ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                           ПОСТАНОВА
 
                        ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
 
 29.01.2004                                       Справа N 17/108
 
Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:
 
        Т. Добролюбової - головуючого
        Т. Дроботової
        Т. Гоголь
 
за участю представників:
 
позивача           А.А.А. - дов. від 22.01.2004 p.
 
відповідача        не з'явились (про час і місце судового засідання
                   повідомлені належно)
 
розглянувши  у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу   H-ської   міжрайонної   державної    податкової
                   інспекції
 
на  постанову      від 29.09.2003 p. Дніпропетровського
                   апеляційного господарського суду
 
у справі           № 17/108  господарського суду Дніпропетровської
                   області
 
за позовом         H-ської   міжрайонної   державної    податкової
                   інспекції
 
до                 Державної холдингової компанії "XXX"
 
про   звернення стягнення на активи
 
                           ВСТАНОВИВ:
 
H-ською МДПІ  до господарського суду Дніпропетровської області був
заявлений позов про погашення податкового боргу  шляхом  звернення
стягнення  на  активи  Павлоградського регіонального управління по
водопостачанню   і   очистці   каналізаційних   стоків   Державної
холдингової компанії "XXX" в сумі 615825,85 грн.
 
Рішенням господарського   суду   Дніпропетровської   області   від
11.06.2003  (суддя  Т.  Стрелець)  у  задоволенні  позовних  вимог
відмовлено,  оскільки  Законом  України "Про введення мораторію на
примусову реалізацію майна"  ( 2864-14  ) (2864-14)
          введено  мораторій  на
примусову  реалізацію майна державних підприємств та господарських
товариств,  у статутних фондах яких частка держави становить 25  і
більше відсотків.
 
В рішенні   суду   також   зазначено,   що,   оскільки  відповідач
знаходиться в процесі  корпоратизації,  то  відповідно  до  Закону
України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
         предметом застави не можуть бути
об'єкти  державної  власності  та  майнові   комплекси   державних
підприємств, які знаходяться у процесі корпоратизації.
 
Рішення суду,  крім того, мотивоване пунктом 29 Постанови Кабінету
Міністрів України № 1554 від 12.10.2000 "Про затвердження методики
оцінки  вартості  майна  під  час  приватизації"  ( 1554-2000-п ) (1554-2000-п)
        ,
згідно з яким в загальну вартість майнового комплексу  включаються
як необоротні, так і оборотні активи підприємства.
 
За апеляційною  скаргою H-ської МДПІ Дніпропетровський апеляційний
господарський суд (судді:  Євстигнєєв О. С. - головуючий, Тищик І.
В.,  Чимбар  Л.  О.),  переглянувши  рішення  господарського  суду
Дніпропетровської області в апеляційному порядку,  постановою  від
29.09.2003 залишив його без зміни з тих же підстав.
 
H-ська МДПІ подала до Вищого господарського суду України касаційну
скаргу на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду,  в  якому  просить  рішення та постанову у справі скасувати,
позовні вимоги  задовольнити  в  повному  обсязі,  посилаючись  на
неправильне  застосування судом норм матеріального права,  зокрема
Закону України "Про введення  мораторію  на  примусову  реалізацію
майна" ( 2864-14 ) (2864-14)
        , статтею 2 якого передбачено, що під примусовою
реалізацією  майна  підприємств  розуміється  відчуження  об'єктів
нерухомого   майна  та  інших  основних  засобів  виробництва,  що
забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами,  а
також  акцій  (часток,  паїв),  що  належать державі в майні інших
господарських  товариств  і  передані  до  статутних  фондів   цих
підприємств.
 
При цьому  заявник наголошує,  що згідно з Положенням Міністерства
фінансів України № 92 від 18.05.2000 ( z0288-00 ) (z0288-00)
         основні засоби -
це   матеріальні   активи,   які   підприємство  утримує  з  метою
використання їх у  процесі  виробництва  або  постачання  товарів,
надання послуг,  здавання в оренду іншим особам або для здійснення
адміністративних і соціально-культурних функцій,  очікуваний строк
корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або
операційного циклу, якщо він довший за рік).
 
Отже, на думку скаржника,  дія  мораторію  не  поширюється  на  ту
частину   майнових   активів  підприємства,  що  обліковуються  як
оборотні активи підприємства,  а тому їх може бути реалізовано для
задоволення вимог кредиторів.
 
Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надіслав.
 
Заслухавши доповідь  судді - доповідача та пояснення присутнього в
судовому  засіданні  представника  позивача,  перевіривши   наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові,  колегія
суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з
таких підстав.
 
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено  судом  першої  та
апеляційної   інстанції,   H-ським   регіональним  управлінням  по
водопостачанню   і   очистці   каналізаційних   стоків   Державної
холдингової    компанії   "XXX"   не   була   погашена   податкова
заборгованість з комунального податку та плати за землю в  розмірі
615825,85 грн. (з них 45257,09 грн. - пені).
 
Після застосованих  H-ською  МДПІ заходів по стягненню податкового
боргу за рахунок коштів боржника,  які, однак, не призвели до його
погашення,   податківцями   направлено  рішення  про  застосування
заходів погашення податкового боргу за рахунок  стягнення  активів
боржника.
 
З огляду   на   неліквідність   виділеного   підприємством  майна,
податковий борг погашено не було,  що стало підставою подання  ДПІ
відповідного позову про звернення стягнення на активи товариства у
судовому порядку
 
Касаційна інстанція зазначає,  що  порядок  погашення  податкового
боргу  державних  або комунальних підприємств передбачений статтею
11 Закону України "Про  порядок  погашення  зобов'язань  платників
податків  перед  бюджетами  та  державними  цільовими  фондами"  (
2181-14 ),  відповідно до якої у разі, коли платник податків, який
перебуває  у державній або комунальній власності,  не погашає суму
податкового боргу у строки,  встановлені цим Законом ( 2181-14  ) (2181-14)
        ,
податковий  орган  здійснює  заходи  щодо  продажу  активів такого
платника податків,  які не входять до складу  цілісного  майнового
комплексу,  що  забезпечує здійснення основної діяльності платника
податків.
 
Визначення терміну активи платника податку  надане  в  пункті  1.7
статті  1  згаданого  Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
        ,  відповідно до якого під
активами  платника  податків  розуміються  кошти,  матеріальні  та
нематеріальні  цінності,  що належать юридичній або фізичній особі
за правом власності або повного господарського відання.
 
Проте, господарськими  судами  як  першої,   так   і   апеляційної
інстанції  при  вирішенні  даного  спору норми Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків  перед  бюджетами
та  державними  цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
         взагалі застосовано
не було.
 
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з приписів
Закону  України  "Про  введення  мораторію на примусову реалізацію
майна" ( 2864-14 ) (2864-14)
        ,  відповідно до якого встановлено мораторій  на
застосування  примусової реалізації майна державних підприємств та
господарських товариств,  у статутних фондах яких  частка  держави
становить не менше 25 відсотків.
 
Під примусовою  реалізацією майна підприємств у розумінні статті 2
названого  Закону  ( 2864-14  ) (2864-14)
          визнається  відчуження  об'єктів
нерухомого   майна  та  інших  основних  засобів  виробництва,  що
забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами,  а
також  акцій  (часток,  паїв),  що  належать державі в майні інших
господарських  товариств  і  передані  до  статутних  фондів   цих
підприємств,  якщо  таке  відчуження здійснюється шляхом звернення
стягнення на майно боржника за рішеннями,  що підлягають виконанню
Державною   виконавчою   службою   та   продажу  майна  в  процесі
провадження справи про банкрутство.
 
Виходячи зі змісту вказаного закону, він розповсюджує мораторій на
відчуження  майна лише у двох випадках:  1) - якщо таке відчуження
здійснюється шляхом  звернення  стягнення  на  майно  боржника  за
рішеннями,  що  підлягають виконанню Державною виконавчою службою;
2) - продажу майна в процесі провадження справи про банкрутство.
 
Оскільки предметом  даного  позову  є  вимога   органу   державної
податкової  служби  про  звернення  стягнення  на  активи платника
податку,   колегія   суддів   визнає    помилковим    застосування
господарськими  судами першої та апеляційної інстанції зазначеного
закону до спірних правовідносин.
 
Також касаційною  інстанцією  визнаються   помилковими   посилання
судами на норми Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
        , оскільки
правовідносини податкової застави,  до якої були  передані  активи
відповідача,  врегульовано  спеціальним  законодавством  - Законом
України "Про  порядок  погашення  зобов'язань  платників  податків
перед  бюджетами  та  державними  цільовими  фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
        ,
норми якого залишились поза увагою господарських судів  першої  та
апеляційної інстанції.
 
Враховуючи наведене,    колегія   суддів   дійшла   висновку,   що
господарський спір  вирішено  судами  не  в  повному  обсязі,  без
застосування  спеціального  законодавства  та  без належної оцінки
всіх обставин справи.
 
Відповідно до  роз'яснень   Пленуму   Верховного   суду   України,
викладених  у  пункті  1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
        ,  рішення  є  законним  тоді,  коли  суд,
виконавши  всі  вимоги  процесуального  законодавства  і  всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами  матеріального права,  що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
 
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в
касаційній  інстанції  не дають їй права встановлювати або вважати
доведеними обставини,  що не були встановлені в  рішенні  суду  чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або  додатково  перевіряти  докази,  рішення та постанова у справі
підлягають скасуванню,  а справа - направленню на новий розгляд до
господарського суду Дніпропетровської області.
 
При новому  розгляді  справи  суду  необхідно  всебічно  та  повно
з'ясувати обставини  справи  в  їх  сукупності  та  вирішити  спір
відповідно до закону.
 
Керуючись статтями  43,  111-7,  пунктом 3 статті 111-9,  статтями
111-10,  111-11,  111-12  Господарського  процесуального   кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
         Вищий господарський суд України
 
                        П О С Т А Н О В И В :
 
Рішення від   11.06.2003   господарського  суду  Дніпропетровської
області   та   постанову   від    29.09.2003    Дніпропетровського
апеляційного  господарського суду у справі № 17/108 господарського
суду Дніпропетровської області скасувати.
 
Справу передати  на   новий   розгляд   до   господарського   суду
Дніпропетровської області.
 
Касаційну скаргу    H-ської   міжрайонної   державної   податкової
інспекції задовольнити частково.
 
Головуючий Т. Добролюбова
 
Судді Т. Дроботова
 
Т. Гоголь