ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.02.2004 Справа N 2-15/2141-2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у ПП “Фірма “Ш”
відкритому судовому
засіданні касаційну
скаргу
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 02.06.2003
у справі № 2-15/2141-2003
за позовом ПП “Фірма “Ш”
до ДПІ у м. Ялті
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
18.02.-13.03.2003 року у позові відмовлено у зв’язку з
відповідністю оспорюваного рішення вимогам Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 02.06.2003 року рішення місцевого господарського суду було
залишено без змін, а апеляційна скарга позивача - без
задоволення.
ПП “Фірма “Ш” у поданій касаційній скарзі просить скасувати
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
02.06.2003 року по справі № 2-15/2141-2003 та задовольнити
позовні вимоги.
Скаржник стверджує, що при прийнятті постанови Севастопольським
апеляційним господарський судом було неправильно застосовано
норми матеріального та процесуального права.
Зокрема, за твердженням позивача апеляційним господарським судом
при прийнятті постанови неправильно застосовані судом норми
п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи,
встановлені судами попередніх інстанцій, на предмет правильності
їх юридичної оцінки, дійшла висновку, що постанова апеляційного
господарського суду підлягає залишенню без змін, а касаційна
скарга – відхиленню з наступних підстав.
Внаслідок проведеної відповідачем перевірки дотримання позивачем
податкового законодавства був складений акт № 3455/26-20 від
11.09.2002 р., згідно якого донараховано ПП “Фірма “Ш” податок
на додану вартість на суму 5333,00 грн. Вказаний акт був
покладений в основу оспорюваного податкового повідомлення-
рішення.
Підставою для донарахування податку на додану вартість став
укладений між ПП “Фірма “Ш” та ПП “Л” договору № 118 від
11.09.2002 на поставку лікеро - горілчаних виробів. У
відповідності до цього договору позивач здійснив оплату на
користь ПП “Л” на суму 32000,00 грн., в тому числі податок на
додану вартість – 5333,32 грн. за отримані по накладній № 251
від 07.06.2000 р. лікеро – горілчані вироби.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Калінінським
районним судом м. Донецька 25.06.2001 р. було прийнято рішення
про визнання недійсними установчих документів ПП “Л” з моменту
їх реєстрації.
Рішенням господарського АРК від 04.07.2002 по справі № 2-4/6902-
2002 за позовом Прокурора м. Ялти в інтересах держави в особі
ДПІ в м. Ялта АРК до ПП “Л” було визнано недійсним договір № 118
від 05.06.2000 р. з моменту його укладення.
Зазначені рішення набрали законної сили, а тому відповідно до
частин 2 та 4 ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
встановлені ними
юридичні факти недійсності установчих документів ПП “Л” з
моменту їх державної реєстрації та недійсності договору № 118
від 05.06.2000 з моменту укладення є обов’язковим для
господарського суду при вирішенні даного спору та не підлягають
доведенню.
Оскільки, договір № 118 від 05.06.2000 р. визнаний недійсним з
моменту його укладення, то віднесення на розрахунки з бюджетом
сум податку на додану вартість, перерахованих продавцю у складі
ціни товару, є неправомірним.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про
те, що по визнаному недійсним договору відсутній об’єкт
оподаткування у продавця відповідно до приписів п. 3 ст. 3
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а
тому у покупця не виникає право на зменшення податку на додану
вартість, який підлягає сплаті до бюджету, на суму податку,
перерахованого продавцю у складі ціни товарів за таким
договором.
Зважаючи на наведене судами при прийнятті рішення та постанови
правомірно відхилено доводи скаржника про надання йому належно
оформленої накладної продавцем, зареєстрованим як платник ПДВ,
які не є достатньою підставою для визнання недійсним
оспорюваного рішення з огляду на відсутність виникнення у
позивача податкових зобов’язань по ПДВ, пов’язану з визнанням
недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу від
05.06.2000 у встановленому порядку.
Частиною першою ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено,
що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна
інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи
перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції
норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного касаційна інстанція вважає оскаржені
відповідачем рішення та постанову такими, що прийняті судом
внаслідок правильного застосування норм чинного законодавства, а
тому скарга не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-
8, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
02.06.2003 у справі № 2-15/2141-2003 залишити без змін, а
касаційну скаргу ПП “Фірма “Ш” - без задоволення.