ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.02.2004 Справа N 23/83-03-2649
Вищий господарський суд України у складі суддів:
головуючого Овечкіна В.Е.
суддів: Чернова Є.В.
Цвігун В.Л.
за участю представників:
позивача К.Пахомов
відповідача С. Биковська
розглянув касаційну скаргу Спеціалізованої ДПІ по роботі з
великими платниками податків у
м. Одесі
на постанову Одеського апеляційного господарського
суду
у справі № 23/83-03-2649
за позовом “Перший лікеро-горілчаний завод”
до СДПІ по роботі з великими платниками
податків у м. Одесі
про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень та рішення
СДПІ,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Одеської області від 22.07.2003
(суддя С.Владимиренко) позовні вимоги задоволені частково,
визнані недійсними податкові повідомлення відповідача від
20.03.2003 № 00009708/10/0, від 14.04.2003 № 0000970810/1, у
решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тими обставинами, що штрафні санкції
застосовані відповідачем на підставі ст. 3 Указу Президента
України “Про врегулювання порядку одержання резидентами
кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів,
застосування штрафних санкцій за порушення валютного
законодавства від 02.06.99 № 734/98 не належить до категорії
податкового зобов’язання, позивачем не надана належно оформлена
ВМД після закінчення термінів ввезення товарів в Україну.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
14.10.2003 (судді Т.Величко, Л.Бойко, А.Жукова) рішення суду по
цій справі змінено, позовні вимоги задоволені у повному обсязі,
оскільки податкові повідомлення – як форма акта ненормативного
характеру можуть застосовуватись лише щодо сплати податків,
зборів, перелік яких визначено ст.ст. 14, 15 Закону України від
25.06.91 № 1251-ХІІ “Про систему оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
,
факт неперевищення встановленого строку для ввезення товару в
Україну підтверджується відміткою митниці на СМR накладній.
СДПІ по роботі з великими платниками податків просить постанову
апеляційного господарського суду по цій справі скасувати, в
задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки нарахування та
сплата пені у сфері зовнішньоекономічної діяльності передбачена
Законом 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
, факт перетину митного кордону
посвідчується ВМД, товар перейшов у митний режим вільного
використання після закінчення встановлених для ввезення строків.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні
дослідив матеріали справи та вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з наступних підстав.
Між позивачем та нерезидентом укладено контракт від 14.03.2002,
який регулюється нормами міжнародного приватного права.
Законом України від 15.06.94 встановлена участь України у митній
конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням
книжки МДП (конвенції МДП 1975р.), що передбачає ввезення
товарів на підставі міжнародних СМR накладних, які складені
відповідно до Міжнародної конвенції про дорожнє перевезення
вантажів,1956р., яка ратифікована Україною та є частиною
законодавства України відповідно до ст. 9 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
На підставі зазначеного, касаційна інстанція враховує фактичні
обставини пов’язані із перетином митного кордону, які
підтверджені митницею на СМR накладних та не свідчать про
порушення термінів встановлених для ввезення товару в Україну.
Касаційна інстанція приймає до уваги ст. 4.4.1 Закону України
“Про порядок погашення зобов’язань платників податків...”
( 2181-14 ) (2181-14)
щодо конфлікту інтересів та прийняття рішення на
користь платника податків з урахуванням вичерпного переліку
податків і зборів визначених ст.ст. 14, 15 Закону України “Про
оподаткування” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
. Пені за порушення строків
розрахунків не є податковим зобов”язанням і можуть при їх
обґрунтуванні стягуватись у окремому позовному провадженні. При
цьому обов”язок по доказуванню покладається на юридичну особу
публічного права., в тому числі по доведенню факту порушення
встановлених термінів.
Вищий господарський суд України констатує, що Указ Президента
України № 734/99 від 02.06.99 “Про врегулювання порядку
одержання кредитів, позик від нерезидентів...” ( 734/99 ) (734/99)
не є
податковим зобов’язанням, не входить у сферу податкового
законодавства, оскільки регулює порядок реєстрації відповідних
контрактів у НБУ та встановлює штрафи за ухилення від такої
реєстрації.
Касаційна інстанція враховує розподіл законодавства на публічне
та приватне, що підтверджується відповідними міжнародними
конвенціями, на підставі яких укладено зовнішньоекономічний
контракт (конвенції про міжнародний договір купівлі-продажу,
міжнародне дорожнє перевезення, ст.ст. 81, 82 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
), які поширюють положення приватного права на
юридичних осіб публічного права з одного боку та публічним
правом (податковим законодавством) з іншого та виходячи із їх
загального змісту встановлюють відповідне розмежування
(обмеження) у сфері застосування.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11, 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Одеського апеляційного господарського суду у справі
№ 23/83-03-2649 від 14.10.2003 залишити без зміни, а касаційну
скаргу без задоволення.