ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.01.2004 Справа N 2-15/6714-03
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції
судовому засіданні в м. у м. Ялті
Києві
касаційну скаргу
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду
від 21 липня 2003 року
у справі № 2-15/6714-03
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю "ЗІ"
до Державної податкової інспекції
у м. Ялті
про Визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у м.
Ялті від 12.12.2002 № 4627/26 20
в судовому засіданні взяли участь представники сторін:
від позивача:
від відповідача:
Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗІ" у березні 2003р.
заявлений позов про визнання недійсним та відміну податкового
повідомлення-рішення ДПІ у м. Ялті від 12.12.2002 № 4627/26-20,
яким позивачеві донараховано 8510 грн. податку на додану вартість
та застосовані фінансові санкції у розмірі 2127,50 грн. за
несплату донарахованої суми податку на додану вартість. Позовні
вимоги обґрунтовані тим, що Товариство правомірно віднесло у
квітні 2000 року до складу податкового кредиту суми ПДВ,
підтверджені податковою накладною, одержаною від Приватного
підприємства "Л", що свідчить про відсутність порушень з боку
позивача вимог підпунктів 7.2.3, 7.2.4, та 7.4.5 статті 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, за які до
нього застосовані санкції. Окрім того, позивач вважав незаконною
проведену відповідачем документальну перевірку, за результатами
якої було прийняте оспорюване податкове повідомлення-рішення.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 5-23
травня 2003 р., що прийняте суддею відмовлено у задоволенні
позовних вимог про визнання недійсним податкового
повідомленнярішення ДПІ у м. Ялті від 12.12.2002 № 4627/26-20.
Господарський суд дійшов висновку про завищення позивачем суми
податкового кредиту з огляду на вимоги підпункту 3.1.1 пункту 3.1
статті 3, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.5.1 пункту 7.5
статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, оскільки рішенням господарського суду АРК від
10.09.2002 у справі № 2-15/6354-2002 визнана недійсною на підставі
статті 49 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
угода, укладена
між позивачем та ПП "Л", на підставі якої була виписана податкова
накладна. В частині відміни податкового повідомленнярішення ДПІ у
м. Ялті від 12.12.2002 № 4627/26-20 провадження у справі припинено
на підставі пункту 1 статті 80 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, через непідвідомчість даного спору
господарським судам.
Севастопольській Апеляційний господарський суд постановою від 21
липня 2003 року перевірене рішення Господарського суду Автономної
Республіки Крим змінив, визнав недійсним податкове
повідомлення-рішення ДПІ у м. Ялті від 12.12.2002 № 4627/26-20,
решту рішення залишив без змін. Постанова суду мотивована
відсутністю порушень з боку позивача вимог Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, за які до нього
застосовані санкції та висновком про неправомірне проведення
податковою службою позапланової перевірки позивача, на підставі
якої винесене оспорюване податкове повідомлення-рішення. У
постанові апеляційного суду міститься висновок про додержання
позивачем порядку нарахування ПДВ, формування та відшкодування ПДВ
на момент укладання угоди з ПП "Л". Зауважено про те, що рішенням
господарського суду АРК від 10.09.2002 у справі № 2-15/6354-2002
застосована одностороння реституція, і позивач, як добросовісний
контрагент за оспорюваною угодою, не втратив право на віднесення
сум ПДВ до податкового кредиту.
Державна податкова інспекція у м. Ялті вважає, що постанова
апеляційного господарського суду прийнята з порушенням
матеріального права. Просить Вищий господарський суд України
здійснити перегляд матеріалів справи у касаційному порядку,
скасувати постанову у справі, залишити без змін рішення
господарського суду Автономної Республіки Крим, відмовити
позивачеві у задоволенні його позовних вимог. Відповідач
посилаючись на приписи пункту 1 статті 11 Закону України "Про
державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
наголошує на тому,
що апеляційний суд помилково зазначив про відсутність у податкової
служби законних підстав для проведення позапланової перевірки
позивача.
Касаційна скарга мотивована приписами частини 2 статті 35
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
з огляду
на те, що рішенням господарського суду АРК від 10.09.2002 у справі
№ 2-15/6354-2002 визнана недійсною на підставі статті 49
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
угода, укладена між
позивачем та ПП "Л". Даний факт є встановленим і не потребує
повторного доказування, і свідчить про відсутність у позивача
законних підстав віднести відповідні суми податку на додану
вартість до складу податкового кредиту.
Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗІ" надіслано відзив на
касаційну скаргу, у якому просить залишити без змін судові акти у
справі.
Переглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді
Добролюбової Т.В., пояснення представників Державної податкової
інспекції у м. Ялті, які підтримали касаційну скаргу і заперечення
представників позивача, перевіривши повноту встановлених обставин
справи та правильність їх юридичної оцінки Севастопольським
апеляційним господарським судом, Вищий господарський суд України
відзначає наступне.
Податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у
м. Ялті від 12.12.2002 № 4627/26-20 позивачеві визначено 8510 грн.
податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість за
квітень 2000р., застосовані фінансові санкції у розмірі 2127,50
грн. з податку на додану вартість за порушення товариством вимог
підпунктів 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2 та підпункту 7.4.5 пункту 7.4.
статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Підставою для прийняття податкового
повідомлення-рішення ДПІ став акт перевірки від 29.11.2002 року
№ 4403/26-20 з якого вбачається, що ТОВ "ЗІ" включило до
податкового кредиту в квітні 2000р. 8510 грн. - суму податку на
додану вартість, сплачену за поставку лікерогорілчаних виробів ПП
"Л" - контрагенту позивача за договором від 5.04.2000 № 3, на
підставі податкової накладної від 5.04.2000 № 17.
Відповідно до пункту 3.1.1. статті 3, пунктів 7.1., 7.2. Закону
України про ПДВ ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
об'єктом оподаткування цим податком
є операції платників податків з продажу товарів (робіт, послуг) на
митній території України; продаж товарів (робіт, послуг)
здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим
нарахуванням ПДВ; особа-продавець, яка зареєстрована як платник
ПДВ, зобов'язана на кожну повну або часткову поставку товарів
(робіт, послуг) нарахувати покупцю ПДВ та скласти і передати йому
податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній
суми ПДВ до податкового кредиту.
Тому, вирішуючи даний спір суди зобов'язані були, насамперед
з'ясувати чи мало право ПП "Л" складати і видавати Товариству
податкові накладні і, якщо мав, то чи були вони видані у
встановленому порядку. Однак, суди обмежились лише посиланням на
рішення господарського суду Автономної Республіки Крим у справі №
2-15/6354-2002, яким визнаний недійсним на підставі статті 49
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
договір від 5.04.2000 № 3,
укладений між ТОВ "ЗІ" та ПП "Л".
Згідно припису підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не дозволяється
включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті
податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними
деклараціями. Єдині виключення з цієї норми містяться у підпункту
7.2.6 пункту 7.2 статті 7 названого Закону.
Тобто доказом сплати покупцем ПДВ при сплаті вартості товарів,
робіт, послуг є видана продавцем податкова накладна, виписана у
відповідності з вимогами пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Згідно з підпунктом 7.2.3. пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податкова накладна
складається в момент виникнення податкового зобов'язання продавця
у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається
покупцеві, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Проте, судами немотивовано залишені без уваги висновки податкової
служби, викладені в акті від 29.11.2002 року № 4403/26-20
перевірки додержання вимог податкового законодавства ТОВ "ЗІ" з
питань взаємовідносин з ПП "Л", з якої вбачається відсутність
копії податкової накладної від 5.04.2000 у продавця.
У відповідності з підпунктом 7.3.1. пункту 7.3 статті 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
датою
виникнення податкових зобов'язань продавця вважається дата, що
сталася раніше:
або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський
рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що
підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за
готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника
податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових
коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;
або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата
оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг)
платником податку.
Підпунктом 7.5.1. пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлено, що датою виникнення
права платника податку на податковий кредит вважається дата
здійснення першої з подій: або дата списання коштів із
банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт,
послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в
разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток або
комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що
засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт,
послуг).
Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний господарський суд
виходив з доведеності факту пред'явлення під час виконання
договору представником ПП "Л" свідоцтва про реєстрацію платника
ПДВ від 9.03.2000 № 07575057, виданого ДПІ у Калінінському районі
м. Донецька. Однак, відсутність у матеріалах справи названого
свідоцтва дає підстави вважати таке посилання непереконливим.
Ці обставини судами не досліджувалися, однак встановлення
перелічених вище фактів має суттєве значення для правильного
застосування норм матеріального права та вирішення даного спору on
суті.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми
судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського
суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи
Господарському суду Автономної Республіки Крим необхідно врахувати
викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні
обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне
значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності
від встановленого, правильно визначити норми матеріального права,
що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти
обґрунтоване і законне судове рішення.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 108, 111-10, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 5-23
травня 2003р. та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суд від 21 липня 2003р. у справі № 2-15/6714-03
скасувати.
Справу скерувати до Господарському суду Автономної Республіки Крим
для нового розгляду
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті
задовольнити частково.