ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.02.2004 Справа N 28/203-03-5010
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні касаційну Суворовському районі м. Одеси
скаргу
на постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 25.11.2003
у справі № 28/203-03-5010
господарського суду Одеської області
за позовом Державної податкової інспекції у
Суворовському районі м. Одеси
до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою
відповідальністю "Виробничо-
комерційна фірма "АІ";
2) Приватного підприємства "ДТС"
про визнання угоди недійсною,
за участю представників від:
позивача
відповідача 1) не з'явились
відповідача 2) не з'явились
ДПІ у Суворовському районі м. Одеси звернулось до господарського
суду з позовом про визнання недійсною угоди, (а саме: договір від
28.08.2002 № 29/08-02, укладений між ВКФ "АІ" та ПП "ДТС" на
загальну суму 34 977, 71 грн.), на підставі ст. 49 Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Рішенням господарського суду Одеської області від 09.09.2003 позов
задоволено:
- визнано угоду від 28.08.2002 року за № 29/08-02, укладену між
ТОВ ВКФ "АІ" та ПП "ДТС", недійсною з підстави її укладення з
метою суперечною інтересам держави та суспільства;
- стягнуто з ПП "ДТС" на користь ТОВ ВКФ "АІ" суму 34 977, 71
грн.;
- стягнуто з ТОВ ВКФ "АІ" на користь держави України вартість
отриманого товару ТОВ ВКФ "АІ" за угодою від 28.08.2002
№ 29/08-02, укладену з ПП "ДТС" на загальну суму 34 977, 71 грн.;
- стягнуто з ПП "ДТС" витрати по оплаті державного мита в сумі
174, 89 грн., а також витрати за інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу в розмірі 59, 00 грн.;
- стягнуто з ТОВ ВКФ "АІ" витрати по оплаті державного мита в сумі
174, 89 грн., а також витрати за інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу в розмірі 59, 00 грн..
За результатами розгляду апеляційної скарги ТОВ ВКФ "АІ" Одеським
апеляційним господарським судом прийнято постанову від 25.11.2003,
якою рішення місцевого господарського суду змінено та викладено
резолютивну частину рішення у наступній редакції: "Позов
задовольнити частково. Визнати недійсною угоду, укладену 28 серпня
2002 р. за 25/08-02 між ТОВ ВКФ "АІ" та ПП "ДТС". В решті позовних
вимог відмовити.
Стягнути з ТОВ ВКФ "АІ" та ПП "ДТС" в доход Державного бюджету
України держмито по 42, 50 грн., до ДП "СІЦ" витрати по ІТЗ
судового процесу в розмірі по 59 грн.. Стягнути з ДПІ у
Суворовському районі м. Одеси на користь ТОВ ВКФ "АІ" держмито за
апеляційне провадження в сумі 132, 39 грн.".
Не погоджуючись із прийнятою у справі судовою постановою, ДПІ у
Суворовському районі м. Одеси звернулась до Вищого господарського
суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову
Одеського апеляційного господарського суду від 25.11.2003
скасувати, а рішення господарського суду Одеської області від
25.11.2003 - залишити без змін.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ДПІ у Суворовському районі м.
Одеси посилається на неправильне застосування судом норм
матеріального права, а саме: ст. 49 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
з підстав викладених у касаційній скарзі.
Заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши
правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України,
В С Т А Н О В И Л А :
З матеріалів справи та обставин, встановлених господарськими
судами першої та апеляційної інстанції вбачається, що 28.08.2002
між ТОВ ВКФ "АІ" та ПП "ДТС" укладено договір № 25/08-02, за яким
ПП "ДТС" зобов'язалось поставити, а ТОВ ВКФ "АІ" прийняти та
провести розрахунок за ізоляційну та вогнепальну продукцію на суму
34 977, 71 грн..
На підставі зазначеного договору ПП "ДТС" відпустило товар за
накладними № 25 від 10.09.2002 на суму 17 362, 95 грн., № 17 від
4.09.2002 на суму 17 614, 76 грн..
За платіжними дорученнями № 481 від 04.09.2002 на суму 17 614, 76
грн. та № 500 від 11.09.2002 на суму 17 362, 95 грн., ТОВ ВКФ "АІ"
сплатило суму 34 977, 71 грн., яку перерахувало на розрахунковий
рахунок ПП "ДТС", тобто свої зобов'язання виконало.
Наявні в справі документи свідчать про те, що ПП "ДТС" було
зареєстровано виконавчим комітетом Донецької міської ради
09.07.2002 та поставлено на податковий облік в ДПІ у
Куйбишевському районі м. Донецька 15.07.2002, а також
зареєстровано як платник податку на додану вартість, проте з
моменту реєстрації не звітує перед податковим органом, а також не
знаходиться за юридичною адресою.
Рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька від 29.07.2002
установчі документи ПП "ДТС" визнанні недійсними з моменту
реєстрації, а свідоцтво платника ПДВ - з моменту його видачі,
оскільки судом було встановлено, що підприємство було
зареєстровано особою, яка не мала наміру здійснювати
підприємницьку діяльність, тобто на підставну особу.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що підтримавши висновки місцевого господарського
суду в цій частині, апеляційна інстанція дійшла правильного й
обґрунтованого висновку щодо правомірності визнання спірної угоди
на підставі ст. 49 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
оскільки
заснування підприємства і здійснення його реєстрації на підставну
особу, укладання в подальшому таким підприємством угоди та
несплата з цього податків, дають підстави вважати, що укладаючи
спірну угоду ПП "ДТС" діяло з конкретною метою, яка була
спрямована на приховування отриманих за спірною угодою грошових
коштів від оподаткування, що протирічить приписам ст. 67
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, якою передбачено, що кожен
зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах,
встановлених законом, тому така мета не відповідає інтересам
держави і суспільства.
Разом з цим, з огляду на те, що умисел на укладення угоди з метою
завідомо суперечною інтересам держави та суспільства мав місце
тільки з боку ПП "ДТС", апеляційна інстанція зазначила, що
відповідно до ст. 49 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, при
наявності умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою
повинно бути спочатку повернуто другій стороні, а після чого,
одержане останньою або належне їй - на відшкодування виконаного
стягується в доход держави. Отже, посилаючись на те, що позов ДПІ
у Суворовському районі м. Одеси не містить вимоги про стягнення
одержаного з ПП "ДТС", господарський суд апеляційної інстанції
відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача
на користь держави суми 34 977, 71 грн..
Втім, колегія суддів Вищого господарського суду України не може
погодитись з висновками апеляційної інстанції в цій частині,
оскільки визнаючи спірну угоду недійсною на підставі ст. 49
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, апеляційний господарський суд
не прийняв до уваги те, що застосування, передбачених частиною
другою цієї статті Кодексу, реституційних наслідків є обов'язком,
а не правом суду (пункт другий постанови Пленуму Верховного Суду
України від 28.04.1978 № 3 "Про судову практику в справах про
визнання угод недійсними" ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
).
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування
постанови Одеського апеляційного господарського суду від
25.11.2003 та залишенню без змін рішення господарського суду
Одеської області від 09.09.2003, оскільки місцевий суд дійшов
правильного й обґрунтованого висновку.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 6 ч. 1 ст.
111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,-
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському
районі м. Одеси від 16.12.2003 № 15988/9/10-07 задовольнити.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
25.11.2003 скасувати, а рішення господарського суду Одеської
області від 09.09.2003 у справі № 28/203-03-5010 - залишити без
змін.