ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.01.2004 Справа N 11/146Т-7/93-23/46
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів:
розглянувши у відкритому Державного комітету України з
судовому засіданні державного матеріального резерву
касаційну скаргу
на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 29.08.2003
у справі № 11/146Т-7/93-23/46
господарського суду міста Києва
за позовом Державного комітету України з
державного матеріального резерву
до Відкритого акціонерного товариства
“Львівський завод “А”
про визнання майнових вимог
в судовому засіданні взяли участь представники:
-позивача
-відповідача не з’явився
В С Т А Н О В И В:
Господарським судом Львівської області порушена Справа N 7/93-
23/46 про визнання банкрутом відкритого акціонерного товариства
“Львівський завод “А” (боржник), Державним агентством з
управління державним матеріальним резервом України направлена до
суду заява № Юр/297 від 01.10.2001 про визнання кредитором ВАТ
“Львівський завод “А”. Державний комітет України з державного
матеріального резерву (кредитор) згідно Указу Президента № 603
( 603/2001 ) (603/2001)
від 07.08.2001 є правонаступником агентства. У
зв’язку з наявністю ряду документів з грифом “Таємно” справа
передана за підсудністю до господарського суду міста Києва.
29.11.2002 господарський суд міста Києва виніс
ухвалу про припинення провадження у справі № 11/146Т-7/93-23/46.
Справу № 7/93-23/46 повернуто до господарського суду Львівської
області.
Київський апеляційний господарський суд апеляційну скаргу
залишив без задоволення, а ухвалу господарського суду міста
Києва від 29.11.2002 у справі без змін.
На постанову подана касаційна скарга з мотивів невідповідності
її ст. 1, ч. 3 ст. 6 Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
.
Касатор посилається на те, що відповідно до ст. 1 Закону
безспірними вимогами визнаються вимоги кредиторів, визнані
боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими чи
розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства
здійснюється списання коштів з рахунків боржника.
Частина 3 ст. 6 Закону встановлює обов’язковість наявності
безспірних вимог лише для кредитора, який звертається до
господарського суду з заявою про порушення справи про
банкрутство (тобто, для ініціюючого кредитора). Держкомрезерв
України звернувся з заявою про визнання його кредитором у справі
про банкрутство № 7/93-23/46 відповідно до ст. 14 Закону України
“Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
.
За таких обставин, позивач вважає, що апеляційний господарський
суд неправомірно послався на ч. 3 ст. 6 вказаного Закону і тому
просить скасувати постанову суду.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку встановлених
судом фактичних обставин справи, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановив господарський суд м. Києва та Київський апеляційний
господарський суд, позивач – Державний комітет України з
державного матеріального резерву 01.10.2001 звернувся до
господарського суду Львівської області з заявою, в якій просить
визнати його кредитором відповідача на загальну суму 13320796,09
грн. Ухвалою від 10.10.2001 господарського суду Львівської
області порушено провадження у справі про визнання майнових
вимог.
Ухвалою від 23.10.2001 господарський суд Львівської області,
посилаючись на те, що визнання майнових вимог Державного
агентства з управління державним матеріальним резервом
складається з документів, що становлять державну таємницю і
мають гриф “таємно” надіслав матеріали справи за встановленою
підсудністю до господарського суду м. Києва.
29.11.2002 господарський суд м. Києва дослідивши наявні у справі
докази дійшов висновку, що позивачем не надано доказів про
безспірність його вимог до відповідача.
Крім того, господарський суд м. Києва, посилаючись на те, що
16.08.2001 господарський суд Львівської області порушив
провадження у справі № 7/93-23/46 про банкрутство ЗАТ
“Львівський завод “А”, а 10.10.2001 той же суд виніс ухвалу про
порушення справи № 7/93/23/46 про визнання майнових вимог
позивача до ВАТ “Львівський завод “А”, за заявою про визнання
кредитором відповідача, господарський суд виніс ухвалу, якою
припинив провадження у справі, зазначив при цьому, що спір не
підлягає вирішенню у господарських судах України.
З вказаними висновками погодився і Київський апеляційний
господарський суд, який своєю постановою від 29.08.2003 залишив
ухвалу господарського суду від 29.11.2002 без змін.
Між тим, погодитись з вказаними судовими рішеннями неможливо,
виходячи з наступного.
В матеріалах справи відсутні ухвала господарського суду
Львівської області від 16.08.2001 про порушення справи № 7/93-
23/46 про банкрутство ВАТ “Львівський завод “А” та ухвала
господарського суду Львівської області від 10.10.2001 під таким
же номером справи про визнання майнових вимог позивача до ВАТ
“Львівський завод “А” про визнання кредитором відповідача.
Наведене свідчить про те, що справа розглянута без порушення
провадження у справі та безпідставне і необгрунтоване посилання
господарського суду м. Києва та Київського апеляційного
господарського суду на вищевказані судові документи, а отже, суд
допустив неповне з’ясування обставин у справі.
Крім того, Київським апеляційним господарським судом невірно
застосовано ст. ст. 1, ч. 3 ст. 6 Закону України “Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
.
Згідно ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
(надалі-Закон)
безспірними вимогами визнаються вимоги кредиторів, визнані
боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими чи
розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства
здійснюється списання коштів з рахунків боржника.
Частина 3 ст. 6 Закону встановлює обов’язковість наявності
безспірних вимог лише для кредитора, який звертається до
господарського суду з заявою про порушення справи про
банкрутство (тобто для ініціюючого кредитора). Держкомрезерв
України звернувся з заявою про визнання його кредитором у справі
про банкрутство № 7/93-23/46 у відповідності до ст. 14 вказаного
закону. Такі вимоги розглядаються в судовому порядку. Таким
чином, посилання суду апеляційної інстанції на неподання доказів
наявності підтверджених документами безспірних вимог до
відповідача є безпідставними.
В мотивувальній частині постанови суд посилається на
Інформаційний лист Вищого господарського суду України від
13.02.2003 № 01-8/153, згідно якого господарські суди не можуть
приймати рішення про звернення стягнення на майно установ та
організацій системи державного резерву. ВАТ “Львівський завод
“А” не відноситься до
підприємств системи державного резерву та до нього не
застосовуються застереження вищезазначеного листа щодо заборони
звернення стягнення на майно.
Необхідно зазначити і те, що вимоги кредитора до боржника в
провадженнях у справах про банкрутство розглядаються виключно
судом, який порушив провадження у справі про банкрутство,
незалежно від того, що вимоги підтверджуються кредитором
документами з грифом таємності.
Наведене свідчить про неповне з’ясування місцевим господарським
та Київським апеляційним господарським судом при розгляді даної
справи всіх обставин справи, чим порушено вимоги ст. 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та
невірне застосування норм процесуального та матеріального права,
що призвело до винесення необгрунтованих судових рішень.
Враховуючи, що відповідно до ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що
не були встановлені у рішення або постанові господарського суду
чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, збирати нові докази чи додатково перевіряти їх,
тому вказані судові документи підлягають скасуванню, а матеріали
справи направленню на новий розгляд до господарського суду
м. Києва.
Під час нового розгляду справи, місцевому господарському суду
необхідно врахувати викладене, всебічно з’ясувати всі фактичні
обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне
значення для вирішення спору по суті і в залежності від цього
прийняти основане на законі рішення.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
29.08.2003 та ухвалу господарського суду м. Києва від 29.11.2002
у справі № 11/146Т-7/93-23/46 скасувати, справу направити на
новий розгляд до господарського суду м. Києва.