ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.01.2004 Справа N 23/115-03-3316
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Балтської МДПІ в Одеській області
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 17.09.2003 року Одеського
апеляційного господарського суду
у справі № 23
господарського суду Одеської області
за позовом ДП "ПС"
до Балтської МДПІ в Одеській області
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення МДПІ
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача не з'явились
від відповідача не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Одеської області від 23.06.2003 року,
залишеним без змін постановою Одеського апеляційного
господарського суду від 17.09.2003 року по справі № 23 позов
задоволене, податкове повідомлення-рішення Балтської МДПІ від
23.12.2002 р. № 196/1-23 визнане недійсним; стягнуте з відповідача
на користь позивача витрати по сплаті державного мита на суму 85
грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу на суму 118 грн.
В касаційній скарзі Балтська МДПІ просить скасувати ухвалені по
справі судові акти, посилаючись на неправильне застосування норм
матеріального права, а саме пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.4.2 п.
7.4 ст. 7, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(далі Закон
України "Про ПДВ").
Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.
Сторони не скористалися наданим процесуальним правом на участь в
засіданні суду касаційної інстанції.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Відповідно до частини 1 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
оцінка
доказів господарським судом повинна ґрунтуватись на всебічному,
повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин
справи.
Задовольняючи позов суди виходили з того, що позивач правомірно
відніс до податкового кредиту суму 200000грн. у червні 2002 р. на
підставі податкової накладної № 40 від 08.06.2002 року, отриманої
при проведенні товарообмінної операції підприємством позивача з
"К" Ширяєвської РСС", з огляду на таке. Вищезазначена податкова
накладна відповідає вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України
"Про ПДВ" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, має всі необхідні реквізити, що
перелічені у вищезазначеній нормі. Передача в подальшому
отриманого за бартерною угодою векселя емітенту є окремою
господарською операцією, яку відповідач помилково об'єднує в одну
господарську операцію з бартерною угодою. Позивач правомірно, у
відповідності з положеннями підпунктів 7.4.2 , 7.4.5 п. 7.4 ст. 7
Закону України "Про ПДВ" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, відніс до податкового
кредиту ПДВ у сумі 200000грн. по податковій накладній № 40 від
08.06.2002 року, оскільки згідно ст. 12 Указу Президента України
"Про деякі зміни в оподаткуванні" ( 857/98 ) (857/98)
під час здійснення
бартерних операцій на території України податок справляється за
повною ставкою, у тому числі під час обміну товарами, операції з
продажу яких звільняються від оподаткування або оподатковуються за
нульовою ставкою; право під час здійснення таких операцій виникає
у дату здійснення кожної з частин заключної операції в сумі,
пропорційній таким частинам.
З висновками попередніх судових інстанцій стосовно права позивача
на включення до податкового кредиту ПДВ, нарахованого на вартість
векселя, переданого в якості товару при проведенні бартерної
угоди, не можна погодитись в повній мірі, оскільки він зроблений
без повного встановлення обставин справи щодо обігу цього векселя,
а відповідно, і без встановлення правової природи угоди позивача з
"К" Ш-ї Р.С.
Відповідно до частини 1 ст. 21 Закону України "Про цінні папери і
фондову біржу" ( 1201-12 ) (1201-12)
вексель - це цінний папір, який
засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити
після настання строку визначену суму грошей власнику векселя
(векселедержателю).
Згідно пункту 6 Інструкції № 7 "Про безготівкові розрахунки в
господарському обороті України", затвердженої постановою Правління
НБУ від 02.08.96 № 204 ( v0204500-96 ) (v0204500-96)
(з подальшими змінами і
доповненнями), чинної на момент здійснення операцій з простим
векселем № 753280413258, вексель є розрахунковим документом, за
яким здійснюються безготівкові розрахунки.
Уніфікованим законом про переказні та прості векселі,
запровадженим Женевською конвенцією, підписаною 07.06.1930, (ст.
ст. 11-10, 77) встановлений порядок передачі векселів шляхом
індосаменту, що визначає за векселем якість інструмента
вексельного обороту. Водночас чинне законодавство України не
забороняє торгівлю векселями, як цінними паперами, що регулюється
нормами цивільного права. У таких випадках вексель вибуває з
вексельного обороту і набуває статусу боргового документа (ст. 216
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
), який може бути предметом цивільно-правової
угоди.
В залежності від того, в якій якості використано вексель у
господарській операції (як засіб платежу за придбані товари
(роботи, послуги), чи як товар (фондова цінність), платник податку
відповідно до чинного законодавства повинен визначити свої
податкові зобов'язання.
Так, відповідно до пункту 4.8 ст. 4 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у разі, коли платник податку
здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), які є
об'єктом оподаткування згідно з пунктом 3.1 статті 3 цього Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, під забезпечення боргових зобов'язань покупця,
надане такому платнику податку у формі простого або переказного
векселя або інших боргових інструментів (далі- вексель), випущених
таким покупцем або третьою особою, базою оподаткування є договірна
вартість таких товарів (робіт, послуг) без врахування дисконтів
або інших знижок з номіналу такого векселя, а за процентними
векселями - договірна вартість таких товарів (робіт, послуг),
збільшена на суму процентів, нарахованих або таких, що мають бути
нараховані на суму номіналу такого векселя.
Векселі, отримані платником податку, або видані, але не оплачені
платником податку, не змінюють сум податкових зобов'язань або
податкового кредиту такого платника податку, незалежно від видів
операцій, по яких такі векселі використовуються.
У зв'язку з наведеним, для правильності оцінки відтворення
позивачем господарської операції з якою пов'язаний спір в
податковому обліку, суду при вирішенні спору слід було встановити
дійсні обставини щодо ролі векселя в розрахунках в цій
господарській операції, обставини отримання простого векселя
№ 753280413258 позивачем та наступної передачі ним цього векселя,
зокрема, в якій якості цей вексель був отриманий та в подальшому
пред'явлений позивачем емітенту, чи не були при цьому вчинені
передавальні індосаменти (тобто, чи вибував вексель з вексельного
обігу під час здійснення операцій з ним). Як вбачається з договору
№ 17 на проведення товарообмінної (бартерної) операції від
08.06.2002, вказаний вексель передавався позивачу як зустрічна
поставка товару. Суд виходив з того, що вексель виступав як товар,
разом з тим, як зазначалось вище такий висновок можливий в разі
вибуття векселя з вексельного обігу.
Неповне встановлення обставин справи стосовно обігу векселя та
відсутність правової оцінки його ролі в господарських операціях, в
яких він був використаний, свідчить про невідповідність
постановлених у справі судових рішень вимогам частини 1 ст. 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
оцінки господарським судом на підставі всебічного, повного і
об'єктивного встановлення в судовому процесі обставин справи та
виключає можливість висновку щодо правильності застосування норм
матеріального права при вирішенні даного спору.
Крім того, в касаційній скарзі відповідач зазначає про те, що в
податковій накладній № 40 від 08.06.2002 року вказані податковий
номер та номер свідоцтва не сторони по товарообмінній операції,
якою є "К" Ширяєвської РСС , а містяться реквізити платника
податку - К Ширяєвської РСС спільне виробництво без створення
юридичної особи.
Суди, задовольняючи позов, в тому числі зазначали про
відповідність податкової накладної вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7
Закону України "Про ПДВ" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, мотивуючи свою позицію
тим, що вона видана "К" Ширяєвської РСС (уповноваженим на ведення
сумісної діяльності без створення юридичної особи) із зазначенням
індивідуального податкового номеру та свідоцтва платника ПДВ "К"
Ширяєвської РСС (спільне підприємство без створення юридичної
особи), на підставі договору бартеру.
Колегія суддів не може погодитись з вищезазначеним висновком
судів, оскільки жодним чином не мотивовано, яке мають відношення
до товарообмінної (бартерної) угоди, укладеної позивачем з
Ширяєвським КЗПТ, що має як платник податків власні реквізити,
реквізити платника податків "К" Ширяєвської РСС (спільне
підприємство без створення юридичної особи), за умови, що
вищезазначена товарообмінна угода не була угодою про спільну
діяльність; та чи можна вважати податкову накладну, видану з
невірним зазначенням частини реквізитів, такою, яка дає право на
віднесення сум сплаченого ПДВ до податкового кредиту.
У зв'язку з викладеним постановлені у справі судові рішення
підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду місцевому господарському суду слід взяти
до уваги наведене в цій постанові, всебічно і повно встановити
обставини справи, зокрема, щодо розрахунків, здійснених з
використанням вказаного векселя, дати правову оцінку дій учасників
цих розрахунків, встановити, як були відтворені позивачем
господарські операції з використанням цього векселя в
бухгалтерському та податковому обліку; також встановити, яке
відношення мають реквізити К Ширяєвської РСС спільне виробництво
без створення юридичної особи до реквізитів сторони за бартерною
угодою, якою є юридична особа - Ширяєвський КЗПТ, що має власні
реквізити, і в залежності від встановленого та у відповідності з
чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ст.
111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Балтської МДПІ в Одеській області від 01.10.2003
року № 4027/8/23-00 на постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 17.09.2003 року справі № 23 задовольнити.
Рішення Господарського суду Одеської області від 23.06.2003 року
та постанову Одеського апеляційного господарського суду від
17.09.2003 року у справі № 23 - скасувати.
Справу № 23 направити до Господарського суду Одеської області на
новий розгляд.