ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.02.2004 Справа N 2-3/12397.1-2003
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю “О”
на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 17.11.2003р.
у справі № 2-3/12397.1-2003
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “О”
до відкритого акціонерного товариства “К”
про стягнення 42700,0 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
19.09.2002 р.
Заявник також посилається на те, що фірма “Л”, яка передала ВАТ
“К” (відповідачу) переказний вексель № 613240104063 на суму
42700,0 грн. в якості розрахунку, на момент його передачі
заборгованості перед відповідачем не мала. Фірма “І”, яка
отримала в якості розрахунків з відповідачем цей же вексель,
також не мала взаємовідносин з ВАТ “К” з поставки товару,
виконання робіт та надання послуг.
При цьому заявник зазначає, що на момент розгляду даної справи у
суді йому не були відомі ці обставини, оскільки вся документація
відносно взаємовідносин з фірмами “Л” та “І” 04.07.2002р. була
вилучена правоохоронними органами для перевірки.
Крім того, у своєму доповненні до заяви від 25.09.2003р. про
перегляд рішення за нововиявленими обставинами скаржник
посилається на те, що рішенням від 12.09.2003р. господарського
суду АР Крим були задоволені позовні вимоги ВАТ “К” про визнання
недійсною угоди з розрахунку з використанням векселя
№ 613240104063, укладеної між ВАТ “К” та фірмою “Л”. Наведене
скаржник також вважає нововиявленою обставиною, яка має істотне
значення для вирішення цієї справи, оскільки за вимогами ч. 2
ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
визнання угоди недійсною тягне за
собою двосторонню реституцію. Тому позивач – ТОВ “О”, не може
бути законним держальником векселя.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 23.09.-02.10.2003р.
господарський суд може переглянути ухвалене ним судове рішення,
яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що
мають істотне значення для справи і не могли бути відомі
заявникові.
За змістом зазначеної норми, нововиявлені обставини
характеризуються тим, що вони:
- існували під час розгляду справи, але не були відомі
заявнику;
- є істотними, тобто такими, що можуть вплинути на висновок
суду щодо наявності певних прав та обов’язків у сторін, а також
інших осіб, що брали участь у справі, а отже і вплинути на
законність та обґрунтованість постановленого судового акта;
- виявлені після набрання чинності судовим актом.
При цьому, нововиявленими обставинами є матеріально-правові
факти, що входять до підстав позову або висунутих проти нього
заперечень іншої сторони та інші юридичні факти, що мають
значення для вирішення спору, які характеризуються наявністю
вищезазначених ознак у сукупності. Отже, виникнення нових
доказів або зміна обставин після вирішення спору не можуть бути
підставою для перегляду рішення за правилами розділу XIII
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної
інстанції пославшись на те, що обставина, встановлена у іншому
судовому рішенні, є нововиявленою, оскільки ставить під сумнів
безперервність ряду індосаментів, фактично переглянув справу без
врахування цієї нововиявленої обставини.
Зокрема, суд апеляційної інстанції піддав сумніву підставність
виникнення права регресу у позивача до відповідача, не вбачаючи
підтвердження цього права в матеріалах справи. Проте, зазначена
обставина була належним чином досліджена судами при розгляді
справи по суті і ніяким чином не пов’язана з нововиявленою
обставиною.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду
апеляційної інстанції з огляду на таке.
Із матеріалів справи вбачається і встановлено судом першої та
апеляційної інстанцій під час розгляду даної справи по суті
заявлених вимог, що відповідач є індосантом за простим векселем
№ 613240104063 і в силу ст. 47 Уніфікованого закону ( 995_009 ) (995_009)
зобов’язаний перед векселедержателем (позивачем). Але оплатити в
порядку регресу суму зобов’язання за вказаним векселем у розмірі
42700,0 грн. відповідач відмовився. Отже, підставою позову у
даній справі є простий вексель яким засвідчено грошове
зобов’язання відповідача.
Відповідно ст. 16 Уніфікованого закону ( 995_009 ) (995_009)
, особа, в
якої знаходиться переказний вексель, вважається законним
векселедержателем, якщо його право на вексель базується на
безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент
є бланковим. Закреслені індосаменти вважаються при цьому
ненаписаними. Якщо за бланковим індосаментом іде інший
індосамент, то особа, яка підписала останній, вважається такою,
що придбала вексель за бланковим індосаментом.
Отже, ряд індосаментів вважається безперервним у будь-якому
випадку, коли один індосамент іде послідовно за попереднім, а
попередній дає можливість легалізувати індосата. При цьому,
вексель вважається індосованим на користь певної особи не тоді,
коли на ньому з’явився індосамент, а коли такий вексель передано
цій особі та він знаходиться у її володінні.
Судом першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом
апеляційної та касаційної інстанцій, під час розгляду даної
справи по суті було перевірено ряд індосаментів з огляду на його
безперервність і встановлено, що позивач є його законним
держателем. Таке право у нього виникло на підставі індосаменту
із застереженням “як довіреній особі”, що в силу приписів ст. 18
Уніфікованого закону ( 995_009 ) (995_009)
дає право держателю векселя
здійснювати всі права, що випливають з переказного векселя
(одержати платіж, вчинити протест тощо), а в силу ст. 77 цього ж
Закону до простого векселя застосовуються такі ж положення, що
стосуються переказних векселів.
Також судом було встановлено, що 14.06.2002 р. приватним
нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу Я-ко
Л.І. на прохання законного векселедержателя - ТОВ “О” (довіреної
особи) був опротестований у неплатежі проти векселедавця - ВКФ
“Т” простий вексель № 613240104063, виданий 13.12.2001р. у
м. Сімферополі із строком оплати “за пред’явленням” у сумі
42753,0 грн. Оскільки законний векселедержатель не зміг отримати
платіж за векселем у строк, то він в силу вимог ст. 43
Уніфікованого закону ( 995_009 ) (995_009)
набув права притягнути
попередніх надписувачів до відповідальності і вимагати сплати
вексельної суми від кожного з них. Зокрема, таке право позивач
використав проти відповідача.
Відповідно до ст. 21 Закону України “Про цінні папери і фондову
біржу” ( 1201-12 ) (1201-12)
вексель є видом цінних паперів, що засвідчує
безумовне грошове зобов'язання векселедавця (боржника) сплатити
у відповідний строк зазначену в цьому документі суму власнику
векселя.
При цьому, вексель є абстрактним грошовим зобов'язанням
незалежно від причин, які обумовили його видачу, вексельне
зобов'язання є безспірним та безумовним. Зобов’язання осіб, що
підписали вексель, випливають виключно із векселя та не
потребують підтвердження та обгрунтованості будь-якими
документами окрім самого векселя.
Із матеріалів справи вбачається, що індосамент, яким вексель був
переданий фірмою “Л” заявнику, не визнаний недійсним або таким,
що не має сили, так само не визнано і спірний простий вексель
№ 613240104063 таким, що не має вексельної сили.
За таких обставин, колегія суддів вважає помилковим висновок
суду апеляційної інстанції про те, що визнання судом недійсною
угоди з розрахунку з використанням спірного векселя, є
нововиявленою обставиною, і погоджується з доводами суду першої
інстанції про те, що визнання недійсною угоди тягне за собою
наслідки, передбачені ч. 2 ст. 48 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
лише для сторін цієї угоди, а тому не має істотного
значення для даної справи.
Доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу
відносно того, що господарський місцевий суд, ухвалюючи рішення
від 19.09.2002р., безпідставно застосовував до спірних відносин
Уніфікований закон, оскільки він у порушення ст. 20 Закону
України “Про міжнародні договори України” офіційно не був
опублікований, а тому його застосування в силу ст. 57
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
є незаконним, колегія суддів
відхиляє з огляду на таке.
Статтею 20 Закону України “Про міжнародні договори України”
( 3767-12 ) (3767-12)
встановлено, що договори, що набрали чинності для
України, зокрема, договори, приєднання до яких здійснено на
підставі рішень відповідно Верховної Ради України, що набрали
чинності з моменту підписання їх Президентом України,
публікуються зокрема, у “Відомостях Верховної Ради України”.
Приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою
запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості
векселі, відбулося шляхом прийняття 06.07.1999 р. Верховною
Радою України відповідного Закону України № 826-ХІV ( 826-14 ) (826-14)
з
урахуванням застережень, обумовлених додатком ІІ до Конвенції, у
якому (додатку ІІ) зазначено, що конвенція набуде чинності для
України 06.01.2000р. З цієї дати Уніфікований закон
застосовується у судовій практиці до правовідносин, що виникли
після набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ст. 57 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
Закони
та інші нормативно-правові акти, що визначають права та
обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у
порядку, встановленому законом.
Закон України від 06.07.99р. № 826-ХІV був опублікований: Голос
України, 13.07.1999; Офіційний вісник України, рік 1999,
23.07.1999, № 27, стор.14; Відомості Верховної Ради України,
27.08.1999, № 34, ст. 290.
Посилання відповідача у відзиві на ст. 174 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
колегія суддів також відхиляє з огляду на те,
що норми Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
до правовідносин,
пов’язаним з вексельним обігом, можуть бути застосовані лише у
тій частині, яка не врегульована нормами вексельного
законодавства. Утім принцип солідарного зобов’язання перед
держателем векселя встановлений ст. 47 Уніфікованого закону
( 995_009 ) (995_009)
.
Враховуючи викладене, та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –
111-11, 111-13, 112-114 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “О”
задовольнити.
2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
вўд 17.11.2003р. у справі № 2-3/12397.1-2003 скасувати.
3. Ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від
23.09.-02.10.2003р. у справі № 2-3/12397.1-2003 залишити без
змін.