ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.01.2004 Cправа N 29/379
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ДПІ у Солом'янському районі м.
відкритому Києва
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 03.11.2003
у справі № 29/379
господарського суду м. Києва
за позовом ДПІ у Солом'янському районі м.
Києва
до СП "ВФК",
Приватного підприємства Науково-
виробничого об'єднання "УСП"
про визнання недійсним контракту
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: присутній
від відповідача 1: присутній
від відповідача 2: не з'явився
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 30.07.2003 у справі
№ 29/379, залишеним без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 03.11.2003 припинено провадження у справі
в частині позовних вимог, заявлених до ПП "Науково - виробниче
об'єднання "УСП" на підставі п. 6 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
в решті позову про визнання контракту № 003/00-WFK від 28.04.2000
недійсним на підставі ст. 49 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
( 435-15 ) (435-15)
та стягнення з рахунку 2 - го відповідача на користь 1
- го відповідача 307577, 61 грн. та стягнення з останнього в доход
держави вказаної суми відмовлено з мотивів недоведення позивачем
факту укладання відповідачами угоди з метою, завідомо суперечною
інтересам держави і суспільства.
У касаційній скарзі ДПІ у Солом'янському районі м. Києва просить
скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду
від 03.11.2003 частково та прийняти нове рішення, яким позов в
частині вимог, заявлених до СП "ВФК", задовольнити, посилаючись на
неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм ст. 49
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
( 435-15 ) (435-15)
, ст. 2 Закону
України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
від 25.06.1991
№ 1251-ХІІ 9 (з наступними змінами і доповненнями), ст. 67
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Другий відповідач не скористався своїм процесуальним правом на
участь своїх представників в засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення представників позивача і першого відповідача,
перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи
та правильність їх юридичної оцінки господарським судом
апеляційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що між
1-им відповідачем (покупцем) і 2-им відповідачем (продавцем)
укладено контракт купівлі-продажу автомобіля Ford Ecoline
№ 003/00-WFK від 28.04.2000, який відповідачами виконано (про що
свідчать акт про продаж № 057-А від 28.04.2000, податкова накладна
№ 11 від 28.04.2000 на загальну суму 307 577, 61 грн., в т. ч. ПДВ
- 51 262, 93 грн., акт прийому - передачі векселів від
04.05.2000).
ДПІ у Солом'янському районі м. Києва звернулася з позовом про
визнання вказаної угоди недійсною на підставі ст. 49 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
і стягнення з ПП "Науково - виробниче
об'єднання "УСП" на користь СП "ВФК" 307 577, 61 грн. та стягнення
з останнього вказаної суми в доход держави, оскільки ПП
"Науково-виробниче об'єднання "УСП" не знаходиться за юридичною
адресою, податкову звітність не подає, податки не сплачує, у
зв'язку з чим рішенням господарського суду Донецької області від
25.11.2001 у справі № 4/538А державну реєстрацію ПП
"Науково-виробниче об'єднання "УСП" скасовано; крім того, спірний
контакт підписаний від імені 2-го відповідача невстановленими
особами, оскільки підписи на контракті і документах про його
виконання від імені 2 - го відповідача виконані Б-им О.М., який
помер ще 30.03.1999 (що підтверджено матеріалами справи а.с.
27-28).
Відмовляючи у позові про визнання угоди недійсною на підставі ст.
49 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, господарські суди першої
та апеляційної інстанції виходили з того, що позивачем не доведено
факт укладання відповідачами угоди з метою, що завідомо суперечить
інтересам держави і суспільства. Крім того, господарським судом
першої інстанції зроблено висновок про пропуск позивачем строку
позовної давності, встановленого ст. 71 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
.
Однак, вказані висновки господарськими судами попередніх інстанцій
зроблено без всебічного, повного і об'єктивного розгляду в
судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись
законом, як це передбачено правилами ст. 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен з'ясувати
наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод
недійсними, і настання певних юридичних наслідків.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує
можливість визнання угод недійсними на підставі ст. 49 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
за наявності мети не сплачувати податки
з сум, отриманих за реалізовані іншим суб'єктам господарської
діяльності товари (роботи, послуги), оскільки такі дії суперечать
ст. 67 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, якою встановлено
обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах,
встановлених Законом.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України бере
до уваги, що згідно зі ст. 49 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
та п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3
від 28.04.78 (з наступними змінами) "Про судову практику в справах
про визнання угод недійсними" ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
угода, яка укладена
з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, визнається
недійсною, і до таких угод належать угоди, спрямовані на
приховування фізичними та юридичними особами доходів від
оподаткування.
Однак господарськими судами попередніх інстанцій не дано належної
оцінки доводам позивача щодо мети укладення оспорюваної угоди з
боку 2-го відповідача - отримання прибутку без сплати податків,
про що свідчать: по-перше, податкові декларації з податку на
додану вартість за квітень-травень 2000 р. з неправдивими даними
про відсутність діяльності (хоч господарськими судами встановлено
факт виконання оспорюваної угоди і проведення розрахунків за
придбаний автомобіль у цей період); по-друге, сам контракт
№ 003/00-WFK від 28.04.2000 і всі документи, що підтверджують факт
виконання контакту (акт про продаж № 057-А від 28.04.2000,
податкова накладна № 11 від 28.04.2000 на загальну суму
307 577, 61 грн., в т. ч. ПДВ - 51 262, 93 грн., акт прийому -
передачі векселів від 04.05.2000), підписані невстановленою
посадовою особою від імені Б-на О.М., який помер 30.03.1999 (що
підтверджується копією запису акту про смерть № 655 від 02.04.1999
та листом Макієвського міського відділу реєстрації актів
громадянського стану Донецького обласного управління юстиції
№ 1045 - 113 від 22.06.2001 (а.с. 27 - 28)).
Крім того, слід зазначити, що господарські суди, посилаючись в
обґрунтування рішення на неподання позивачем до суду матеріалів
перевірки 2-го відповідача і рішення податкового органу про
встановлення податкового зобов'язання останньому, не взяли до
уваги факти, встановлені рішенням господарського суду Донецької
області від 25.11.2001 у справі № 4/538А, а саме: факт відсутності
2 - го відповідача за юридичною адресою і неподання бухгалтерської
звітності протягом року; не дослідили питання щодо можливості
здійснення перевірки 2 - го відповідача за відсутністю його за
юридичною адресою.
Також, господарськими судами не перевірено яким чином було
використано автомобіль Ford Ecoline, отриманий 1-им відповідачем
за оспорюванню угодою.
Відповідно господарськими судами першої та апеляційної інстанцій
не дано і належної правової оцінки доводам позивача щодо наявності
умислу та мети учасників господарської угоди.
Крім того слід зазначити, що господарський суд апеляційної
інстанції, залишивши без змін рішення господарського суду першої
інстанції, не дав будь - якої оцінки висновкам господарського суду
м. Києва щодо порушення позивачем визначеного ст. 71 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
строку позовної давності, зробленим без
будь - якого дослідження питання дати виникнення у позивача права
на позов. При цьому господарськими судами не взято до уваги, що
відповідно до ст. 76 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
перебіг
строку позовної давності починається з дня виникнення права на
позов, а право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або
повинна була дізнатися про порушення свого права.
Вищенаведене свідчить про те, що місцевим та апеляційним
господарськими судами зроблено висновки при неповно встановлених
обставинах справи.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в
касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими
інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з
передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно всебічно і
повно перевірити всі обставини справи, проаналізувати їх та інші
докази, що містяться у матеріалах справи, визначитися щодо
належних способів доказування у даній справі і прийняти рішення у
відповідності з вимогами чинного законодавства.
В процесі розгляду справи слід усунути порушення норм
матеріального та процесуального законодавства.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 1117, п. 3 ст.
111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у Солом'янському районі м. Києва задовольнити
частково.
Скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду
від 03.11.2003 та рішення господарського суду м. Києва від
30.07.2003 у справі № 29/379, а справу передати на новий розгляд
до господарського суду м. Києва.