ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.02.2004 Справа N А-11/335-03
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
розглянув
касаційну скаргу ТзОВ “Геос”, м. Харків
на постанову від 22.10.03 Харківського апеляційного
господарського суду
у справі № А-11/335-03 господарського суду Харківської
області
за позовом ТзОВ “Геос”, м. Харків
до Виконкому Харківської міської ради
3-тя особа Приватне підприємство “Ульяна”, м. Харків
про визнання недійсним рішення
У справі взяли участь представники
позивача: Волошин Д.А. довір. від 02.02.04
відповідача: Поночовний П. М., довір. від 02.02.04
3-ої особи: Капустин Г.В., довір. від 26.01.04
Рішенням господарського суду Харківської області від 20.08.2003
відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним
рішення виконкому Харківської міськради № 1670 від 29.12.1999
“Про дозвіл приватному підприємству “Ульяна” на проектування та
будівництво стаціонарної АЗС по вул. Єлізарова, 16. Рішення
мотивоване тим, що експлуатація АЗС ПП “Ульяна” не порушує
встановлених нормативів СЕС, пожежної охорони, охорони праці.
Підприємство є власником АЗС, яка була у встановленому законом
порядку введена в експлуатацію і має відповідні
правовстановлюючі документи (суддя П. Хотенець).
Постановою Харківського апеляційного суду від 22.10.2000 рішення
суду від 20.08.2003 залишено без змін з тих же підстав (колегія
суддів: В. Бондаренко, О. Плужник, М. Токар).
ТОВ “Геос” в поданій касаційній скарзі просить прийняті у справі
рішення та постанову скасувати і позовні вимоги задовольнити.
Позивач вважає, що судами порушені норми матеріального та
процесуального права. Постановою Ленінського районного суду
м. Харкова (Справа N 1-665/03) встановлено, що завідуюча
відділення гігієни праці санітарно-епідеміологічної станції
м. Харкова Мангасарова С.Н. вносила в офіційні документи
завідомо неправдиві відомості і в тому числі в висновок
Харківської міської СЕС № 160-32 від 15.05.2002, що є в
матеріалах даної справи. Але суд постанову районного суду
залишив поза увагою. На рішення виконкому Харківської міської
ради № 1670, що оскаржується позивачем, прокурором м. Харкова
був внесений протест від 20.10.2002 № 25_180/02. Прокурор
вимагав його відміни, однак Харківська міська Рада 27.ХІ.2002
рішення виконкому № 1670 залишила в силі, а рішення № 1028 від
11.08.1999 “Про дозвіл ТОВ “Геос” на проектування та будівництво
стаціонарної АЗС з магазином по продажу супутніх товарів по вул.
Єлізарова (ріг вул. Афанасіївської)” відмінила. Рішення
Харківської міської Ради від 27.ХІ.2002 було визнано недійсним
рішенням господарського суду від 28.02.2003, яке постановою
апеляційної інстанції від 23.05.2003 залишено без змін. Таким
чином на будівництво АЗС мають право ПП “Геос” та ПП “Ульяна”
Під час роботи двох АЗС одночасно, зміст парів бензину
перевищить максимально допустиму концентрацію. Відповідно ДБН
360-92 табл. 7.8 кордони санітарно-захисної зони, враховуючи
розташування двох АЗС поруч один з одним, повинні становити 50
метрів. На кордон даної зони підпадають житлові будівлі зі сходу
і заходу від побудованої ПП “Ульяна” АЗС, що грубо порушує
вимоги зазначеного вище ДБН.
Рішенням виконкому Харківської міської ради № 463 від 27.03.2002
“Про внесення змін в рішення від 29.12.1999 № 1670” п. 1 був
змінений, а саме 01.12.2000 на 01.06.2003”, таким чином виконком
надав земельну ділянку в тимчасове користування по умовах оренди
до 01.06.2003, чим порушив ст. 12 Земельного Кодексу України
( 2768-14 ) (2768-14)
, що набрав чинності з 01.12.2002, відповідно до якої
встановлено, що питання розпорядження землями, що належать
територіальним громадам відноситься до виключної компетенції
міської ради, а не виконавчого комітету.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет
надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної
оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм
процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судами попередніх
інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Господарський суд має право визнати акт державного чи іншого
органу недійсним з підстав невідповідності його вимогам чинного
законодавства або визначений законом компетенції органу, який
видав цей акт. Обов’язковою умовою визнання акта недійсним є
також порушення у зв’язку з його прийняттям прав та охоронюваних
законом інтересів підприємства-позивача у справі.
Суд першої та апеляційної інстанції встановили наступне.
Виконкомом Харківської міської Ради було надано дозвіл позивачу
та ПП “Ульяна” на будівництво двох АЗС на суміжних земельних
ділянках.
Встановлено, що на час розгляду справи в суді на земельній
ділянці, відведеній ПП “Ульяна” вже існує діюча АЗС, прийнята у
встановленому порядку в експлуатацію. Свідоцтво на право
власності на нерухоме майно (АЗС) видане ПП “Ульяна” 19.06.2003.
ТОВ “Геос” до будівництва АЗС на відведеній земельній ділянці не
приступало.
Позивач не надав суду належних доказів тому, що у випадку
одночасної роботи двох АЗС зміст парів бензину перевищить
граничну норму (оскільки АЗС позивача не побудована), а також
доказів щодо порушення його прав та охоронюваних законом
інтересів у зв’язку з прийняттям відповідачем оскаржуваного
рішення.
Рішення міськвиконкому від 27.03.2002 про внесення змін до свого
рішення від 29.12.1999 не вирішувало питання надання в оренду
земельної ділянки ПП “Ульяна” під забудову АЗС, оскільки воно
було вирішено попереднім рішенням. В ньому мова іде про
подовження терміну будівництва і відповідної оренди.
З огляду на встановлені обставини справи, касаційна інстанція
вважає, що суд першої та апеляційної інстанції дійшли
правильного висновку, що оскаржуване рішення відповідача
прийняте ним в межах його компетенції з дотриманням вимог
діючого законодавства. Позивачем не надано доказів, що воно
порушує його права та інтереси.
Доводи скаржника про те, що попередні судові інстанції неповно
дослідили надані докази, колегія суддів до уваги не приймає,
оскільки до компетенції касаційної інстанції відноситься тільки
перевірки застосування судом першої чи апеляційної інстанції
норм процесуального і матеріального права на підставі
встановлених обставин.
Відповідно ст. 35 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
для господарського суду при вирішенні спору з
питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені, є
обов’язковим вирок суду з кримінальної справи, що набрав
законної сили. У даному випадку спір вирішується з інших
підстав.
Колегія суддів також дійшла висновку, що апеляційний суд
правильно вказав, що відповідачем ст. 12 Земельного Кодексу не
порушувалась, оскільки питання про надання ПП “Ульяна” земельної
ділянки для будівництва АЗС було вирішено в грудні 1999 року
згідно проекту відводу.
В 2000 році виконком вирішував питання про подовження строків її
будівництва.
Рішенням Харківської міськради № 39/03 від 26.02.2003 строк
оренди цієї ділянки продовжений до 01.03.2028 р. (а.с. 28).
Приймаючи до уваги викладене, касаційна інстанція дійшла
висновку, що прийняті у справі рішення відповідають чинному
законодавству і підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9 - 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ТОВ “Геос” м. Харків залишити без задоволення,
а постанову Харківського апеляційного господарського суду у
справі № А-11/335-03 – без змін.