ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.02.2004 Справа N 18/211
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Плахотнюк С.О. (доповідач),
суддів: Панченко Н.П. , Плюшка І.А.,
розглянувши ВКП “Військовий мисливець” Товариства
касаційну скаргу військових мисливців та рибалок Збройних
Сил України
на рішення від 24.09.03 господарського суду міста
Києва
у справі № 18/211
за позовом ТОВ “Клуб “Мисливець та рибалка”
до ВКП “Військовий мисливець” Товариства
військових мисливців та рибалок Збройних
Сил України
третя особа: Київське державне лісогосподарське
об’єднання “Київліс”
про визнання договору недійсним,
за участю представників:
позивача – не з’явився (належним чином повідомлений),
відповідача – Гурін М.
третьої особи – не з’явився (належним чином повідомлений),
В С Т А Н О В И В:
Рішенням арбітражного суду міста Києва від 26.04.2001 у справі
№ 18/211 (суддя Мандриченко О.В.) задоволені позовні вимоги ТОВ
“Клуб “Мисливець та рибалка”, визнано недійсним договір про
довгострокове співробітництво від 21.04.1999, укладеного між ТОВ
“Клуб “Мисливець та рибалка” та Виробничим підприємством “Філін”
Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України,
припинено його дію на майбутнє та зобов’язано відповідача
повернути 48825,00 гривень позивачу (арк. спр. 89-93 т.1).
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів
(головуючого, судді Кузьменка м. В., суддів Васищака І.М., Палій
В.М.) постановою від 09.04.2002 скасував рішення арбітражного
суду міста Києва від 26.04.2001 у справі № 18/211, справу
передав на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Рішенням господарського суду міста Києва від 03.09.2002 у справі
№ 18/211 (суддя Студенець В.І.) позов задоволено, визнано
недійсним спірний договір від 21.04.1999 на підставі ст. 57 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та стягнуто з відповідача 48825,00 гривень.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів
(головуючого, судді Плахотнюк С.О., суддів Панченко Н.П.,
Плюшко І.А.) своєю постановою від 25.03.2003 скасував рішення
господарського суду міста Києва від 03.09.2002 у справі
№ 18/211, справу передав повторно на новий розгляд до
господарського суду міста Києва.
Рішенням господарського суду міста Києва від 24.09.2003 у справі
№ 18/211 (суддя Якименко м. Н.) позов задоволено повністю,
визнано недійсним спірний договір від 21.04.1999 (ст. 57 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
) та стягнуто з відповідача 40243,52 гривень
основного боргу та судові витрати на користь ТОВ “Клуб
“Мисливець та рибалка”.
Виробничо-комерційне підприємство “Військовий мисливець”
Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України”
звернулося з касаційною скаргою на рішення господарського суду
міста Києва від 24.09.2003 року у справі № 18/211 у якій просить
зазначене рішення скасувати, позов залишити без задоволення
посилаючись на те, що рішення господарського суду міста Києва
від 24.09.2003 року у справі № 18/211 прийнято з неправильним
застосуванням норм матеріального права, зокрема ст. 57 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
. В судовому засіданні касаційної інстанції
відповідач додав до касаційної скарги уточнення, в яких просив
змінити резолютивну частину касаційної скарги та викласти її
наступним чином: “Рішення господарського суду міста Києва від
24.09.2003 у справі № 18/211 змінити застосувавши ст. 48 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
замість ст. 57 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
”.
Заслухавши доповідача, представника Виробничо-комерційного
підприємства “Військовий мисливець” Товариства військових
мисливців та рибалок Збройних Сил України”, перевіривши
правильність застосування норм матеріального та процесуального
права судова колегія дійшла висновку, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню (з врахуванням уточнення до
касаційної скарги від 03.02.2004 № 33) з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів
справи (яка розглядалась судами неодноразово з.04.2001 року).
21.04.1999 року між позивачем та Виробничим підприємством
“Філін” Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил
України”, правонаступником якого є відповідач, було укладено
договір про довгострокове співробітництво.
Відповідно до п. 2.1.1 спірного договору про довгострокове
співробітництво відповідач зобов’язався надати позивачеві в
тимчасове користування строком на 13 років на території
Дубраво-Ленінського мисливського господарства два єгерських
обходи з метою здійснення спільного відтворення і охорони
мисливської фауни, а також для проведення спортивного полювання
на період дії зазначеного договору.
Згідно з п. 2.2.3 договору про довгострокове співробітництво,
позивач зобов’язався фінансувати заходи з охорони та відтворення
диких тварин, охорони природи та оточуючого довкілля на підставі
щорічно узгоджуваних сторонами кошторисів, копії яких додані до
матеріалів справи.
Згідно з п. 2.1.4 договору, відповідач зобов’язався забезпечити
разом із позивачем планування і проведення комплексу охоронних і
біотехнічних заходів в наданих угіддях із метою відтворення
фауни і рибних запасів у відповідності із затвердженим
кошторисом.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, судом першої
інстанції зроблено висновок про те, що взаємовідносини сторін за
договором про сумісну діяльність регулюються главою 38 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, зокрема ст. 430.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів не
погоджується з таким висновком і вважає, що судом першої
інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин
ст. 430 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки відповідно до договору про
сумісну діяльність предметом його є сумісна діяльність для
досягнення спільної господарської мети. Оскільки глава 38 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
не передбачає обов’язкових реквізитів договору
про сумісну діяльність, то вирішуючи питання про наявність
договірних взаємовідносин, слід виходити з того, що такий
договір вважається укладеним коли між сторонами у письмовій
формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах, необхідних для
його виконання. Ведення спільних справ учасників договору про
сумісну діяльність здійснюється за їх загальною згодою.
Укладаючи договір про довгострокове співробітництво, сторони не
вирішили питання про порядок ведення спільних справ, не
визначили форму цього порядку та не визначили умови використання
результатів сумісної діяльності. Крім того не визначено
договором порядок покриття, що виникли в результаті сумісної
дўяльностў.
Таким чином, судова колегія Вищого господарського суду вважає,
що спірний договір за своєю правовою природою не може вважатись
договором про сумісну діяльність.
Враховуючи викладене та встановлені судом першої інстанції
відносини сторін щодо виконання умов договору, судова колегія
Вищого господарського суду України може зробити висновок про те,
що посилання на ст. 57 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
є помилковим. Судом
першої інстанції не враховано положення Постанови Пленуму
Верховного Суду України від 28.04.1997 (з наступними змінами та
доповненнями) “Про судову практику в справах про визнання угод
недійсними” ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
відповідно до п. 12 якого “При
вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі
ст. 57 ЦК суди повинні мати на увазі, що такі вимоги можуть бути
задоволені при доведеності фактів обману, насильства, погрози,
зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною
або збігу тяжких для сторони обставин і наявності їх
безпосереднього зв’язку з волевиявленням сторони укласти угоду
на вкрай невигідних для неї умовах. Під обманом у таких випадках
слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом
повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або
замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що
укладається”. Наявність наміру на здійснення обманних дій на
протязі всього періоду розгляду справи судами не встановлено.
Висновок суду першої інстанції, що територія Дубраво-Ленінського
мисливського господарства знаходилась у веденні іншої юридичної
особи, а не відповідача (і тому замовчування цієї обставини є
обманом) не ґрунтується на матеріалах справи. Як структурний
підрозділ це господарство входило, на той час, до складу ВП
“Філін” (з 1993 року), а у зв’язку з реорганізацією ВП “Філін”
та підприємства “Військовий мисливець” шляхом злиття,
Дубраво-Ленінське мисливське господарство передано до складу ВКП
“Військовий мисливець”, яке стало правонаступником ВП “Філін” в
частині його майна згідно передаточного балансу, що й було
встановлено попередніми судовими інстанціями.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що умови
договору від 21.04.1999 виконувались обома сторонами, зокрема:
придбання матеріальних цінностей (позивач), надання послуг щодо
проведення спортивного полювання та рибної ловлі, виділення
ліцензій на відстріл тварин (відповідач) укладено договір оренди
приміщення від 21.01.1999, яке знаходилось на території
Дубраво-Ленінського мисливського господарства.
За таких обставин суд першої інстанції помилково не врахував, що
укладення такої угоди можливо і під впливом помилки в діяльності
на той час керівництва відповідача, зокрема спотворено уявлення
особи про факти і обставини реальної дійсності.
Помилка сприяє спотвореному формуванню волі учасника угоди,
однак на відміну від обману, помилка не є результатом умисних,
цілеспрямованих дій іншого учасника угоди. Виникненню помилки
може сприяти необачність, часом самовпевненість учасників угоди.
Враховуючи, що Справа N 18/211 неодноразово направлялась Вищим
господарським судом України для повторного розгляду, судова
колегўя касаційної інстанції вважає, що керуючись ст. 111-9 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
на підставі встановлених судами попередніх
інстанцій, фактичних обставин справи, вправі прийняти нове
рішення, застосувавши ст. 56 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
З врахуванням викладеного, і керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
ст. ст. 111-9 - 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ВКП “Військовий мисливець” Товариства
військових мисливців та рибалок Збройних Сил України” на рішення
від 24.09.03 господарського суду м. Києва у справі № 18/211
задовольнити частково.
Рішення від 24.09.03 господарського суду міста Києва у справі
№ 18/211 змінити. З тексту рішення виключити мотивувальну
частину щодо застосування ст. 57 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Резолютивну частину постанови змінити. Викласти її в наступній
редакції:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Визнати недійсним на підставі ст. 56 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
договір про дострокове співробітництво від 21.04.1999 року,
укладений між виробничим підприємством “Філін” Товариства
військових мисливців та рибалок України” і Клубом “Мисливець та
рибалка”.
3. Зобов’язати сторони повернути одна одній все одержане за
договором. Доручити виконання цієї постанови господарському суду
міста Києва.