ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.01.2004 Справа N 13/224-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Дзержинському районі м. Харкова
касаційну скаргу
на постанову від 04.11.2003 року Харківського
апеляційного господарського суду
у справі № 13
господарського суду Харківської області
за позовом АТЗТ "Х"
до Державної податкової інспекції у
Дзержинському районі м. Харкова
визнання недійсними податкових
про повідомлень-рішень
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача присутній,
від відповідача не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Харківської області від 28.08.2003
року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного
господарського суду від 04.11.2003 року по справі № 13 позов
задоволене, визнане недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ
Дзержинського району м. Харкова від 07.05.03 р. № 0001782301/0/23
та № 0001772301/0/23; стягнуте з відповідача на користь позивача
державне мито в сумі 170 грн. та витрати на інформаційнотехнічне
забезпечення судового процесу на суму 118 грн.
В касаційній скарзі ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова просить
скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення
яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись
на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме п.
5.1 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, пп. 7.4.4 п.
7.4 ст. 7, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(далі Закон України "Про ПДВ"), ст.
79 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.
Відповідач не скористався наданим процесуальним правом на участь в
засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши заперечення на касаційну скаргу представника позивача,
перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з
наступних підстав.
Відповідно до частини 1 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
оцінка
доказів господарським судом повинна ґрунтуватись на всебічному,
повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин
справи.
Судами встановлено, що відповідно до акту перевірки позивач мав
господарські правовідносини з ПП "В", ПП "С", ПП "РЛ", ПП "К", ПП
"Т", з якими позивачем були укладені договори купівлі- продажу та
на виконання робіт (надання послуг), отримані податкові накладні.
Задовольняючи позов в цій частині суди виходили з того, що право
позивача включати до податкового кредиту суми ПДВ по даті
одержання податкових накладних передбачене чинним законодавством,
а саме пп. 7.4.5. пп. 7.5.1 ст. 7 Закону України "Про ПДВ"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
З висновками попередніх судових інстанцій стосовно права позивача
на включення до податкового кредиту сум ПДВ, нарахованого на
вартість товару або виконаних робіт (наданих послуг), придбаних
позивачем або виконаних для нього, не можна погодитись в повній
мірі, оскільки він зроблений без повного встановлення обставин
справи щодо права контрагентів позивача видавати податкові
накладні. Наявність права складання податкових накладних надається
виключно особам, зареєстрованим як платники податку (пп. 7.2.4
Закону України "Про ПДВ" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
). Оскільки в акті
перевірки в тому числі зазначалось про встановлення фактів
складання податкових накладних контрагентами позивача, які на
момент їх складання не мали свідоцтва про реєстрацію платника
податку на додану вартість, суди таким податковим накладним та
даним в цій частині акту перевірки мали дати оцінку.
Також в акті перевірки зазначалось, що товари, роботи та послуги
позивач за укладеними з контрагентами договорами не отримував,
оскільки дані підприємства не здійснювали господарську діяльність,
а створені лише для акумуляції і подальшого перелічення коштів для
їх подальшого обналічування.
Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про ПДВ"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
передбачено, що податковий кредит звітного періоду
складається з сум сплачених (нарахованих) платником податку у
звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів, робіт послуг,
вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва
(обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що
підлягають амортизації.
Колегія звертає увагу на те, що за змістом пункту 5.1 ст. 5 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума
будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або
нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості
товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким
платником податку для їх подальшого використання у власній
господарській діяльності, а відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5
цього ж Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
не належать до складу валових витрат
будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими,
платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і
зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Таким чином, за змістом наведених норм необхідною умовою для
віднесення витрат до валових, є використання придбаних за рахунок
цих витрат товарів (робіт, послуг) у господарській діяльності
платника. Крім того, зазначені витрати відповідно до вимог закону
мають бути підтверджені відповідними документами ведення і
зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.
На думку колегії суду, юридична оцінка дій платника по віднесенню
витрат до валових та по включенню до податкового кредиту звітного
періоду сплачених сум ПДВ залежить від встановлення факту
використання платником товарів (робіт, послуг), у зв'язку з
придбанням яких були сплачені ці суми податку, у власній
господарській діяльності.
Ця обставина судами не досліджувалася, при тому що встановлення
вказаного факту має суттєве значення для вирішення даного спору по
суті.
Враховуючи, що судами не встановлено факту придбання товарів саме
для використання у власній господарській діяльності, спірною є
підставність віднесення до податкового кредиту сум податку на
додану вартість у складі ціни придбання вищезазначеного товару.
Також судами встановлено, що за даними перевіряючих позивачем за
договором від 02.11.00 р. був реалізований ПП "С" склад зберігання
рідини, вартість якого після дооцінки первинної вартості становила
230000,0 грн., за ціною 13322,01 грн., тобто мав місце збиток в
сумі 218898,33 грн. Відповідно до акту, проведена переоцінка
основних засобів не відображається у податковому обліку у складі
валових доходів та витрат і не впливає на балансову вартість
відповідних груп основних фондів, оскільки Законом України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
передбачене
збільшення балансової вартості тільки шляхом індексації основних
засобів (пп. 8.3.3 ст. 8 Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
). З посиланням на
пп. 8.1.1, пп. 8.4.2, пп. 8.4.3 ст. 8 Закону, зроблений висновок
про завищення суми валових витрат за 4 квартал 2000 року на
187279,42 грн.
Після наведення в рішенні та постанові норм, на які податківці
послалися в акті перевірки, без будь якого зазначення щодо їх
розповсюдження на досліджувані правовідносини, судами зроблений
висновок щодо відсутності даних про те, що договір від 21.12.00 р.
(при тому що в акті йдеться про договір від 02.11.00 р.)
реалізації складу визнаний недійсним у встановленому законом
порядку або розірваний сторонами; твердження про відсутність
фактичної реалізації будівлі при наявності документів, які її
підтверджують, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних
обставин і висновках, зроблених за межами повноважень працівників
органів ДПС, оскільки чинне законодавство не наділило їх правом
давати оцінку господарським операціям в частині їх фіктивності.
Таким чином на думку судів, неправомірним є висновок перевіряючих
про те, що за відсутності фактичної реалізації підприємство не
мало права на зменшення валових витрат у зв'язку із збитками,
отриманими від продажу складу, і включення сум ПДВ до податкових
зобов'язань.
Однак, висновки акту перевірки щодо безпідставного завищення
валових витрат через віднесення до валових витрат суми перевищення
балансової вартості над виручкою від такого продажу на 187279,42
грн. (а.с.16) залишилися поза увагою судів.
Не встановлення зазначених обставин при розгляді справи судами
попередніх інстанцій позбавляє касаційну інстанцію можливості
зробити висновок щодо правильності застосування норм матеріального
права при вирішенні спору. У зв'язку з цим постановлені по справі
судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий
розгляд.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до
уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом
засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення
обставин справи, прав і обов'язків сторін та вирішити спір у
відповідності із законом.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ст.
111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському
району м. Харкова від 06.11.2003 року № 15658/10/10-018 на
постанову Харківського апеляційного господарського суду від
04.11.2003 року справі № 13 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 28.08.2003
року та постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 04.11.2003 року у справі № 13 - скасувати.
Справу № 13 направити до Господарського суду Харківської області
на новий розгляд.