ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2004                                     Справа N 4/103-ПН

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши  матеріали касаційної скарги товариства з  обмеженою

відповідальністю фірма “І"

на   рішення   господарського  суду  Херсонської   області   від

27.06.2003

та  постанову Запорізького апеляційного господарського суду  від

02.09.2003

у справі №  4/103-ПН

за позовом приватного підприємця -ої Надії Дмитрівні

до товариства з обмеженою відповідальністю “І”,

треті  особи  на  стороні позивача: Фонд комунального  майна  м.

Херсон  та  Державне  комунальне підприємство  торгово-виробнича

фірма “П"

про   звільнення незаконно займаного приміщення.

Рішенням   господарського   суду   Херсонської   області   позов

задоволено в повному обсязі: стягнуто з ТОВ фірми “І” на користь

ПП  С-ої  Н.Д.  16 080 грн. основного боргу, 245  грн.  80  коп.

державного   мита,   118  грн.  інформаційно-технічних   послуг;

зобов’язано  ТОВ  фірму “І” звільнити нежилі  приміщення  площею

670,5 кв.м, які розміщені в м. Херсоні по вул.Некрасова,2 шляхом

його виселення з цих приміщень та передати їх в користування  ПП

С-ій Н.Д.

Рішення  мотивоване тим, що: наданими доказами  підтверджується,

що   позивач  є  власником  спірного  майна,  а  документального

підтвердження   правових   підстав   користування   цим   майном

відповідачем не надано.

Постановою  Запорізького  апеляційного господарського  суду  від

02.09.2003  рішення господарського суду Херсонської області  від

27.06.2003  у справі №  4/103-пн залишено без змін, а апеляційну

скаргу ТОВ фірми “І”, м. Херсон – без задоволення.

ТОВ  фірма  “І”  з рішенням та постановою не згодне  та  просить

зазначені  рішення та постанову скасувати, а в позові приватному

підприємцю – С-ій Н.Д. відмовити.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представників сторін,

суд встановив наступне.

Згідно  договору  купівлі-продажу з  Фондом  комунального  майна

м.   Херсона, приватний підриємець Т-ка Н.Д. набула власності на

приміщення  площею 670,5 кв. м, розташованого по вул. Некрасова,

2 у м.  Херсоні.

Договір від 24.12.02р. нотаріально засвідчений і у відповідності

до п.  1.2 договору до покупця перейшло право власності.

До моменту продажу спірне приміщення орендувалось товариством  з

обмеженою  відповідальністю  “І”  на  підставі  договору  оренди

комунального майна від 01.01.2000р.

Додатковою  угодою до договору від 01.07.02р. сторони  узгодили,

що договір діє до відчуження об'єкта оренди.

Матеріали справи містять докази того,  що   виконавчий    комітет 

Херсонської міської ради та  ДКП ТВФ “П” неодноразово повідомляли 

орендаря про відчуження приміщення і необхідність

його звільнення.

Відповідач  не  звільнив спірне приміщення,  чим  порушив  права

власника   згідно   ст.   4  Закону  України   “Про   власність”

( 697-12  ) (697-12)
        ,  а  саме:  використовувати  майно  для  здійснення

господарської  та  іншої,  не  забороненої  законом  діяльності,

зокрема,  передавати його безоплатно або за плату у володіння  і

користування іншим особам.

Згідно  ст.ст.   48, 50 цього Закону ( 697-12  ) (697-12)
        ,  власник  може

вимагати  усунення  будь-яких порушень його  права,  хоч  би  ці

порушення  і  не  були  поєднані  з  позбавленням  володіння,  і

відшкодування завданих цим збитків.

Судова  колегія приходить до висновку, що підстав для скасування

рішення  господарського суду Херсонської  області  та  постанови

Запорізького  апеляційного господарського суду  немає,  оскільки

матеріали  справи свідчать про те, що всі документи позивача  та

господарського суду надсилалися відповідачу за юридичною адресою

ТОВ “І” і за фактичною адресою - м.  Херсон.

Господарський  та  апеляційний суди належним  чином  повідомляли

відповідача про судові засідання, неодноразово відкладали судові

засідання, в тому числі за клопотанням відповідача.

Матеріали справи свідчать про те, що представник ТОВ “І” приймав

неодноразово  участь в судових засіданнях. За  його  клопотанням

провадження по справі було зупинено.

Доводи  скаржника  щодо порушення його прав та порушення  судами

першої   та   апеляційної   інстанцій  принципу   гласності   та

змагальності сторін є необґрунтованим.

Стаття   22   Господарського  процесуального   кодексу   України

( 1798-12  ) (1798-12)
          передбачає,  що сторони зобов'язані  добросовісно

користуватися  належними  їм  процесуальними  правами,  виявляти

взаємну  повагу до прав і охоронюваних законом інтересів  другої

сторони,  вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного

дослідження всіх обставин справи, сприяти суду в розгляді спору.

Таким  чином,  рішення та постанова судів першої та  апеляційної

інстанцій  відповідають  фактичним  матеріалам  справи   та   не

суперечать  діючому  законодавству,  а  тому  підстав   для   їх

скасування немає.

Враховуючи  вищенаведене та керуючись ст.   ст.   111-5,  111-7,

111-9,  111-11  Господарського  процесуального  кодексу  України

( 1798-12 ) (1798-12)
        , суд

                      П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ТОВ фірма “І” залишити без задоволення.

2.   Рішення   господарського  суду  Херсонської   області   від

27.06.2003 та постанову Запорізького апеляційного господарського

суду від 02.09.2003 залишити без змін.