ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.01.2004 Справа N 20-4/091
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні в м. Києві
касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "XXX"
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 19.08.2003 року
у справі № 20-4/091
за позовом Закритого акціонерного товариства "XXX"
до Товариства з обмеженою відповідальністю
"YYY"
про стягнення суми,
У С Т А Н О В И В :
У квітні 2003 року позивач звернувся до господарського суду м.
Севастополя з позовною заявою до відповідача про стягнення
48068,81 грн., посилаючись на те, що останній незаконно володів
його майном, будучи недобросовісним володільцем і, на підставі
ст.148 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язаний
відшкодувати доходи від продажу цього майна.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач доповнював
та уточнював вимоги і просив стягнути з відповідача 53069,81 грн.
на підставі ст.ст. 148, 469 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 17.06.2003 року в
позові відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від
19.08.2003 року зазначене рішення суду першої інстанції залишене
без змін.
У касаційній скарзі позивач вважає, що судом неправильно
застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального
права, і тому просить прийняті ним рішення скасувати та позов
задовольнити.
Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши доводи
касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті у ній
судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню частково з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням арбітражного
суду м. Севастополя від 01.12.2000 року у справі № 20-4/271
визнано недійсним договір міни № 526 від 31.10.1994 року укладений
між сторонами з моменту його укладення на підставі ст. 48
Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
, та застосовано
реституційні наслідки, які були виконані в порядку виконання
судового рішення.
Предметом даного судового розгляду є вимоги про стягнення з
відповідача заборгованості, що складається з суми доходу від
продажу останнім майна, недобросовісним володільцем якого він був.
Зазначені вимоги позивач обґрунтовує тим, що договір, за яким
відповідач отримав це майно, у наступному визнаний судовим
рішенням недійсним. Заявлені вимоги під час розгляду справи у суді
першої інстанції, позивач неодноразово змінював та доповнював.
Відповідно до ч.3 ст.22 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
позивач вправі до прийняття рішення по справі
змінити підставу позову, збільшити розмір позовних вимог.
Згідно ст.42 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
правосуддя у господарських судах здійснюється на
засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і
судом.
Проте, суд першої інстанції, вирішуючи спір, зазначені вимоги норм
процесуального права не врахував та не звернув уваги на те, що
позивач збільшив розмір позовних вимог і доповнив їх правові
підстави (а.с. 47) та не розглянув заявлених, у порядку ч.3 ст.22
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, вимог
позивача.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд
допущених ним порушень закону не усунув, а його доводи у прийнятій
постанові про відсутність у заявах позивача про зміну і доповнення
вимог, посилання на ст.22 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
не відповідають вимогам процесуального закону.
До того ж, рішення попередніх судових інстанцій не відповідають
вимогам ст.ст. 84, 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки в них не
викладені у повному обсязі заявлені вимоги та відсутні висновки
суду щодо цих вимог.
Отже, за таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати
законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з
передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду слід врахувати наведене і
вирішити спір відповідно до вимог закону.
З огляду викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "XXX"
задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
19.08.2003 року та рішення господарського суду м. Севастополя від
17.06.2003 року скасувати, і справу № 20-4/091 передати на новий
розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
Головуючий В. Перепічай
Судді І. Вовк
П. Гончарук