ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.01.2004 Справа N 8/395 пд
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів:
розглянувши у Товариства з обмеженою відповідальністю
відкритому судовому “ЛО”, м. Луганськ
засіданні касаційну
скаргу
на постанову від 05.02.2003
Донецького апеляційного господарського
суду
у справі № 8/395 пд
господарського суду Луганської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“ЛО”, м. Луганськ
до Державного відкритого акціонерного
товариства “КЗ” ДП ДХК “В”, м. Краснодон
Державного підприємства – підприємство
селищних електричних мереж ВО “ДВ”,
м. Донецьк
про визнання договору недійсним
за участю представників сторін:
від позивача – не з’явилися
від відповідача – не з'явилися
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Луганської області від 03.10.2002
Товариству з обмеженою відповідальністю “ЛО” відмовлено у
задоволенні позову про визнання недійсним договору, укладено між
ДВАТ “ КЗ” ДП ДХК “В” та Державним підприємством – підприємство
селищних електричних мереж виробничого об’єднання “ДВ” (далі –
ДП ПСЕМ ВО “ДВ”) 01.04.2002 за № 3-26/102.
Рішення суду вмотивоване тим, що згідно статті 1 Закону України
“Про електроенергетику” ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
місцева (локальна)
електрична мережа призначена для передачі електричної енергії
від магістральної електричної мережі до споживача. Виходячи з
законодавчого визначення місцевої (локальної) електричної мережі
до таких мереж відносяться такі мережі, що призначені для
передачі електричної енергії споживачам. Таким чином, зазначає
суд, наявність приєднання до магістральної мережі не є
обов’язковою ознакою місцевої (локальної) електричної мережі,
оскільки вирішальним є призначення електричної мережі, а не її
приєднання до магістральної мережі.
Це підтверджується положенням п. 1.7 Правил використання
електроенергії, яке передбачає можливість укладати договір на
використання електроенергії з енергопостачальною організацією,
до мережі якої приєднані електроустановки споживача.
Саме такою організацією є ДП ПСЕМ ВО “ДВ”, а позивач, навпаки,
маючи приєднання до магістральної мережі, не має приєднання до
електроустановки споживача – відповідача.
Крім того, маючи ліцензію на право здійснення підприємницької
діяльності з постачання електроенергії, 2-відповідач має право
та змогу здійснювати постачання електроенергії першому
відповідачу. Маючи вибір електропостачальної організації, перший
відповідач уклав з 2-м відповідачем договір на постачання
електричної енергії.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
05.02.2003 рішення господарського суду Донецької області
залишено без змін.
Оскаржуючи ухвалені у справі рішення Товариство з обмеженою
відповідальністю “ЛО” просить їх скасувати і винести нове
рішення, яким задовольнити позов товариства повністю,
посилаючись на те, що судом першої та апеляційної інстанції при
винесенні рішень порушено норми матеріального права. Зокрема,
суд не застосував до спірних правовідносин вимоги статті 4
Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
, згідно з яким тільки
власник має виключне право володіти, користуватися і
розпоряджатися приналежним йому майном.
Суд неправильно послався на ст. 1 Закону України “Про
електроенергетику” ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
, оскільки з огляду на
законодавство про власність наявність у відповідача місцевої
(локальної) електромережі не є достатньою умовою для постачання
електроенергії за спірною угодою.
Постачання електричної енергії за спірним договором здійснюється
з використанням місцевої 9локальної) електричної мережі ТОВ
“ЛО”. Це пов’язано з вимогами абз. 7,11 ст. 1, ст. 15 Закону
України “Про електроенергетику” ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
.
Для передачі купленої електроенергії від виробника до
енергопостачальника використовується магістральна електрична
мережа, а передача електроенергії споживачу здійснюється
місцевою (локальною) електричною мережею енергопостачальника.
Точки (пункти) підключення до магістральної мережі має місцева
(локальна) мережа позивача, а електрична мережа відповідача,
якою він постачає електроенергію за спірним договором,
безпосередньо приєднана до мережі ТОВ “ЛО”.
Суд неправильно витлумачив п. 1.7 Правил користування
електричною енергією, вказавши на те, що відповідач є єдиним
можливим енергопостачальником для ДВАТ “КЗ” ДП ДХК “В”, оскільки
струмоприймачі останнього приєднані до електромережі ДП ПСЕМ ВО
“ДВ”.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну
оцінку встановлених судами фактичних обставин справи та їх
повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення у справі суд першої та апеляційної інстанції
зазначили, що наявність приєднання до магістральної мережі не є
обов’язковою ознакою місцевої (локальної) електричної мережі,
оскільки вирішальним є призначення електричної мережі, а не її
приєднання до магістральної мережі. Відтак суд стверджує, що до
місцевої (локальної) електричної мережі відносяться такі мережі,
що призначені для передачі електричної мережі споживачам, а тому
приєднані чи не приєднані ці мережі до магістральної мережі
вирішального значення не має. Споживач, вказує суд, згідно п.
1.7 Правил використання електроенергії має можливість укладати
договір на використання електроенергії з енергопостачальною
організацією, до мережі якої приєднані енергоустановки
споживача.
Однак, з такими висновками суду погодитися не можна.
Відповідно до п. 1.7 Правил використання електроенергії,
користування електричною енергією здійснюється на підставі
договору про надання доступу до місцевої (локальної)
електромережі (додаток № 1) до якого додається акт розмежування
балансової належності електроенергії, та на підставі договору
про постачання електричної енергії (додаток № 2).
Стаття 1 Закону України “Про електроенергію” надає визначення
магістральній електричній мережі та місцевій (локальній)
електричній мережі.
Згідно вказаної норми Закону передача енергії – це
транспортування енергії за допомогою мереж, на підставі
договору, а постачання електричної енергії це надання
електричної енергії споживачу за допомогою засобів передачі на
підставі договору.
Аналіз зазначених норм Закону свідчить про те, що законодавець
не обмежився лише поняттями “електричної мережі”, а дав
визначення всім засобам передачі електроенергії, зокрема,
магістральним та місцевим (локальним) мережам.
Відповідно до пункту 1.8 Правил використання електроенергії
договір про надання доступу до місцевої (локальної)
електромережі укладається споживачем з електропередавальною
організацією за наявності в неї ліцензії НКРЕ на право
здійснення підприємницької діяльності з передачі електроенергії
місцевими (локальними) електричними мережами.
Наявність або відсутність місцевої (локальної) мережі
визначається актом розмежування балансової належності
електромереж, який є додатком до договору про надання доступу до
місцевої локальної електромережі відповідно до п. 1.7 Правил
використання електроенергії.
Відтак, розглядаючи спір, суд мав з’ясувати кому належить право
власності на електромережі, за якими споживач отримує
електроенергію, витребувати договір про надання доступу до
місцевої (локальної) електромережі, акт розмежування балансової
належності електромережі, ліцензії, що видана з врахуванням
карти території здійснення діяльності з означенням електромереж,
а також опису системи обліку електроенергії, лише після цього
надати оцінку правовідносинам, що склалися між учасниками спору.
Враховуючи викладене, зважаючи на те, що рішення у справі
ухвалені при неповному з’ясуванні всіх обставин, що мають
суттєве значення для справи, постановлені рішення підлягають
скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського
суду Луганської області.
При новому розгляді суду необхідно витребувати і дослідити
документи, що свідчать про балансову належність електромережі за
якою споживач отримує електроенергію, з’ясувати чи можливе
постачання електроенергії споживачу без використання
електромереж позивача, вивчити документи на підставі яких
видавалася ліцензія на передачу та постачання електроенергії, з
врахуванням карти території здійснення постачальником
підприємницької діяльності та вирішити спір відповідно до вимог
чинного законодавства.
Керуючись ст.ст. 111-9, 111-10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Луганської області від 03.10.2002 та
постанову Донецького апеляційного господарського суду від
05.02.2003 скасувати, справу № 8/395 пд передати до
господарського суду Луганської області на новий розгляд.