ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.01.2004 Справа N 29/146-03
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів:
розглянувши у Товариства з обмеженою відповідальністю
відкритому судовому “ДП”, м. Харків
засіданні касаційну
скаргу
на постанову від 15.09.2003
Харківського апеляційного господарського
суду
у справі № 29/146-03
господарського суду Харківської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“У”, м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю
“ДП”, м. Харків
3-я особа Акціонерного товариства “Універсам “П”,
м. Харків
про стягнення 72 793,73 грн.
за участю представників сторін:
від позивача
від відповідача
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Харківської області від 01.07.2003
частково задоволено позов ТОВ “У” до ТОВ “ДП”, 3-тя особа – АТ
“Універсам “П”. На користь ТОВ “У” стягнуто 33076,41 грн.
основного боргу, 2394,73 грн. пені, 132967 грн. річних, 10000
грн. витрат на оплату послуг адвоката.
Задовольняючи позов, суд послався на ст. 161 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
про те, що зобов’язання повинні виконувати
належним чином і в установлений строк.
Вимоги позивача про сплату боргу та застосування
відповідальності за порушення строків виконання зобов’язання суд
визнав обгрунтованими та доведеними належними доказами.
Харківський апеляційний господарський суд постановою від
15.09.2003 змінив рішення. Суму основного боргу 33076,41 грн.
апеляційна інстанція визнала обгрунтованою, а що стосується пені
і річних, то апеляційна інстанція дійшла висновку про те, що
трьохсторонньім договором поруки від 31.05.2002 строк платежу
узгоджений додатково, тобто змінений і відстрочений до
31.12.2002. У зв’язку з чим змінюються і строки нарахування пені
та річних.
Стягнуту господарським судом суму витрат за послуги адвоката
10000 грн. суд визнав неспіврозмірною та явно завищеною, а тому
змінив її і стягнув 5000 грн.
Оскаржуючи постанову Харківського апеляційного господарського
суду ТОВ “ДП” просить її скасувати, у задоволенні позову
відмовити, посилаючись на недійсність договору поруки від
31.05.2002, оскільки на думку скаржника, ця угода не відповідає
вимогам ст. 192 та ч. 2 ст. 194 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Крім того, скаржник звертає увагу на різний суб’єктивний склад
учасників договору купівлі-продажу від 03.01.2001 та договору
поруки, ТОВ “ДП” не є учасником договору купівлі-продажу то воно
й не мало ніяких повноважень щодо внесення змін до цього
договору.
Скаржник вважає, що апеляційна інстанція не дала належної
юридичної оцінки пункту 3.1 договору поруки від 31.05.2002.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну
оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх
повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
ТОВ “У” та АТ “П” 03.01.2001 укладено договір, предметом якого є
купівля-продажу продукції Харківського жирового комбінату.
Термін дії договору встановлено до 31.12.2001. Договір містить
застереження (пункт 6.2) про те, що договір не може бути
розірвано ні однією із сторін, в різі фінансової заборгованості
перед іншою стороною.
ТОВ “У” ТОВ “ДП” та АТ “Універсам” 31.05.2002 укладено
тристоронню угоду, за якою ТОВ “ДП” в якості поручителя взяло на
себе зобов’язання відповідати перед кредитором ТОВ “У” в повному
обсязі за виконанням боржником АТ “П” зобов’язання по сплаті
боргу в сумі 65444 грн. та штрафних санкцій, що виникли з
договору купівлі-продажу № 3/01-01 від 03.01.2001.
Пунктом 3.1 договору поруки встановлено, що сума боргу має бути
сплачена солідарно боржником та поручителем до 31.12.2002.
З врахуванням узгодженого сторонами строку сплати боргу,
апеляційна інстанція визначила, що пеня та 3% річних мають бути
сплачені після настання строку платежу.
Доводи відповідача про те, що укладений сторонами договір поруки
не відповідає вимогам законодавства і є недійсним відхилені
судом першої та апеляційної інстанції, а тому додаткова оцінка
цих обставин не відноситься до юрисдикції касаційної інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Вищий господарський суд України вважає юридичну оцінку, дану
місцевим та апеляційним судами обставинам справи такою, що
грунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і
підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає..
Керуючись ст.ст. 111-9, 111-10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 15.09.2003 у
справі № 29/146-03 – без змін.