Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.02.2004 р.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді,
суддів;
за участю представників :
позивача - присутній,
відповідача - присутній,
третьої особи - не з'явився;
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Фонду державного майна України
на постанову від 02.06.2003
Н-ського апеляційного господарського суду
у справі № Х3
за позовом ЗАТ "ХХХ"
до Фонду державного майна України та
РВ ФДМ України по Н-ській області
про спонукання відповідачів до виконання
певних дій
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від 12.03.2003 (суддя А.А.А.) позов задоволено - на
підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та п. 51
Державної програми приватизації на 2000-2002 р.р., ( 1723-14 ) (1723-14)
затвердженої Законом України від 18.05.2000 № 1723 (надалі -
Державна програма приватизації) зобов'язано Фонд державного майна
України включити орендоване ЗАТ "ХХХ" нежитлове приміщення площею
146,7 кв.м. по вул. Ц-ній, 88 в м. Н-ську до переліку об'єктів
державної власності групи "А", що підлягають приватизації шляхом
викупу, а також зобов'язано РВ ФДМ України по Н-ській області
видати рішення про приватизацію цього приміщення з посиланням на
набуття позивачем права викупу об'єкта оренди у зв'язку зі
здійсненням орендарем за рахунок власних коштів та за згодою
орендодавця невідокремлених поліпшень орендованого майна вартістю
не менш як 25% залишкової вартості майна.
Постановою від 02.06.2003 Н-ського апеляційного господарського
суду (судді: Б.Б.Б., В.В.В., Г.Г.Г.) рішення залишено без змін з
тих же підстав.
Фонд державного майна України у поданій касаційній скарзі просить
рішення та постанову скасувати повністю, прийняти нове рішення про
відмову у задоволенні позову, оскільки вважає, що укладений між
"YYY" та ЗАТ "ХХХ" договір оренди від 01.07.97 не відповідав
вимогам ст. 5 Закону України "Про оренду державного та
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
і не міг породжувати будь-яких
правових наслідків, а судом не враховано здійснення позивачем
невід'ємних поліпшень орендованого державного майна під час дії
договору оренди від 01.07.97, який не був погоджений з ФДМ України
відповідно до вимог законодавства. Окрім того, скаржник вказує на
неврахування судом апеляційної інстанції також інших положень п.
51 Державної програми приватизації ( 1723-14 ) (1723-14)
та абзацу 3 ч. 2
ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального
майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, згідно яких у разі здійснення поліпшення
орендованого майна за власною ініціативою без погодження з
орендодавцем орендар не набуває права пільгового викупу державного
майна та втрачає право на відповідну грошову компенсацію незалежно
від обсягу та вартості невідокремленого поліпшення.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
правильності їх юридичної оцінки судами першої та апеляційної
інстанцій і заслухавши пояснення присутніх у засіданні
представників сторін, дійшла висновку, що оскаржувані рішення та
постанова підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга
першого відповідача - відхиленню з наступних підстав.
На спірні приватизаційні правовідносини, пов'язані з набуттям
позивачем права на викуп орендованих нежитлових приміщень та
відмовою державного органу приватизації у прийнятті рішення про
приватизацію приміщень шляхом викупу, поширюється дія ч. 2 ст. 19
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та п. 51 Державної програми
приватизації на 2000-2002 р.р. ( 1723-14 ) (1723-14)
, затвердженої Законом
України від 18.05.2000 № 1723-ІІІ, чим спростовуються посилання
скаржника в обгрунтування своїх заперечень на ст. 5 та ч. 2 ст. 27
Закону України "Про оренду державного та комунального майна"
( 2269-12 ) (2269-12)
, який не стосується предмета даного господарського
спору. При цьому колегія враховує встановлення судом при прийняття
рішення та постанови фактів здійснення позивачем за рахунок
власних коштів невід'ємних поліпшень орендованого майна вартістю
не менше 25% залишкової вартості цього майна і ці фактичні
обставини не оспорюються відповідачами.
Судом першої та апеляційної інстанцій на підставі ретельної
правової оцінки договорів оренди нежитлових приміщень від 01.07.97
та від 02.11.98 № 11Д-98, додаткових угод до зазначених договорів
від 02.11.98, від 01.03.2000 та від 18.06.2002, листів-клопотань
орендодавця ("YYY") від 13.08.97 № 003-586 та від 23.07.98 №
003-378 (а.с. 24, 27), залишеного другим відповідачем без
відповіді, листа - дозволу від ХХ.ХХ.98 № Х5 (а.с. 25), листа від
ХХ.ХХ.98 № Х2 (а.с. 26) та листа від ХХ.ХХ.2002 № Х6 Міністерства
промислової політики України, листа - відмови Фонду державного
майна України від ХХ.10.2002 № Х8 та інших наявних у справі
доказів з достовірністю встановлено, а відповідачами не
спростовано обставини отримання позивачем права на викуп
орендованих нежитлових приміщень у зв'язку зі здійсненням ним за
рахунок власних коштів за згодою орендодавця невідокремлюваних
поліпшень орендованого майна вартістю не менше 25% залишкової
вартості цього майна та подальшої безпідставної відмови першого
відповідача позивачеві у приватизації займаних орендованих
приміщень шляхом викупу.
Адже, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами
України.
Згідно з п. 51 Державної програми приватизації ( 1723-14 ) (1723-14)
у разі
прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна
(будівлі, споруди, приміщення) орендар одержує право на викуп
цього майна, якщо орендарем за згодою орендодавця здійснено за
рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке
неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому
шкоди, вартістю не менш як 25 відсотків залишкової (відновної за
вирахуванням зносу) вартості майна. Таке ж право одержує орендар у
разі прийняття рішення про приватизацію відповідно до
законодавства України.
Отже, отримання орендарем прав на викуп об'єкта оренди (об'єкта
нерухомості) пунктом 51 Державної програми приватизації
( 1723-14 ) (1723-14)
не ставиться у залежність від отримання згоди
державного органу приватизації на укладення попереднього договору
оренди, який вже втратив чинність. Тим більше, що судом
зафіксовано звернення орендодавця ("YYY") до другого відповідача з
клопотанням від 13.08.97 № 003-586 про отримання такої згоди, яке
в порушення вимог п. 3 ч. 4 ст. 9 Закону України "Про оренду
державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
залишено без
відповіді.
Обов'язковою та достатньою передумовою набуття орендарем права на
викуп орендованого об'єкта нерухомості законодавцем чітко
визначено лише здійснення орендарем за згодою орендодавця
невідокремлюваних поліпшень вартістю не менш як 25% залишкової
вартості орендованого майна. Будь-яких додаткових обмежень чи
заборон, які б могли бути підставою для відмови позивачу як
добросовісному орендарю отримати право на викуп орендованих
приміщень, чинне законодавство про приватизацію не передбачає.
Більше того, імперативними вимогами ч. 3 ст. 12 Закону України
"Про приватизацію державного майна" ( 2163-12 ) (2163-12)
встановлено
вичерпний перелік випадків для відмови у приватизації державного
майна, який розширеному тлумаченню не підлягає, і до цього
переліку не відносяться довільні посилання першого відповідача,
викладені в листі від ХХ.10.2002 № Х8. Окрім того, колегія вважає
безпредметними посилання скаржника в цьому листі на обставини
здійснення орендарем невід'ємних поліпшень під час дії договору
оренди від 01.07.97, не погодженого з Фондом державного майна
України, в якості підстави для відмови в приватизації, оскільки
зазначений договір припинив свою чинність з моменту укладення між
сторонами нового договору оренди № 11 Д-98 від 02.11.98 стосовно
тих же приміщень та не був визнаний недійсним у встановленому
порядку з огляду на його невідповідність законодавству про оренду,
а в період дії договору від 01.07.97 та після його припинення у
державних органів приватизації не виникало жодних претензій до
сторін цього договору. З цих же підстав не заслуговують на увагу
твердження першого відповідача про те, що договір оренди від
01.07.97 не міг породжувати будь-яких правових наслідків та не
відповідав вимогам діючого законодавства, оскільки цей договір не
був предметом відповідного господарського спору.
Помилковими вважаються також доводи першого відповідача щодо
встановлення в ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих
державних підприємств" ( 2171-12 ) (2171-12)
вичерпного переліку підстав для
застосування викупу як способу приватизації об'єктів групи "А",
оскільки згаданий закон не є єдиним законодавчим актом в сфері
регулювання приватизаційних відносин, а згідно зі ст.ст. 3,4
Закону України "Про приватизацію державного майна" ( 2163-12 ) (2163-12)
до
законів України з питань приватизації відноситься також Закон
України від 18.05.2000 "Про Державну програму приватизації на
2000-2002 р.р." ( 1723-14 ) (1723-14)
, яким встановлюються відповідні
способи приватизації для різних груп об'єктів (ч. 3 ст. 4 Закону
України "Про приватизацію державного майна" ( 2163-12 ) (2163-12)
) та
особливості приватизації певних об'єктів. Зокрема, пунктом 51
Державної програми приватизації ( 1723-14 ) (1723-14)
чітко встановлено
можливість отримання орендарем права на викуп певного орендованого
майна (будівель, споруд, приміщень) на визначених у цьому пункті
умовах. За таких обставин наведені вище твердження скаржника по
суті грунтуються на звуженому тлумаченні та вибірковому
застосуванні законодавства про приватизацію, а тому не
заслуговують на увагу.
Натомість зовсім недоречними визнаються посилання скаржника в
обгрунтування своїх заперечень на нібито існуюче зазначення в п.
51 Державної програми приватизації ( 1723-14 ) (1723-14)
положення про
втрату орендарем права на відповідну грошову компенсацією та
відсутність набуття права пільгового викупу державного майна у
разі здійснення орендарем поліпшень орендованого майна за власною
ініціативою без погодження з орендодавцем, оскільки в дійсності
норма п. 51 Державної програми приватизації ( 1723-14 ) (1723-14)
взагалі не
містить будь-яких вказівок з цього приводу. Водночас колегія
враховує встановлення судами першої та апеляційної інстанцій
фактів отримання орендарем дозволу-згоди на проведення
капітального ремонту та пов'язаних з цим поліпшень орендованих
приміщень, оформленого листом Мінпромполітики України від ХХ.ХХ.98
№ Х2 та листом орендодавця ("YYY") від 07.07.97 № 000-412, що не
спростовано відповідачами.
Таким чином першим відповідачем всупереч вимогам ч. 3 ст. 12
Закону України "Про приватизацію державного майна" ( 2163-12 ) (2163-12)
та
п. 51 Державної програми приватизації ( 1723-14 ) (1723-14)
відмовлено
позивачу у прийнятті рішення про приватизацію орендованого ним
приміщення шляхом викупу, чим порушено вимоги ч. 2 ст. 19
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, а тому касаційна інстанція
погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність
достатніх підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Зважаючи на викладене, колегія дійшла висновку про правомірність
застосування судами першої та апеляційної інстанцій до спірних
правовідносин норм чинного законодавства про приватизацію та
відсутність будь-яких підстав вважати, що судом помилково
застосовано матеріальне чи процесуальне право в розрізі даного
спору.
Враховуючи наведене та керуючись ч. 2 ст. 19 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст.ст. 111-5, 111-7 - 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
Рішення від 12.03.2003 господарського суду Н-ської області та
постанову від 02.06.2003 Н-ського апеляційного господарського суду
у справі № Х3 залишити без змін, а касаційну скаргу Фонду
державного майна України - без задоволення.