ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.01.2004 Справа N 5/2171-23/300
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ДПІ у Пустомитівському районі Львівської
відкритому судовому області
засіданні касаційну
скаргу
на постанову від 10.07.2003 року Львівського
апеляційного господарського суду
у справі № 52
господарського суду Львівської області
за позовом ДП "З" товариства з обмеженою
відповідальністю "Б", м.Пустомити
до ДПІ у Пустомитівському районі Львівської
області
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: не з'явились
від відповідача: присутній,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Львівської області від 06.02.2003
року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного
господарського суду від 10.07.2003 року, по справі № 52 за позовом
ДП "З" товариства з обмеженою відповідальністю "Б" до ДПІ у
Пустомитівському районі Львівської області про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення позов задоволене; визнане
недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Пустомитівському
районі Львівської області від 23.05.2002 року № 0000392600/0;
стягнуте з відповідача на користь позивача 203 грн. в якості
відшкодування судових витрат.
В касаційній скарзі ДПІ у Пустомитівському районі Львівської
області просить скасувати рішення місцевого господарського суду та
постанову Львівського апеляційного господарського суду від
10.07.2003 року у справі № 52, в позові позивачу відмовити,
посилаючись на порушення п. 11.21 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.
Позивач не скористався наданим процесуальним правом на участь в
засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши представника відповідача, який підтримав викладені в
касаційній скарзі доводи, перевіривши повноту встановлення
обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові
апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що 23 травня 2002 року ДПІ у Пустомитівському
районі Львівської області було прийнято податкове
повідомлення-рішення № 0000392600/0, яким позивачу відповідно до
підпункту "б" п. п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і
державними цільовими фондами", відповідно до п. 11.21 ст. 11
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на
додану вартість у розмірі 339 693 грн. 00 коп. у тому числі: 275
578 грн. 00 коп. - основний платіж та штрафні (фінансові) санкції-
64 115 грн. 00 коп.
При цьому, спірне податкове повідомлення-рішення не містить
посилання на норму Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, на підставі якої визначено суму
податкового зобов'язання вміщеного в графу "штрафні (фінансові)
санкції".
Спірне податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі Акту
№ 47/260/293 від 20.05.2002 року "Про результати перевірки
Дочірнього підприємства "З" товариства з обмеженою
відповідальністю "Б" за період з 01.01.2001 року до 01.04.2002
року".
Вказаним Актом встановлено факт користування пільгою, передбаченою
абз. 2 п. 11.21 ст. 11 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, без достатніх підстав. В обгрунтування
безпідставності користування цією пільгою у Акті перевірки
містяться відомості про те, що "яйця птиці" не належать ні до
категорії "молочна продукція", ні до категорії "м'ясопродукти",
зазначені висновки грунтуються на положеннях спільного листа
Міністерства агропромисловго комплексу України та Міністерства
економіки України № 37-21-1-12-2310 від 10.03.1998 року
(№ 54-81/201 від 11.03.1998 року). Перевіряючими працівниками
відповідача також встановлено, що позивач не володіє власними
переробними цехами, а користується цехами на підставі договорів
оренди.
Відповідно до розділу III Акту перевірки, визначення суми
податкового зобов'язання по сплаті штрафних (фінансових) санкцій
здійснено на підставі п. п. 17.1.3. п. 17.1. ст. 17 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Суди дослідили представлений позивачем Звіт про суми отриманих
пільг з оподаткування в розрізі окремих видів податків і пільг з
кожного виду податку за 2001 рік, в якому зазначено код пільги
14010162.
Крім того, судами досліджено Довідку про об'єм реалізації ДП "З"
сільськогосподарської продукції та несільськогосподарської
продукції і встановлено, що в 2000 році у процентному
співвідношенні об'єм реалізації сільськогосподарської продукції
становив 70% порівняно із загальним об'ємом реалізованої
продукції, в 2001 році частка сільськогосподарської продукції
становила 96%.
Норми п. 11.21 та 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
є нормами однакової юридичної сили.
Враховуючи зміст цих норм, суди дійшли правильного висновку, що
Закон України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не
забороняє застосовувати ці норми одночасно, і навпаки, суди
обгрунтовано вважають, що неможливість застосування одної із
названих норм, не є перешкодою для застосування іншої.
Оскільки обидві норми Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлюють для платника податків право
на звільнення від обов'язку сплачувати податок на додану вартість,
суд вважає, що за умови, якщо хоча б одна із вказаних норм статті
11 розповсюджується на позивача, останній набуває право на
отримання пільги з податку на додану вартість.
Аналіз положень абзацу п. 11.21 ст. 11 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
призводить до висновку про
обгрунтованість позиції відповідача та державної податкової
адміністрації України, яка викладена в листі № 12332/7/15-3417 від
08.08.2002 року в частині того, що право на пільгу, передбачену п.
11.21 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, надається сільськогосподарським підприємствам за
реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, молочну продукцію
та м'ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах.
При цьому, продукція яйця птиці не охоплюється поняттям птиця, або
будь яким іншим поняттям, вміщеним в п. 11.21 ст. 11 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, оскільки,
відповідно до Державного класифікатора продукції та послуг,
затвердженого наказом Держстандарту України від 30.12.1997 року
№ 822, яйця птиць вміщені під кодом 01.24.2., що дає підстави
вважати, що ця категорія товару входить до класу "продукція
птахівництва" поряд із такою категорією як "птиця свійська".
Розділ 1 "Вступ" до Державного класифікатора продукції та послуг
ДК 016-97 містить положення про те, що ДКПП забезпечує умови для
вирішення завдань, які виникають під час організації та
функціонування системи оподаткування суб'єктів господарювання.
Таким чином, суди дійшли правомірного висновку про обгрунтованість
позиції відповідача в частині того, що пільга, передбачена п.
11.21 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не може бути застосована позивачем.
Дослідивши Акт перевірки, суди встановили, що відповідачем не було
повно проаналізовано наявність права позивача на отримання пільги
з податку на додану вартість, зокрема, тієї, що випливає з
положень п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, і на яку посилається позивач. Позивачем
було представлено ряд доказів, яким судами було дано оцінку з
метою встановлення правомірності користування ним пільгою з
податку на додану вартість, відповідно до норм п. 11.29 ст. 11
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Із змісту п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
вбачається, що його дія розповсюджується
на осіб, які повинні володіти наступними ознаками: бути
сільськогосподарським товаровиробником, повинна реалізовуватися
продукція власного виробництва, а також, сума, одержана платником
податку від продажу сільськогосподарської продукції власного
виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний
(податковий) рік, має становити не менше 50 відсотків загальної
суми валового доходу підприємства.
Відповідно до Акту перевірки № 47/260/293 від 20.05.2002 року
позивач здійснював наступні види діяльності: вирощування
курейнесучок, бройлерів, виробництво та реалізація харчових яєць,
яєчного порошку, яєчної маси, виробництво м'яса птиці, переробка
та реалізація м'ясних фабрикатів і копченостей, вирощування
зернових та технічних культур. Отже, відповідно ст. 1 Закону
України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на
період 2001 - 2004 років" ( 2238-14 ) (2238-14)
позивач є
сільськогосподарським товаровиробником, оскільки відповідає
визначенню, наведеному у цьому Законі ( 2238-14 ) (2238-14)
.
Факт реалізації продукції власного виробництва також підтверджений
Актом перевірки.
Крім того, дослідивши представлену позивачем довідку про об'єм
реалізації і сільськогосподарської та несільськогосподарської
продукції, встановлено, що у 2000 та 2001 роках позивачем було
реалізовано сільськогосподарської продукції на загальну суму, яка
перевищувала 50% від суми валового доходу позивача. При цьому,
відповідачем цей факт спростований не був, хоча під час проведення
перевірки його працівники мали доступ до такої інформації.
Враховуючи вищевикладене, суди дійшли правомірного висновку, що
позивач дійсно мав право на отримання пільги, передбаченої п.
11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а тому рішення відповідача підлягає визнанню
недійсним.
При цьому, будь-які неточності в податковій звітності чи порушення
в реалізації права, якщо вони не зачіпають його суті, не можуть
бути підставою для позбавлення платника податків його законного
права.
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх
сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування
постанови Львівського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, 111-11
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області
від 01.10.2003 року № 2924/10/10-009 на постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 10.07.2003 року у справі № 52
залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 10.07.2003 року у справі № 52 - без змін.