ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.01.2004 Справа N 14/73
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши Української державної інноваційної компанії
касаційну Рівненського регіонального відділення
скаргу
на постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 02.07.2003
у справі № 14/73
господарського суду Рівненської області
за позовом Заступника прокурора Рівненської області в
інтересах держави в особі Української
державної інноваційної компанії Рівненського
регіонального відділення
до Товариства з обмеженою відповідальністю
виробничого підприємства “А”
про внесення змін до договору № 1ФЛ-04/98 від 01.04.98 шляхом
укладення додаткової угоди № 1 від 25.10.2002 в редакції
Української інноваційної компанії
за участю представників сторін:
позивача
відповідача
прокурора
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Рівненської області від 05.05.2003
у позові відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
02.07.2003 вказане рішення господарського суду залишено без
змін.
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач – Українська
державна інноваційна компанія Рівненське регіональне відділення
звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить скасувати її, посилаючись на неповне
з’ясування судом обставин справи та неправильне застосування
апеляційним судом норм матеріального права.
Зокрема, позивач наголошує на тому, що договір лізингу не
відповідає вимогам Закону України “Про лізинг” ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
, а
саме: розмір лізингових платежів та сума викупу обладнання не
покривають фактичної вартості обладнання, переданого в лізинг, і
тому просить скасувати рішення та постанову суду і матеріали
справи направити на новий розгляд.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін,
обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши юридичну
оцінку встановлених судом фактичних обставин справи, їх повноту,
Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановив господарський суд Рівненської області та Львівський
апеляційний господарський суд, з метою реалізації інноваційного
проекту "Створення виробництва мідних проводів з температурним
індексом 180-200°С", відповідно до інноваційного договору № 32
від 25.09.1996 року, між ДП "Українська інноваційна фінансово-
лізингова компанія" (правонаступником якої є позивач, надалі -
Компанія), ТзОВ ВП '"А" (відповідач по справі, надалі -
Підприємство) та австрійською фірмою "МАГ" (надалі -
Постачальник) було укладено контракт на поставку інноваційного
обладнання № 02/ИННОАКВА-МАГ/10/97 від 24.10.1997, а між
Компанією та Підприємством було укладено договір фінансового
лізингу поставленого обладнання № 1ФЛ-04/98 від 01.04.1998 року.
Відповідно до договору фінансового лізингу № 1ФЛ-04/98 від
01.04.1998 року строк дії лізингу розпочинається з моменту
передачі обладнання в користування, тобто з дати підписання акту
приймання-передачі вище зазначеного обладнання, і до 01.10.2002
року. В лізинг відповідачу було передано вертикальний
багатохідний агрегат VZ6/L-3/10+4D, придбаний за контрактом
№ 02/ИННОАКВА-МАГ/10/97 від 24.10.1997 року (п. 1.2 договору).
В додатку № 2 до договору № 1ФЛ-04/98 сторонами погоджено
розміри, порядок та строки сплати відповідачем лізингових
платежів позивачу. Зокрема, згідно п. 2 даного додатку
передбачено, що до лізингової плати входять витрати на оплату
вартості обладнання в сумі 85000,00 німецьких марок, а з
bp`usb`mml комісійних банку - 1065728,27 грн., курсової різниці
з урахуванням податку на прибуток - 1219,65 грн., відшкодування
податку на прибуток 523,23 грн., мито, митні збори – 21070,12
грн., усього в сумі 1087321,62 грн. З них сума 864420,67 грн.
сплачується відповідачем позивачу згідно графіку сплати
лізингових платежів, а 267481,14 грн. відповідач зобов'язувався
сплатити позивачу по договору викупу обладнання № ЗВО-04/98 від
01.04.1998 року, який є додатком № 3 до договору лізингу № 1ФЛ-
04/98.
Твердження скаржника про те, що 24.10.1997 року відповідно до
протоколу зборів сторін інноваційного договору № 32 від
25.09.1996 року сторонами прийнято спільне рішення, що за
рахунок коштів, які будуть отримані від підприємства у вигляді
лізингової плати по договору лізингу № 26-09/96 від 26.09.1996
року, він придбає і передасть Підприємству у користування
обладнання, передбачене контрактом № 02/ИННОАКВА-МАГ/10/97 від
24.10.1997 року, тобто чітко визначено джерело коштів для оплати
за обладнання, що й підтверджено у договорі № ЗВО-04/98 від
01.04.1998 року і суд не дослідив цю обставину, не заслуговує на
увагу, оскільки встановлення походження джерел оплати не було
предметом позову по даній справі і, таким чином, не могло бути і
предметом розгляду місцевим судом. Джерела фінансування оплати
поставленого обладнання визначено в інноваційному договорі № 32
від 25.09.1996 року та рішенні господарського суду м. Києва від
26.01.2000 року по справі № 22/352. Крім цього, судом першої
інстанції зазначено, що сторонами в договорі № ЗВО-04/98 від
01.04.1998 року та в протоколі від 24.10.1997 року визначено
перш за все саме цільовий характер використання лізингових
платежів, а не як вже зазначалось, джерело оплати поставленого
обладнання.
В п. 10.1 Договору фінансового лізингу № 1ФЛ-04/98 від
01.04.1998 року сторонами визначено форс-мажорні обставини, які
можуть вплинути на виконання ними своїх зобов'язань за даним
договором.
За участю представників сторін по справі 09.11.1998 року було
складено протокол № 1, в якому визнано те, що прострочка сплати
лізингових платежів по договорах № 26-09/96 від 26.09.1996 року,
№ 1ФЛ-04/98 від 01.04.1998 року виникла внаслідок форс-мажорних
обставин, початком дії яких визначено 16.02.1998 року.
Протоколом № 2 від 16.06.1999 року визначено, що дія форс-
мажорних обставин, які призвели до прострочення сплати
лізингових платежів по вищезазначених договорах, закінчилась
15.06.1999 року.
У зв'язку з форс-мажорними обставинами, ТзОВ ВП "А" звернулося
до господарського суду м. Києва з позовом про часткову зміну
умов договору фінансового лізингу № 1ФЛ-04/98 від 01.04.1998
року в частині перенесення на 16 календарних місяців строків
виконання зобов'язань, в тому числі і строків та розмірів сплати
лізингових платежів, виходячи з норм звичайної амортизації
шляхом пропорційного розподілу лізингових платежів на весь
термін дії договору. Рішенням господарського суду м. Києва від
16.09.1999 року по справі № 21/395 позов було задоволено та
внесено зміни до договору № 1ФЛ-04/98, зокрема, визначено строк
закінчення лізингу 01.03.2006 року, та передбачено, що сума
653480,60 грн. виплачується лізингоодержувачем лізинговими
платежами згідно графіку, а сума 433841,02 грн. при викупі
обладнання згідно договору викупу обладнання № ЗВО-04/98 від
01.04.1998 року. Також встановлено новий графік сплати
лізингових платежів.
У зв'язку із внесенням зазначених змін до умов договору
фінансового лізингу № 1ФЛ-04/98 від 01.04.1998 року, позивач
звернувся до господарського суду м. Києва з позовом про часткову
зміну умов інноваційного договору № 32 від 25.09.1996 року.
Рішенням суду від 26.01.2000 року у справі № 22/352 позов
задоволено частково та внесено зміни до зазначеного договору,
зокрема зобов'язано інвестора виділити на реалізацію проекту
цільовий вклад у розмірі, еквівалентному 1845000,00 німецьких
марок по курсу НБУ, офіційно встановленому на день конвертації
компанією іноземної валюти та перерахувати їх Компанії, та
зобов'язано останню забезпечити виділення коштів для проведення
своєчасних розрахунків з постачальником інноваційного обладнання
згідно договорів поставки. Тобто, судом остаточно підтверджено
джерело оплати вартості поставленого обладнання і даний
обов'язок, відповідно до інноваційного договору № 32 від
25.09.1996 року, контракту № 02/ИННОАКВА-МАГ/10/97 від
24.10.1997 року, договору фінансового лізингу № 1ФЛ-04/98 від
01.04.1998 року та відповідно до чинного законодавства, зокрема,
Закону України "Про лізинг" ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
повністю покладається
на лізингодавця.
Зокрема, ст. 1 Закону ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
, передбачено, що лізинг - це
підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування
власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні
лізингодавцем у виключне користування на визначений строк
лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або
набувається ним у власність за дорученням і погодженням з
лізингоодержувачем у відповідного продавця майна за умови сплати
лізингоодержувачем періодичних платежів. Тобто, в разі укладення
договору лізингу, лізингодавець бере на себе зобов'язання
придбати певне майно, і якщо під час виконання цього договору
для лізингодавця виникли певні негативні наслідки при
відсутності вини у цьому лізингоодержувача, то вони повністю
покладаються на лізингодавця, оскільки відповідно до Закону
України "Про підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
господарська діяльність
юридичних осіб здійснюється ними самостійно, на власний ризик.
Крім цього, апеляційний господарський суд зазначив, що
відповідно до ст. 16 Закону України "Про лізинг" ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
лізингоодержувач за користування об'єктом оренди вносить
періодичні лізингові платежі, а, отже, вказаний закон не
передбачає обов'язку лізингоотримувача сплачувати вартість,
отриманого в лізинг майна і нести відповідальність за
своєчасність оплати вартості цього майна перед його продавцем.
Також апеляційний господарський суд зазначив, що твердження
скаржника про те, що судом не досліджено обставини щодо
достатності лізингових платежів для погашення вартості
поставленого обладнання, оскільки ним було подано в судові
засідання під час розгляду справи в суді першої інстанції
довідки про планові і фактичні сплати відповідачем лізингових
платежів за період з 01.11.1997 року по 16.09.1999 року, з яких
bhdmn, що відповідачем не сплачено лізингових платежів на суму
1451951,79 грн. і даних коштів було б достатньо для проведення
розрахунків за обладнання не відповідають фактичним обставинам
справи та рішенню господарського суду м. Києва від 16.09.1999
року по справі № 21/395. Зокрема, суд наголошує на тому, що
обов'язок оплати поставленого обладнання повністю лежить на
лізингодавцеві і він не вправі перекладати його на
лізингоодержувача, оскільки це суперечить вимогам Закону України
"Про лізинг" ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
та умовам договору фінансового
лізингу № 1ФЛ-04/98 від 01.04.1998 року. Обов'язком
лізингоодержувача є сплата лізингових платежів у розмірі та у
строки, визначені договором лізингу. Крім цього, як вбачається з
умов інноваційного договору № 32 від 25.09.1996 року, контракту
№ 02/ИННОАКВА-МАГ/10/97 від 24.10.1997 року, договору
фінансового лізингу № 1ФЛ-04/98 від 01.04.1998 року, що є
одночасно додатками до зазначеного вище інноваційного договору,
саме інвестор – Рівненське регіональне відділення Державного
інноваційного фонду України, зобов'язаний виділити кошти,
необхідні для оплати поставленого Постачальником обладнання.
Відповідач брав на себе обов’язок профінансувати за рахунок
власних коштів лише виконання проекту - для оплати виконання
робіт по створенню інфраструктури інноваційного виробництва,
будівництва виробничих приміщень, монтаж та запуск майна в
експлуатацію і жодним чином дані кошти не були призначені для
оплати вартості поставленого обладнання.
Крім цього, апеляційний господарський суд зазначив, що позивачем
не наведено доказів і розрахунків зміни вартості майна.
Доводи Скаржника про те, що господарський суд безпідставно не
взяв до уваги посилання Позивача на реорганізацію, як на одну з
причин затримки в розрахунках з австрійською фірмою "МАГ"
відхилено судом, оскільки не відповідають фактичним обставинам
справи, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 5.1 контракту № 02/ИННОАКВА-МАГ/10/97 від
24.10.1997 року, позивач зобов'язувався оплатити постачальнику –
австрійській фірмі "МАГ" вартість обладнання до 30.10.1998 року.
Згідно протоколів від 12.03.1998 року та 31.07.1998 року
позивачем та постачальником було переглянуто порядок платежів по
контракту № 02/ИННОАКВА-МАГ/10/97 від 24.10.1997 року та
контракту № 03/ИННОАКВА-МАГ/10/97 від 27.10.1997 року і
встановлено остаточний термін розрахунку - до 15.07.1999 року.
Реорганізація ж позивача розпочалася 01.12.1999 року, тобто у
позивача було достатньо часу для проведення розрахунків з
постачальником. Крім цього, сам факт реорганізації позивача не
може бути підставою для зміни розміру лізингових платежів по
договору фінансового лізингу № 1ФЛ-04/98 від 01.04.1998 року.
За таких обставин, Вищий господарський суд України вважає, що
суди обґрунтовано дійшли висновку про те, що причиною додаткових
витрат на оплату обладнання по контракту № 02/ИННОАКВА-МАГ/10/97
від 24.10.1997 року є прострочення договірних зобов'язань
позивача перед постачальником – австрійською фірмою "М", і що
позивачем не доведена вина відповідача в невиконанні зобов'язань
по оплаті обладнання по вищезазначеному контракту.
А отже, відсутні правові підстави для внесення змін та доповнень
dn договору фінансового лізингу № 1ФЛ-04/98 від 01.04.1998 року
в редакції, запропонованій державною інноваційною компанією.
В силу імперативних вимог ст.ст. 111-5, 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи в
касаційному порядку судове рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої та апеляційної інстанції норм
матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не
наділена правом встановлювати або вважати доведеним обставини,
що не були встановлені у рішенні господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.
За таких обставин, Вищий господарський суд України, оцінивши
докази в їх сукупності, дійшов висновку про те, постанова
відповідає чинному законодавству, матеріалам і фактичним
обставинам справи і підстав для її скасування немає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
02.07.2003 у справі № 14/73 залишити без змін, а касаційну
скаргу – без задоволення.