ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.01.2004 Справа N 2-7/8171-2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому ДПІ у м. Ялті Автономної Республіки
судовому засіданні Крим
касаційну скаргу
на постанову від 14.08.2003 року Севастопольського
апеляційного господарського суду
у справі № 27
господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом СПД С-ї О.О.
до ДПІ у м. Ялті Автономної Республіки
Крим
про
визнання рішення недійсним
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача не з'явились
від відповідача присутній,
ВСТАНОВИВ:
По справі оголошувалась перерва до 29.01.2004 року до 9-30 годин.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
27.05-17.06.2003 року, залишеним без змін постановою
Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.08.2003
року по справі № 27 позов задоволене, визнане недійсним податкове
повідомлення-рішення ДПІ у м. Ялті № 3301/23-3 від 04.09.02р.; з
ДПІ у м. Ялті на користь СПД С-ї О.О. стягнуте 85 грн. держмита та
118 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
В касаційній скарзі ДПІ у м. Ялті просить скасувати ухвалені по
справі судові акти та позивачу в позові відмовити, посилаючись на
порушення норм матеріального права, а саме вимог Наказу № 110 від
17.03.2001 року "Про затвердження Інструкції про порядок
застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної
податкової служби" ( z0268-01 ) (z0268-01)
, зареєстровано в Міністерстві
юстиції України 23.03.2001 року, п. 9.6 ст. 9 Порядку реєстрації
та ведення книг обліку розрахункових операцій і розрахункових
книжок ( z0106-01 ) (z0106-01)
, затвердженого Наказом ДПА України від
01.12.2000 р. № 614, зареєстровано в Міністерстві юстиції України
05.02.2001 р. № 106/5297.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити рішення та
постанову без змін, вважаючи, що доводи відповідача суперечать
діючому законодавству.
Позивач не скористався наданим процесуальним правом на участь в
засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши представників відповідача, які підтримали викладені в
касаційній скарзі доводи, перевіривши повноту встановлення
обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові
апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
оцінка
доказів господарським судом повинна ґрунтуватись на всебічному,
повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин
справи.
Задовольняючи позов господарські суди виходили з того, що факт
невідповідності суми коштів на місці проведення розрахунків сумі
продажу по розрахунковим квитанціям на 879грн., зазначений в акті
перевірки відповідача, спростовується матеріалами справи, а саме
даними наданої позивачкою розрахункової книжки № 0112990166/1, а
тому штраф в сумі 4394,50грн. є необґрунтованим.
Як вбачається із спірного податкового повідомлення-рішення штрафні
санкції застосовані у відповідності з пунктами 5, 13 ст. 3 Закону
України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в
сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
в
загальній сумі 4734,50грн., із них 340 грн. згідно п. 3 ст. 17
цього Закону ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
та 4394,50 згідно ст. 22 цього Закону
( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
.
Згідно п. п. 5, 13 ст. 3 Закону України "Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського
харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
суб'єкти підприємницької
діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій
та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток,
платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні
послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг
зобов'язані: 5) у разі незастосування реєстраторів розрахункових
операцій у випадках, визначених цим Законом ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
,
проводити розрахунки з використанням книги обліку розрахункових
операцій та розрахункової книжки з додержанням встановленого
порядку їх ведення; 13) забезпечувати відповідність сум готівкових
коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена
в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а у випадку
використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за
розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня.
Відповідно до п. 3 ст. 17 вищезазначеного Закону ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
за
порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької
діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари
(послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової
служби України застосовуються фінансові санкції у таких розмірах:
3) двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі
невикористання при здійсненні розрахункових операцій у випадках,
визначених цим Законом ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, розрахункової книжки чи
книги обліку розрахункових операцій, або використання
незареєстрованої належним чином розрахункової книжки чи порушення
встановленого порядку її використання, або використання
незареєстрованих чи непрошнурованих книг обліку розрахункових
операцій, або незберігання книг обліку розрахункових операцій чи
розрахункових книжок протягом встановленого термін.
Згідно ст. 22 цього ж Закону ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
у разі невідповідності
суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі
коштів, яка зазначена в денному звіті, а у випадку використання
розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими
квитанціями, виданими з початку робочого дня, до суб'єктів
підприємницької діяльності застосовується фінансова санкція у
п'ятикратному розмірі суми, на яку виявлено невідповідність.
З матеріалів справи, зокрема з позовної заяви, вбачається, що сама
позивачка не заперечує порушення у вигляді використання на момент
перевірки продавцем незареєстрованої належним чином розрахункової
книжки, що передбачає відповідальність по п. 3 ст. 17 Закону
України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в
сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
.
Суди цьому належну оцінку не дали, як і тому, чи можна вважати
підтвердженням відповідності суми готівкових коштів на місці
проведення розрахунків загальній сумі продажу за розрахунковими
квитанціями, виданими з незареєстрованої належним чином
розрахункової книжки, за наявності в цей же час належно
зареєстрованої розрахункової книжки, з якої квитанції не
видавались.
Попередні судові інстанції, задовольнивши позов та визнавши
недійсним спірне податкове повідомлення-рішення, виходили в тому
числі з того, що суми штрафних санкцій за порушення вимог Закону
України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в
сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
кваліфіковані в них відповідачем як податкові зобов'язання.
Оскільки штрафні санкції за порушення вимог Закону України "Про
застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
до податкових
зобов'язань не відносяться, відповідачем невірно було направлене
на адресу позивача спірне податкове повідомленнярішення.
Колегія суддів не заперечує, що в спірному податковому
повідомленні-рішенні про нарахування позивачу штрафних санкцій за
порушення вимог Закону України "Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, останні визначені як суми податкових
зобов'язань, що суперечить преамбулі, пунктам 1.2, 1.5 ст. 1
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
, ст. ст. 13, 14 Закону України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
.
Відповідно до п. 1.5 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
положення цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
поширюються лише на штрафні санкції, які справляються з платника
податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування,
визначених відповідними законами.
Оскільки штрафні санкції застосовані до позивача не за порушення
правил оподаткування, у відповідача не було законних підстав для
визначення їх як податкового зобов'язання з поширенням на них
вимог Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
щодо граничного строку сплати та положень щодо
наслідків несплати.
Однак, попередні судові інстанції встановивши, що податкові органи
не мають право визначати штрафні санкції за порушення вимог Закону
України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в
сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
як податкове зобов'язання, не звернули уваги на те, що вказана
обставина не є підставою для визнання недійсним оспорюваного
рішення в цілому, оскільки обов'язковому з'ясуванню підлягає
правомірність прийняття відповідачем рішення про стягнення з
позивача штрафних санкцій за порушення вимог Закону України "Про
застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
.
При цьому слід мати на увазі, що відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону
України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в
сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" саме за
рішеннями відповідних органів державної податкової служби України
застосовуються фінансові санкції за порушення вимог цього Закону,
а п. 2.5 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових
) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої
Наказом ДПА України № 110 ( z0268-01 ) (z0268-01)
від 17.03.2001 року,
зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.03.2001 року за
№ 268/5459, податкове повідомлення-рішення визначено як рішення
керівника податкового органу (його заступника) про обов'язок
платника податків сплатити, зокрема, суму застосованих штрафних
(фінансових) санкцій за порушення податкового законодавства та
інших нормативно-правових актів.
При наявності визначених законом повноважень та при відсутності
законодавчо встановлених вимог до форми рішення, яким такі
повноваження реалізуються компетентним органом, є підстави для
висновку про правомірність встановлення такої форми самим
компетентним органом по обов'язковій відповідності змісту рішення
вимогам закону.
Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим
порушенням ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та виключає можливість
висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судом
норм матеріального права при вирішенні спору. У зв'язку з цим
постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з
передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи
суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій
постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного,
повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і
обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у
відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ст.
111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України,-
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДПІ у м. Ялті Автономної Республіки Крим від
12.09.2003 року № 3286/9/10-0 на постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 14.08.2003 року справі № 27
задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від
27.05.-17.06.2003 року та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 14.08.2003 року у справі № 27 - скасувати.
Справу № 27 направити до Господарського суду Автономної Республіки
Крим на новий розгляд.