ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.02.2004 Справа N 4/280
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
розглянув
касаційну скаргу ВАТ “Костопільське хлібоприймальне
підприємство”, м. Костопіль
на постанову від 04.09.03 Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 4/280 господарського суду м. Києва
за позовом ВАТ “Костопільське хлібоприймальне
підприємство”, м. Костопіль
до Державного комітету України з державного
матеріального резерву
про стягнення 387 100 грн.16 коп.
У справі взяли участь:
позивача: Малиш М.Ф., довір від 02.02.04
відповідача: Потомська І.О., довір. у справі
Рішенням господарського суду м. Києва від 14.05.2003 в позові
відмовлено. Рішення мотивовано тим, що для стягнення витрат за
період 1995 – 1999 рр. позивач пропустив строк позовної давності
(суддя І. Борисенко).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
14.09.2003 апеляційна скарга ВАТ “Костопільське хлібоприймальне
підприємство” залишена без задоволення, а рішення суду від
14.05.2003 без змін з тих підстав, що сторони не визначили
строки проведення розрахунків за послуги позивача по оплатному
зберіганню зерна держрезерву на протязі 1995-1999 рр. Апеляційна
інстанція дійшла висновку, що місцевий суд правильно застосував
строки позовної давності (колегія суддів у складі: Л. Кондес, С.
Куровський, А.Верховець).
В поданій касаційній скарзі позивач просить постанову Київського
апеляційного суду від 04.09.2003 та рішення господарського суду
м. Києва від 14.05.2003 скасувати і позовні вимоги задовольнити
в повному обсязі. Скарга обгрунтована тим, що суди не
застосували ст. 165 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, а саме відповідач
повинен виконати вимогу пред’явлену в будь-який час в 7-денний
строк. Не застосована ст. 440 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, якою
відповідач зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані позивачу.
Не застосовано Закон України “Про державний матеріальний резерв”
( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
, щодо порядку відшкодування витрат по зберіганню
зерна. В рішенні та постанові попередніх судових інстанцій не
вказано на яких доказах грунтуються їх висновки. Крім цього,
процесуальні документи розсилалися апеляційним судом з
порушенням встановленого 5-денного строку.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет
надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної
оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм
процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню
частково з наступних підстав.
Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судами попередніх
інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд першої та апеляційної інстанції встановили наступне.
За період 1995-1999рр. відповідачем було передано позивачу на
оплатне відповідальне зберігання держрезерв зерна 143255 тонн.
По розрахунку позивача за цей період заборгованість відповідача
за послуги по зберіганню зерна склала 387100 грн. 16
коп. Позивач необгрунтовано визначив вартість зберігання 1 тонни
зернових в місяць від 1,5 грн. до 3 грн. 50 коп. Судом прийнятий
контррозрахунок боргу, наданий відповідачем.
Витрати позивача підтверджені приймальними актами за формою
Р-16.
Сторони не визначили строки проведення розрахунків за послуги
позивача надані на протязі 1995-1999 рр. Претензія № 564
відправлена відповідачу 29.11.2002 р., а позовна заява до суду
27.02.2003, тобто з пропуском строку позовної давності,
передбаченого ст. 71 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Клопотання про відновлення пропущеного строку позовної давності
не надходило.
Відповідно п. 7 постанови Кабінету Міністрів України № 532
( 532-2002-п ) (532-2002-п)
від 12.04.2002 порядок відшкодування
підприємствам, установам і організаціям витрат, пов’язаних з
відповідальним зберіганням цінностей державного резерву,
здійснюється на підставі договору, укладеного відповідним
зберігачем з Держкомрезервом за встановленою формою за рахунок
асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених
законодавством. З огляду на встановлене попередніми судовими
інстанціями, а саме, що сторони в договору не визначили строки
проведення розрахунків, - суд апеляційної інстанції правильно
вказав, що на підставі ст. 165 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
відповідач
повинен був сплатити борг в 7-денний строк з дня пред’явлення
вимоги. Статтею 71 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
встановлено загальний
строк для захисту права особи, право якої порушено, - 3 роки.
Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення
права на позов, тобто коли особа дізналася або повинна була
дізнатися про порушення свого права (ст. 76 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
). Отже, у даному випадку термін позовної давності
почався лише тоді, коли позивач пред’явив свої вимоги по оплаті
наданих послуг, а відповідач протягом 7 днів не розрахувався. В
саме цей час позивач дізнався про порушення свого права. За
таких обставин висновок попередніх судових інстанцій щодо
пропуску позивачем строку позовної давності не відповідає
ст. ст. 71ё76 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Постановою Кабінету Міністрів України № 532( 532-2002-п ) (532-2002-п)
від
12.04.2002 затверджений “Порядок відшкодування підприємствам,
установам та організаціям витрат, пов’язаних з відповідальним
зберіганням матеріальних цінностей державного резерву” де
вказано як визначаються суми витрат, що підлягають
відшкодуванню. Ні в рішенні, ні в постанові судами не
встановлено і не вказано яку суму витрат не відшкодував
відповідач за надані послуги.
Колегія зазначає, що зі змісту позовної заяви неможливо дійти
однозначного висновку, що просить стягнути позивач. В одному
абзаці позову мова іде про збитки з посиланням на ст. 203 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, а в другому – про виконання зобов’язань
належним чином згідно ст. 161 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
. В позові і
касаційній скарзі просить стягнути основний борг. В матеріалах
справи відсутні докази того, що договір сторін розірвано.
Доводи позивача, що суд необгрунтовано не застосував ст. 440 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, касаційною інстанцією до уваги не
приймаються, оскільки у даному випадку виникші правовідносини
регулюються зобов’язальним правом, а не главою 40 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, що регулює правовідносини, що виникли з заподіяння
позадоговірної шкоди.
З огляду на викладене та приймаючи до уваги межі перегляді
справи у касаційній інстанції, встановлені ст. 111-7
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
колегія суддів дійшла висновку, що попередні судові інстанції
неповно встановили обставини справи у зв’язку з чим неможливо
надати їм належну юридичну оцінку.
За таких обставин справа підлягає направленню на новий розгляд
для достовірного з’ясування інших обставин, які мають істотне
значення для правильного вирішення даного спору.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене,
повно з’ясувати та перевірити всі обставини справи, об’єктивно
оцінити докази, що мають юридичне значення для вирішення спору
по суті і в залежності від встановленого правильно застосувати
норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та
ухвалити законне і обгрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9 – 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ВАТ “Костопільське хлібоприймальне
підприємство” м. Костопіль задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного суду від 04.09.2003 та
рішення господарського суду м. Києва від 14.05.2003 у справі
№ 4/280 скасувати.
3. Справу № 4/280 направити на новий розгляд до господарського
суду м. Києва.