії № 078 від 26.02.93 організацією орендарів
Прикарпатської ГРЕС, які спростовуються змістом самої ліцензії
(а.с. 7, том 1), в дійсності виданої Орендному підприємству
“ПГ”.
Не заслуговують на увагу також посилання другого відповідача в
обґрунтування своїх заперечень на рішення господарського суду
Львівської області від 04.12.2001 у справі № 3/206-16/318, яке
відповідно до ч. 4 ст. 85 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не набрало
законної сили у зв'язку з апеляційним оскарженням позивачем
зазначеного рішення.
До того ж такі заперечення скаржника по суті є посиланнями на
недоведеність обставин правонаступництва ТОВ “Г” стосовно
Орендного підприємства “ПГ”, однак згідно з ч. 2 ст. 111 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
у касаційній скарзі не допускаються
посилання на недоведеність обставин справи. Окрім того,
заперечення другого відповідача щодо неврахування судом певних
доказів по справі виходять за межі юрисдикції касаційної
інстанції, закріплені ч. 2 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
згідно якої касаційна інстанція не має права вирішувати питання
про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази чи
додатково перевіряти наявні у справі докази.
Водночас не можуть бути прийняті до уваги твердження скаржника
про те що згідно акту на право користування землею № 040108 від
1988 р. він є єдиним землекористувачем земельних ділянок Мського
родовища, оскільки судом апеляційної інстанції враховано
юридичні факти, зафіксовані в постанові від 05.06.2001 Вищого
арбітражного суду України у справі № 4/2483-14/186 за участю ДП
“ПГ” та ТОВ “Г”, зокрема, що саме ТОВ “Г” є землекористувачем
земельних ділянок, під якими та на яких розташовані свердловими
і необхідні підземна та наземна інфраструктура, згідно рішення
Лисовицької сільради від 15.12.99 № 67 “Про закріплення
земельних ділянок за ТОВ “Г” в тимчасове користування”. При
цьому колегія додатково зазначає, що при прийнятті вищезгаданої
постанови від 05.06.2001 судом відхилено акти на право
користування землею від 1972 року і від 1988 року та рішення
Стрийського райвиконкому від 18.08.88 № 196 як неналежні докази,
які не породжують жодних юридичних наслідків з моменту прийняття
рішення від 15.12.99 № 66 Лисовицької сільради “Про вилучення
земельних ділянок та припинення права користування в
Прикарпатської ГРЕС”, а тому посилання скаржника на акт на право
користування землею від 1988 року вважаються безпредметними.
Натомість неправомірні твердження другого відповідача про
відсутність у сільради повноважень приймати рішення про передачу
землі у користування спростовуються вимогами ч. 2 ст. 3 та п. 1
ст. 9 чинного на той час Земельного кодексу України в редакції
від 13.03.92, згідно яких розпоряджаються землею ради народних
депутатів, в тому числі сільські, які в межах своєї компетенції
передають землі у власність або надають у користування та
вилучають їх.
Отже, перший відповідач, видавши 07.09.2000 ліцензію № 2240
скаржнику шляхом переоформлення діючої ліцензії № 078 від
26.02.93 припустився істотної помилки в суб'єктному складі
спірних ліцензійних правовідносин, які виникли на підставі
раніше виданої ліцензії № 078 і внаслідок цього незаконно та
передчасно припинив ці правовідносини, які до 07.09.2000
існували між позивачем як правонаступником ОП “ПГ” та
Міністерством екології та природних ресурсів України, оскільки
десятирічний строк дії попередньої ліцензії від 26.02.93
закінчувався лише 26.02.2003.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов
висновку про необхідність відновлення становища, яке існувало до
порушення прав позивача, шляхом припинення дії ліцензії від
07.09.2000 № 2240 та зобов'язання відповідача анулювати цю
ліцензію, як того вимагає ст. 6 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
.
Однак, суд першої інстанції, не зазначивши в резолютивній
частині рішення від 24.06.2003 про визнання недійсним рішення
відповідача про видачу ліцензії № 2240 від 07.09.2000, виходив з
того, що відповідне письмове рішення Міністерством як таке не
приймалося, оскільки при переоформленні попередньої ліцензії
застосовується спрощений порядок розгляду матеріалів, що
визнається відповідачем у відзиві на позовну заяву (а.с. 35, том
1).
В зв'язку з цим колегія вважає за необхідне усунути допущені
недоліки шляхом уточнення резолютивної частини рішення, оскільки
розглянувши відповідну заяву скаржника від 05.06.2000 (а.с. 36,
том 1) та видавши останньому ліцензію від 07.09.2000 № 2240,
Міністерство здійснило акт волевиявлення та фактично прийняло
рішення, яким безпідставно позбавило позивача права користування
надрами Мського родовища мінеральних вод.
Зважаючи на наведене, колегія дійшла висновку про правомірність
застосування судом апеляційної інстанції до спірних
правовідносин норм чинного законодавства та відсутність будь-
яких підстав вважати, що судом помилково застосовано матеріальне
чи процесуальне право в розрізі даного спору.
Враховуючи викладене та керуючись ч. 2 ст. 19 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст.ст. 111-5, 111-7 - 111-9, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Рішення від 24.06.2003 господарського суду м. Києва та постанову
від 30.10.2003 Київського апеляційного господарського суду у
справі № 32/337 залишити без змін, а касаційну скаргу ДП “ПГ” –
без задоволення.
Уточнити абзац 2 резолютивної частини рішення від 24.06.2003,
виклавши його в такій редакції:
“Визнати недійсним рішення Міністерства екології та природних
ресурсів України про видачу Дочірньому підприємству “ПГ” ЗАТ
“Укрпрофоздоровниця” ліцензії № 2240 від 07.09.2000 на
користування надрами Мського родовища (Ділянки: “Б”, “БН”),
видобування мінеральних лікувальних вод, розсолів для
забезпечення потреб лікувально-санаторного комплексу “М” та
припинити дію цієї ліцензії”.