ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.02.2004 Справа N 9/375 пд
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді
суддів
розглянувши у відкритому Слов'янської об'єднаної державної
судовому засіданні податкової інспекції
касаційну скаргу
на постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 10.11.2003
у справі № 9/375 пд
господарського суду Донецької області
за позовом Слов'янської об'єднаної державної
податкової інспекції
до відповідачів: 1) Приватного підприємства "Д";
2) Товариства з обмеженою
відповідальністю "С"
про визнання угоди недійсною,
в судовому засіданні взяли участь представники від:
позивача
відповідача 1 не з'явились
відповідача 2
Справа N 9/375 пд розглядалась господарськими судами як першої так
і апеляційної інстанції неодноразово.
Рішенням господарського суду Донецької області від 03.09.2003
у позові Слов'янської ОДПІ відмовлено.
За результатами апеляційного провадження Донецьким апеляційним
господарським судом прийнято постанову від 10.11.2003, якою
рішення місцевого господарського суду залишено без змін, а
апеляційну скаргу Слов'янської ОДПІ - без задоволення.
Не погоджуючись з судовим рішенням, Слов'янська ОДПІ подала до
Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій
просить рішення господарського суду Донецької області від
03.09.2003 та постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 10.11.2003 скасувати, постановити нове рішення, яким
задовольнити позовні вимоги.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, Слов'янська ОДПІ посилається на
неправильне застосування господарськими судами норм матеріального
та процесуального права, а саме: приписів ст. 49 Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, постанови Пленуму Верховного Суду
України від 28.04.1978 ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
, роз'яснень Вищого
арбітражного суду України від 12.09.1999, ст. 4-7, 43, 101
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
з
мотивів викладених у касаційній скарзі.
Заслухавши представників сторін, проаналізувавши правильність
застосування господарським судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України,
В С Т А Н О В И Л А :
З матеріалів справи та встановлених обставин вбачається, що згідно
накладної № 162 від 23.12.2000, ПП "Д" передало ТОВ "С" плитку для
підлоги та облицювальну плитку на загальну суму 12 559 грн. у т.ч.
ПДВ у сумі 2 093, 17 грн.. Дані про особу, яка підписала накладну
не зазначено, а підпис особи засвідчено печаткою ПП "Д".
Розрахунок за отриманий товар ТОВ "С" здійснило готівкою повному
обсязі, що стверджується копіями виданих ПП "Д" квитанцій до
прибуткових касових ордерів № 1042 від 21.12.2000 на суму 3 000,
00 грн., № 1020 від 20.12.2000 на суму 3 000, 00 грн., № 1054 від
22.12.2000 на суму 3 000, 00 грн., № 1058 від 23.12.2000 на суму 3
000, 00 грн. та № 1059 24.12.2000 на суму 559, 00 грн..
Рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 14.03.2002
установчі документи ПП "Д" визнано недійсними.
Вважаючи, що спірну угоду укладено з метою завідомо суперечною
інтересам держави і суспільства, Слов'янська ОДПІ звернулась до
господарського суду з позовом про визнання угоди, укладеної між ПП
"Д" та ТОВ "С" на суму 12 599, 00 грн., недійсною на підставі ст.
49 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що
відповідач ПП "Д" передав ТОВ "С" товар, вартість якого сплачена
готівкою у сумі 12 559, 00 грн.. Рішенням Ленінського районного
суду м. Донецька від 14.03.2002 р. установчі документи ПП "Д"
визнано недійсними, оскільки його реєстрація відбулася за даними
особи, що непричетна до цього. Документи для реєстрації надавалися
неповноважними особами, оскільки відсутнє відповідне доручення.
Враховуючи зазначене з посиланням на судову практику, позивач
стверджує про наявність при укладені та виконанні спірної угоди у
ПП "Д" умислу, який спрямований на ухилення від оподаткування.
Заявами від 19.02.2003 та від 19.03.2003 позивач уточнив позовні
вимоги, зазначивши, що він просить визнати недійсною угоду на суму
12 599, 00 грн. відповідно до накладної № 162, податкової
накладної № 162/12 від 23.12.200 та стягнути з ТОВ "С" у доход
держави 12 559, 00 грн., додатково обґрунтувавши ці вимоги фактом
відсутності ПП "Д" за юридичною адресою та не поданням ним
обов'язкової звітності до податкових органів.
26.08.2003 позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог за
якою позивач стверджує, що 23.12.2000 між відповідачами була
укладена усна угода, що підтверджується накладною № 162 від
23.12.2000 та квитанціями до прибуткових касових ордерів за період
з 19 - 23.12.2000. Вартість отриманого товару сплачена повністю,
що свідчить про узгодження умов усної угоди між відповідачами.
З посиланням на ст. 35 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
у позовній заяві стверджується про відсутність
необхідності доведення наявності умислу ПП "Д" діяти всупереч
інтересам держави та суспільства, оскільки цей факт встановлено
рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 14.03.2002 при
визнанні недійсними установчих документів ПП "Д". Рішення вступило
у законну силу 13.04.2002, про що свідчить відповідна відмітка
судді на рішенні та лист Ленінського районного суду м. Донецька
№ 3429 від 05.08.2003. Крім того, позивач стверджує, що умисел на
ухилення ПП "Д" від оподаткування підтверджується невідображенням
спірної угоди у податковому обліку підприємства, несплатою
відповідних податків з отриманих за угодою доходів. З листа
Донецького обласного управління статистики № 25-248 від 11.02.2003
вбачається, що ПП "Д" не виключено з ЄДРПОУ.
Відмовляючи в позові Слов'янської ОДПІ, місцевий господарський суд
виходив з того, що:
- факти, які встановлені Ленінським районним судом, при прийнятті
рішення про визнання недійсними установчих документів ПП "Д", не
свідчать про наявність у цього підприємства мети, спрямованої на
ухилення від оподаткування. Судом не встановлено умисел конкретних
фізичних осіб на ухилення від оподаткування або досягнення іншої
мети, що не відповідає інтересам держави та суспільства, а
порушення порядку реєстрації підприємства не свідчить про його
умисел на ухилення від оподаткування, а отже обставини, які
встановлені районним судом не прийняті до уваги господарським
судом, оскільки не мають значення для вирішення спору про визнання
угоди недійсною на підставі ст. 49 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
.
- щодо неподання ПП "Д" фінансової звітності до органів податкової
служби та не знаходження за юридичною адресою, то відповідно до
ст. 8 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
це є
підставою для скасування його державної реєстрації. Сам лише цей
факт не може бути підставою для визнання недійсними угод
підприємства. Отже, за наведених підстав суд вважає, що факти, які
встановлено Ленінським районним судом м. Донецька у рішенні від
14.03.2002 не мають значення для вирішення спору про визнання
недійсною угоди на підставі ст. 49 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, а тому не прийняті судом до уваги;
- використання невстановленими особами установчих документів
підприємства, його печатки без відома зазначеного підприємства є
підставою для притягнення винних осіб до кримінальної
відповідальності, але не для визнання угоди недійсною. Крім того,
згідно повідомлень прокуратури Донецької області та ДПА в
Донецькій області кримінальні справи у відношенні посадових осіб
ПП "Д" за фактами приховування доходів від оподаткування не
порушувалася;
- посилання позивача на роз'яснення Президії Вищого арбітражного
суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 " Про деякі питання
практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними"
( v_111800-99 ) (v_111800-99)
судом до уваги не прийняті, оскільки: по-перше,
вони носять рекомендаційний характер та не є доказами у справі;
по-друге, місцевим судом не встановлена реєстрація ПП "Д" на
"підставну особу", що є обов'язковим для визнання угод недійсними
згідно зазначених роз'ясненні. Крім того, позивач не враховує, що
згідно Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978
№ 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними"
( v0003700-78 ) (v0003700-78)
(зі змінами та доповненнями) одного саме факту
визнання недійсними установчих документів юридичної особи
недостатньо для визнання угоди недійсною відповідно до ст. 49
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
За таких обставин, місцевий господарський суд, посилаючись на ст.
43 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
зазначив, що подані позивачем докази не є достатніми для повного
та об'єктивного з'ясування наявності тих обставин справи, з якими
закон пов'язує визнання угод недійсними і настання у зв'язку з цим
відповідних юридичних наслідків. Позивачем не надано судових
рішень (вироків), за якими вбачався би встановлений умисел тієї чи
іншої фізичної особи у скоєні злочину, яким є ухилення від
оподаткування чи здійснення фіктивного підприємництва, тому умисел
юридичної особи не може вважатися встановленим.
Колегія суддів апеляційної інстанції підтримала зазначені висновки
місцевого господарського суду та залишила судове рішення без змін.
Втім, колегія суддів Вищого господарського суду України не може
погодитись з висновками господарських судів попередніх інстанцій
виходячи з наступного.
Угоди визнаються недійсними на підставі ст. 49 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
за наявності мети не сплачувати податки,
оскільки такі дії суперечать ст. 67 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, якою встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати
податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
За змістом ст. 49 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
угода,
укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і
суспільства, є недійсною. Вирішуючи спір про визнання угоди
недійсною, суд повинен з'ясувати наявність тих обставин, з якими
закон пов'язує визнання угод недійсними і настання певних
юридичних наслідків. Пленум Верховного Суду України в пункті 6
постанови від 28.04.1978 № 3 "Про судову практику в справах про
визнання угод недійсними" ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
роз'яснив, що до угод,
укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави і
суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування
фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів.
Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками,
передбаченими законом, тому у кожній справі про визнання угоди
недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими
закон пов'язує визнання угоди недійсною.
Однак попередня інстанція не встановила достатніх фактичних та
правових підстав для віднесення чи не віднесення оспорюваної угоди
до такої, що спрямована на ухилення від оподаткування.
Відповідно до ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення суду з цивільної справи, що набрало
законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів,
які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Отже,
колегія суддів вважає, що висновок господарського суду про те, що
факти, які встановлено Ленінським районним судом м. Донецька у
рішенні від 14.03.2002 не мають значення для вирішення спору про
визнання недійсною угоди на підставі ст. 49 Цивільного кодексу
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, є неправомірним.
Крім того, колегія суддів зазначає, що у разі визнання у
встановленому порядку недійсними установчих документів суб'єкта
підприємницької діяльності або скасування його державної
реєстрації у зв'язку із здійсненням відповідної реєстрації на
підставі загубленого документа, що посвідчує особу, або на
підставну особу - засновника суб'єкта підприємницької діяльності,
укладені таким суб'єктом підприємницької діяльності угоди мають
визнаватися недійсними згідно із статтею 49 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
незалежно від часу їх укладення.
Виходячи з обставин, встановлених у рішенні Ленінському районного
суду м. Донецька вбачається, що ПП "Д" зареєстровано рішенням
виконкому Донецької міської ради № 1619 від 24.10.2000. У якості
засновника в установчих документах зазначено Г-ко А.А..
Реєстраційна картка, яка відповідно до Положення про державну
реєстрацію СПД ( 276-94-п ) (276-94-п)
є одночасно заявою про державну
реєстрацію, заповнена на Г-бу А.В. як на директора підприємства.
При цьому документи для реєстрації надані не власником та не
уповноваженою на це особою, оскільки Гба А.В. заявила про свою
непричетність до ПП "Д", а будь-які довіреності у реєстраційних
документах відсутні. За таких обставин, районний суд дійшов
висновку, що державна реєстрація ПП "Д" здійснена невстановленими
особами за паспортними даними Г-би А.В., яка ніякого підношення до
підприємства не має.
Разом з цим, незважаючи на викладені обставини та роблячи
висновок, що у рішенні районного суду не встановлено факту
реєстрації підприємства на "підставну особу", господарські суди
попередніх інстанцій не розкрили, що вони мають на увазі під
поняттям "підставна особа".
Також, при розгляді справи належним чином не перевірено, яку
господарську діяльність здійснювало ТОВ "С", яким чином були
використані товари, отримані за спірною угодою.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди не з'ясували
обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, не
прийняли до належної уваги роз'яснень Пленуму Верховного Суду
України, що призвело до висновку, з яким Вищий господарський суд
України погодитись не може.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або постанові
господарського суду першої інстанції.
Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не
наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а
останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий
розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства, вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1 ст.
111-9, ст.ст. 111-10 - 111-12 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Слов'янської об'єднаної державної податкової
інспекції від 09.12.2003 № 39470/10/10-013 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Донецької області від 03.09.2003 та
постанову Донецького апеляційного господарського суду від
10.11.2003 скасувати, а справу № 9/375 пд передати на новий
розгляд до господарського суду Донецької області.