ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.01.2004 Справа N 25/1341
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С., - головуючого,
Хандуріна М.І.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Шевченківському районі м. Києва
касаційну скаргу
на постанову Київського апеляційного господарського
суду від 15.09.2003 р.
у справі господарського суду м. Києва
за позовом Державної податкової інспекції у
Шевченківському районі м. Києва
до ЗАТ “Енергомонтажвентиляція”,
ТОВ “Технопол”
про визнання угоди недійсною,
за участю представників сторін:
- позивача:
- відповідача 1:
- відповідача2:
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 01.07.2003 р. у справі
№ 25/1341 Державній податковій інспекції у Шевченківському
районі м. Києва відмовлено в позові про визнання недійсною
угоди, укладеної між ЗАТ “Енергомонтажвентиляція” та ТОВ
“Технопол”, як такої, що суперечить інтересам держави.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
15.09.2003 р. рішення господарського суду м. Києва від
01.07.2003 р. залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що доказів спрямованості умислу
сторін на укладення угоди з метою ухилення від сплати податків
позивачем не надано, а сам факт визнання недійсними установчих
документів є недостатнім для підтвердження умислу на укладення
угоди, що суперечить інтересам держави.
Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва у
поданій касаційній скарзі просить скасувати постанову Київського
апеляційного господарського суду від 15.09.2003 та рішення
господарського суду м. Києва від 01.07.2003 і прийняти нове
рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування своїх
вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно
застосовано норми ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, що призвело до
прийняття незаконних рішень.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Статтею 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
встановлено, що якщо угода
укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і
суспільства, то при наявності умислу в обох сторін у разі
виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все
одержане за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з
другої сторони стягується в доход держави все одержане і все
належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При
наявності ж умислу лише в однієї із сторін все одержане нею за
угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане
останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується
в доход держави.
Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною
відповідно до статті 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
є її укладення з
метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та
наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання
відповідних наслідків.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ЗАТ
“Енергомонтажвентиляція” та ТОВ “Технопол” укладено договір
підряду від 04.11.1998 р. № 37 про монтаж та
пусконалагоджувальні роботи систем вентиляції, загальна вартість
яких становить 15610 грн., у тому числі ПДВ – 2601,67 грн.
Виконання даного договору підтверджено податковою накладною № 49
від 23.12.1998 р. та платіжним дорученням № 692 від 23.12.1998
р.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09.01.2000 р.
визнано недійсними установчі документи ТОВ “Технопол” з тих
підстав, що статутні документи ТОВ зареєстровано з використанням
втрачених паспортів.
Однак, при цьому зазначається, що доказів проведення перевірки
ТОВ “Тенхнопол” з питань знаходження підприємства за юридичною
адресою та виключення ТОВ “Технопол” з ЄДРПОУ суду не надано.
Рішення господарського суду м. Києва та постанова Київського
апеляційного господарського суду у даній справі мотивовані тим,
що позивач не довів суду наявність мети, суперечної інтересам
держави та суспільства, хоча б одного з відповідачів. Умисел
юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або
іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної
особи, маючи на це належні повноваження. За відсутністю таких
повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися
встановлено. Умисел тієї чи іншої особи у скоєнні злочину може
бути встановлений лише судом. Позивач не надав рішення або вирок
суду, в яких би було встановлено конкретну фізичну особу, яка
уклала договір від імені юридичної особи з метою, суперечною
інтересам держави та суспільства.
Крім того суди зазначають, що позивач не надав доказів, які б
свідчили про наявність податкового зобов’язання або податкового
боргу, несплати податків, про вказується в позовній заяві, але
судом цей факт не був встановлений і виходячи з вимог ст. 35 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
потребує доказування у загальному порядку, а
відповідно до ст. 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
обставини справи,
які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені
певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими
засобами доказування. Таким чином, мас факт визнання недійсними
засновницьких документів не є підставою для визнання недійсними
всіх угод, укладених ними раніше визнання засновницьких
документів недійсними.
Предметом спору в даній справі є угода, укладена відповідачами.
Підставою позову є укладення угоди з метою завідомо суперечною
інтересам держави та суспільства.
Таким чином, вирішивши спір по суті, суди мали дати оцінку
спірній угоді, встановивши юридичний факт укладення її з метою
завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, або
навпаки. Отже, встановивши, що позивачем не доведено, що
оспорювана угода укладена з метою завідомо суперечною інтересам
держави та суспільства, суди фактично самій угоді, а не правовій
позиції позивача, остаточної оцінки не дали.
Колегія суддів також вважає, що висновок судів про відсутність в
господарській справі певних доказів суперечить ч. 1 ст. 38 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до якої, якщо подані сторонами
докази є недостатніми, господарський суд зобов’язаний
витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх
участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення
спору.
Колегія суддів враховує можливість визнання угод недійсними на
підставі ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
за наявності мети не
сплачувати податки з отриманих за реалізовані іншим суб’єктам
товари сум, оскільки такі дії суперечать ст. 67 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, якою встановлено, що кожен зобов’язаний
сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених
Законом.
Крім того колегія суддів Вищого господарського суду України бере
до уваги, що згідно зі ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та п. 6
Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978
року (з наступними змінами) “Про судову практику в справах про
визнання угод недійсними” ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
, угода, яка укладена з
метою, що суперечить інтересам держави та суспільства,
визнається недійсною і до таких угод належать угоди, спрямовані
на приховування фізичними та юридичними особами доходів від
оподаткування.
Однак господарські суди не встановили достатніх фактичних та
правових підстав для віднесення чи невіднесення оспорюваних угод
до таких, що спрямовані саме на ухилення від оподаткування.
Колегія суддів відзначає, що господарські суди не досліджували
питання чи проводились документальні перевірки правильності
обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на
додану вартість відповідачем-2, щодо проведення документальних
перевірок за спірними угодами з відповідачем-2 відповідача-1,
застосування до останнього санкцій за порушення податкового
законодавства, та фактичних і правових наслідків вжиття
відповідних заходів для вирішення даного спору.
Відповідно судом не дано належної повної правової оцінки щодо
наявності умислу та меті учасників господарської угоди, тобто не
витребувано доказів, які б свідчили про порушення кримінальних
справ за фактом ухилення від сплати податків стосовно обставин,
викладених в позовній заяві.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені
попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі
підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. При
новому розгляді справи суду необхідно всебічно і повно
перевірити обставини по справі, проаналізувати їх та інші
докази, що містяться в матеріалах справи, визначитися щодо
належних способів доказування у даній справі і прийняти рішення
у відповідності до вимог чинного законодавства.
В процесі розгляду справи слід усунути порушення норм
матеріального і процесуального законодавства.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, ст. 111-9, ст. 111-10,
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України,-
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Шевченківському районі м. Києва задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
15.09.2003 року та рішення господарського суду м. Києва від
01.07.2003 року у справі № 25/1341 скасувати, справу направити
на новий розгляд господарському суду м. Києва.