Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.01.2004 справа N 9/105
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
за участю представників
сторін котрі
позивача присутній
відповідача присутній
розглянувши у відкритому
судовому засіданні Державної податкової інспекції у
касаційну скаргу місті Полтаві
у справі
№ 9/105
на постанову від 4.08.2003р.
Харківського апеляційного господарського суду
за позовом Дочірньої компанії "УГВ" НАК "НУ" в
особі філії Газопромислового
управління "ПГВ"
до Державної податкової інспекції у
місті Полтаві
про зобов'язання виконати умови
договору
Дочірня компанія "УГВ" НАК "НУ" в особі філії Газопромислового
управління "ПГВ" (далі за текстом ГПУ "ПГВ") звернулась до
господарського суду Полтавської області з позовом про зобов'язання
Державної податкової інспекції у місті Полтаві виконати умови
Договору про розстрочення сплати податкового боргу від 29 квітня
2001р. № 1, а саме позивач просить зобов'язати Державну податкову
інспекцію у місті Полтаві зробити в картках особових рахунків ГПУ
"ПГВ" записи про сплату розстроченого податкового боргу з податку
на додану вартість , з різниці в ціні на газ, з податку на
прибуток, одержаного за рахунок понижуючого коефіцієнта, з рентної
плати за нафту, тобто у відповідності до первинних документів,
підтверджуючих проведення розрахунків. Позовні вимоги обґрунтовані
тим, що на підставі пункту 18.1 статті 18 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
№ 2181 та прийнятого
Державною податковою інспекцією рішення № 1 від 29.04.2001р. про
розстрочення податкового боргу між ГПУ "ПГВ" та Державною
податковою інспекцією у місті Полтаві укладено Договір про
розстрочення податкового боргу № 1 від 29.04.2001р. ( далі за
текстом Договір). Позивач посилається на те, що Державна податкова
інспекція у місті Полтаві в порушення умов Договору не зробила
відповідні записи в картках особових рахунків Платника - ГПУ
"ПГВ", а у своєму внутрішньому обліку самостійно здійснила
зарахування сплачених Платником згідно Договору коштів на інші
платежі, що підтверджується актом звірки.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 27 травня
2003 року (Дочірній компанії "УГВ" НАК "НУ" в особі філії
Газопромислового управління "ПГВ" в задоволенні позовних вимог
відмовлено з тих підстав , що посилання позивача на норми
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
не може бути враховане,
оскільки згідно статті 2 Цивільного кодексу ( 435-15 ) (435-15)
, цей кодекс
не застосовується до податково-бюджетних відносин, а укладений між
сторонами договір стосується саме податкових відносин. Крім того
необґрунтованим місцевий суд визнав посилання позивача на
невиконання відповідачем пункту 2.1 договору в частині обов'язку
відповідача здійснювати зарахування платежів згідно з зазначеним
платником призначенням платежу, з посиланням на те, що вказаний
пункт не передбачає такого обов'язку.
Не погодившись з зазначеним рішенням ГПУ "ПГВ" звернулося з
апеляційною скаргою до Харківського апеляційного господарського
суду в якій просило рішення місцевого господарського суду
скасувати, а позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
За скаргою ГПУ "ПГВ" Харківський апеляційний господарський суд
переглянув рішення господарського суду Полтавської області та
постановою від 4 серпня 2003р. скасував його, зобов'язавши
Державну податкову інспекцію у місті Полтаві виконати умови
договору № 1 від 29.04.2003р. шляхом здійснення в картках особових
рахунків ГПУ "ПГВ" запису про сплату розстроченого податкового
боргу з податку на додану вартість, з різниці в ціні на газ, з
податку на прибуток, одержаного за рахунок понижуючого
коефіцієнта, з рентної плати за нафту у відповідності до первинних
документів. Постанову вмотивовано тим, що активи платника податків
можуть бути примусово стягнуті в рахунок погашення його
податкового боргу виключно за рішенням суду, в інших випадках
платники податків самостійно визначають черговість та форми
задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від
заставних зобов'язань. Також в постанові зазначено, що внаслідок
укладення Договору між сторонами виникли цивільні правовідносини
врегульовані нормами цивільного права. Зазначені правовідносини
виникли між автономними і рівноправними суб'єктами, наділеними
суб'єктивними правами і обов'язками, наявність яких дає право
позивачу вимагати від відповідача здійснення відповідних дій
прийнятих на себе відповідачем. На посилання відповідача щодо
зарахування сплачених позивачем сум в рахунок погашення
податкового боргу з поточних платежів касаційний суд зауважив, що
таке твердження суперечить пункту 4 статті 24 закону України "Про
підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
, згідно з якою підприємства
самостійно встановлюють черговість і напрями списання коштів з
власних рахунків, крім випадків передбачених законами України.
Крім того апеляційний господарський суд послався на не
підтвердження матеріалами справи факту знаходження активів
позивача у податковій заставі.
Не погодившись з постановою апеляційної інстанції 11.09.2003 р.,
Державна податкова інспекція у місті Полтаві звернулася з
касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій
просить скасувати постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 04.08.2003р. та залишити в силі рішення
господарського суду Полтавської області від 27.05.2003р.
Відповідач мотивував касаційну скаргу доводами про неправильне
застосування судом норм матеріального права. Зокрема касаційну
скаргу скаржник обґрунтовує невірним застосуванням апеляційним
судом приписів статті 2 Цивільного кодексу ( 435-15 ) (435-15)
, з
посиланням на те, що відносини ,які виникли між сторонами у
зв'язку з укладення Договору регулюються виключно нормами
податкового законодавства.
Крім того скаржник посилається на те, що апеляційним судом
порушені положення підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
№ 2181, відповідно до якої право податкової застави виникає згідно
із законом і не потребує письмового оформлення.
Позивач надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому просить
залишити постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 4.08.2003р. без змін, а касаційну скаргу Державної податкової
інспекції у місті Полтаві - без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін,
перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності
юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в
рішенні господарського суду Полтавської області та постанові
Харківського апеляційного господарського суду у цій справі, Вищий
господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 квітня 2001 р. між
сторонами у справі укладений договір № 1 про розстрочення,
відповідно до якого Державна податкова інспекція надає Платнику -
ГПУ "ПГВ" розстрочку сплати податкового боргу під проценти,
розраховані за період, що починається від дати укладення договору
та закінчується останньою датою погашення розстроченого
податкового боргу, виходячи з облікової ставки НБУ, діючої на
момент чергової сплати розстроченого платежу на загальну суму
270133945,57 грн. з 29.04.2001 р. до 20.11.2004 р. Умовами
договору сторони передбачили, що Державна податкова інспекція
зобов'язується зробити відповідні записи в картках особових
рахунків Платника, що ведуться в органах державної податкової
служби; Платник зобов'язується забезпечити своєчасну сплату
розстроченоє суми податкового боргу згідно з умовами, визначеними
договором; платник має право достроково сплатити розстрочену суму
податкового боргу або її частину .
Після укладення договору про розстрочення та прийняття державною
податковою інспекцією рішення про розстрочення податкового боргу
позивачем, на виконання даного договору та рішення державної
податкової інспекції здійснена оплата грошових коштів на загальну
суму 123089010, 24 грн., в тому числі з податку на додану вартість
- 477724, 23 грн., з різниці в ціні на газ - 10214528 грн., з
податку на прибуток - 109649177,07 грн., з податку на прибуток за
рахунок понижуючого коефіцієнта - 2498367,87 грн., з рентної
платіи за нафту - 249213,07 грн. У платіжних документах, що
залучені до матеріалів справи, у графі "призначення платежу"
позивач вказував "сплата розстроченої суми податкового боргу",
зазначав вид платежу, рішення Державної податкової інспекції від
29.04.2001 р. про розстрочення податкового боргу. При цьому,
частину платежів позивач сплачував раніше передбаченого строку
(достроково).
У актах звіряння заборгованості та у відзиві на позов відповідач
не заперечує щодо сплачених позивачем сум, але вказує, що частина
цих сум ним (відповідачем) була зарахована в рахунок погашення
податкового боргу по поточним платежам, а не за призначенням, як
вказано у платіжних документах. Обґрунтовуючи правомірність своїх
дій відповідач посилається на те, що активи позивача знаходились у
податковій заставі, у зв'язку з чим , відповідно до вимог пункту
8.2.2. статті 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
№ 2181 , право податкової застави поширюється
на всі активи платника податків, які перебували в його власності у
день виникнення такого права, до моменту погашення його податкових
зобов'язань або податкового боргу.
Апеляційний господарський суд правомірно зазначив в постанові, що
таке твердження відповідача не відповідає нормам чинного
податкового законодавства.
Відповідно до підпункту 8.6.1. пункту 8.6 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
№ 2181 платник
податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює
вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають
письмовому узгодженню з податковим органом:
а) купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу)
нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за
винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовується у
підприємницькій діяльності платника податків (інших видах
діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до
підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних
запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за
звичайні;
б) використання об'єктів нерухомого чи рухомого майна, майнових чи
немайнових прав, а також коштів для здійснення прямих чи
портфельних інвестицій, а також цінних паперів, що засвідчують
відносини боргу, надання гарантій, поручительств, уступлення
вимоги та переведення боргу, виплату дивідендів, розміщення
депозитів або надання кредитів;
в) ліквідації об'єктів нерухомого або рухомого майна, за bhmrjnl
їх ліквідації внаслідок обставин непереборної дії (форсмажорних
обставин) або відповідно до рішень органів державного управління.
Відповідно до підпункту 8.6.2. пункту 8.6 зазначеного Закону
України ( 2181-14 ) (2181-14)
платник податків, активи якого перебувають у
податковій заставі, має право здійснювати операції з коштами без
їх узгодження з податковим органом, за винятком операцій,
визначених у підпункті "б" підпункту 8.6.1 цього пункту.
Вищий господарський суд України погоджується з висновками
апеляційного господарського суду щодо неправомірності дій
Державної податкової інспекції пов'язаних з зарахуванням
відповідних сум коштів , сплачених платником податків в рахунок
погашення певних платежів, а саме по податку на додану вартість,
по різниці в ціні на газ, по податку на прибуток, одержаного за
рахунок понижуючого коефіцієнта, по рентній платі за нафту у
відповідності до первинних документів, на погашення заборгованості
по іншим платежам.
Посилання в постанові апеляційного господарського суду на пункт
3.1.1 статті 3 Закону України № 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
є неправомірними,
оскільки зазначений пункт регулює правовідносини, що не стосуються
узгоджених податкових зобов'язань. Проте цей висновок суду не
вплинув на правильне вирішення спору апеляційним господарським
судом
Виходячи з викладеного Харківський апеляційний господарський суд
повно та всебічно дослідив та встановив всі обставини справи, які
мають значення для вирішення цього спору і вірно застосували
приписи матеріального та процесуального законодавства, яке регулює
правовідносини, що склалися, касаційна інстанція не вбачає підстав
для задоволення касаційної скарги відповідача.
З огляду на зазначене постанова Харківського апеляційного
господарського суду залишається без змін, а касаційна скарга
податкової інспекції без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5, 111-7,
пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд
України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
4.08.2003р. у справі № 9/105 залишити без змін, касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у місті Полтаві - без задоволення.