ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.01.2004 р. N A-6/83
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді,,
суддів;
розглянувши
касаційну скаргу ПСП "XXX"
на постанову від 19.08.2003р.
Я-ського апеляційного господарського суду
та на рішення від 26.05.2003р.
у справі № Х3
господарського суду Н-ської області
за позовом Ч-ської сільської ради
до 1. Н-ської міської ради
2. ПСП "XXX"
про визнання частково недійсним рішення
Н-ської міської ради від 26.12.96р. № 415
за участю представників сторін
від позивача: присутні,
від відповідача 1: у засідання не прибули,
від відповідача 2: присутній - директор.
ВСТАНОВИВ:
Ч-ська сільська рада звернулася до господарського суду Н-ської
області з позовом до Н-ської міської ради та ПСП "ХХХ" про
визнання недійсними рішення Н-ської міської ради від 26.12.96р. №
415 "Про розгляд матеріалів міського відділу земельних ресурсів" в
частині надання земельної ділянки КП "YYY" та Державного Акту на
право постійного користування землею (серія NNN №001291) виданого
КП "YYY".
Позов мотивований порушенням Н-ською міською радою приписів ст.ст.
10, 19, 63 ЗК України ( 2768-14 ) (2768-14)
та Закону України "Про місцеві
ради і самоврядування" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
шляхом безпідставного
включення в межі міста земельної ділянки розміром 0,80 га, яка
належить позивачу, та надання її в постійне користування КП "YYY",
правонаступником якого є ПСП "XXX".
Рішенням від 26.05.2003р. господарський суд Н-ської області (суддя
А.А.А.) позов задовольнив, встановивши належність спірної
земельної ділянки позивачу у справі та неправомірність прийняття
оспорюваного рішення Н-ською міською радою.
Я-ський апеляційний господарський суд, переглянувши справу за
апеляційною скаргою ПСП "XXX", постановою від 19.08.2003р. рішення
у справі залишив без змін, погодившись з висновками суду першої
інстанції та відхиливши доводи скаржника щодо непідвідомчості
спору господарському суду.
Ухвалою від 22.12.2003р. Вищий господарський суд України за
касаційною скаргою ПСП "XXX" порушив касаційне провадження у
справі.
Касаційна скарга мотивована непідвідомчістю спору господарському
суду, оскільки частина спірної ділянки передана у приватну
власність фізичній особі Б.Б.Б., і спір між сторонами та
зазначеною фізичною особою розглядається Р-ським районним судом.
Заслухавши суддю-доповідача В.В.В., пояснення представника ПСП
"XXX", який підтримав доводи, викладені у касаційній скарзі,
заперечення представників позивача щодо законності рішення і
постанови, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, спірна
земельна ділянка належить Ч-ській сільській раді, а про порушення
прав на розпорядження земельною ділянкою позивачу стало відомо у
грудні 2002р.
На підставі встановлених обставин та моменту, коли позивач
дізнався про порушення своїх прав - 2002р., суд задовольнив позов
та відхилив доводи відповідачів про встановлення рішеннями судів
загальної юрисдикції, господарського суду по іншим спорам обставин
належності спірної земельної ділянки Н-ській міській раді.
Одночасно суд, мотивуючи відсутністю визначених меж міста Н-ська,
дійшов висновку щодо належності земельної ділянки до території
позивача, визнавши рішення Н-ської міської ради від 26.12.1996р.
№415 недійсним і повернув землі позивачу.
Проте висновки судових інстанцій не можна визнати відповідними
встановленим обставинам у справі і законодавству, що регулює
повноваження міських та сільських рад щодо розпорядження землями
при наявності спору про межі населених пунктів та права різних
суб'єктів землекористування спірною земельною ділянкою.
Відповідно п.п. 1, 3, 5, 6 Постанови Верховної Ради УРСР від
18.12.1990р. "Про земельну реформу" ( 563-12 ) (563-12)
в Україні оголошена
земельна реформа, і ради зобов'язані здійснити були облік земель,
землекористувачів з оформленням їх права на землекористування
згідно Земельному Кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
.
Тому за відсутності встановлення виконання земельної реформи не
можна погодитися з висновком судів першої та апеляційної інстанцій
про визначенням моменту, коли позивач дізнався про порушення своїх
земельних прав - 2002р.
Судами по суті доводів і висновків розглядався спір про
розмежування населених пунктів, що не було предметом позову.
Як вбачається з рішень судів загальної та господарської
юрисдикції, судами розглядалися спори про права розташування ПСП
"XXX" на земельних ділянках на підставі рішення Н-ської міської
ради від 26.12.96р. №415 "Про розгляд матеріалів міського відділу
земельних ресурсів" в частині надання земельної ділянки КП "YYY" і
спори вирішені були на користь ПСП "XXX", тобто визнано
правомірність користування цим землекористувачем земельною
ділянкою на підставі судового рішення, що набуло законної сили та
є обов'язковим на території України.
Позивач у розгляді попередніх справ приймав участь і до прийняття
по справах рішень не довів незаконність землекористування
земельною ділянкою ПСП "XXX" та право позивача на розпорядження
спірною земельною ділянкою.
Судами при розгляді справи не врахований також припис ст. 49
Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
щодо правомірності
володіння в разі, якщо інше не встановлено судом.
Суд не встановив наявність користування часткою спірної ділянки
фізичною особою та не дав оцінки наявності або відсутності такої
обставини, проте визначив підвідомчість спору господарському суду
при спірності здійснення землекористування ділянкою фізичною
особою, яке судом не визнано правомірним чи неправомірним, не
зважаючи на те, що в разі наявності таких обставин рішення може
стосуватися прав фізичної особи.
Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення
і постанова прийняті при неповному встановленні всіх обставин у
справі, а висновки не засновані на законодавстві, яким регулюються
земельні відносини сільських і міських рад та права
землекористувачів, що здійснюють користування земельними ділянками
після початку земельної реформи, тому рішення і постанова
підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до
суду першої інстанції для встановлення усіх суттєвих обставин у
справі та прийняття висновків, відповідних нормам матеріального і
процесу-ального права.
Керуючись ст.ст. 108, 111 - 5, 111 - 7, 111 - 9 - 12 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Н-ської області від 26.05.2003р. та
постанову Я-ського апеляційного господарського суду від
19.08.2003р. у справі № Х3 скасувати, а справу направити на новий
розгляд до суду першої інстанції.