ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.01.2004 Справа N 6/67-2
Вищий господарський суд України у складі: головуючого судді,
суддів;
розглянув касаційну скаргу селянського фермерського господарства
А.А.А., смт. Н-ськ Кіровоградської області (далі - СФГ А.А.А.)
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 16.09.2003 р.
зі справи № Х2
за позовом СФГ А.А.А.
до відкритого акціонерного товариства "YYY", смт. Н-ськ (далі -
ВАТ "YYY")
про визнання угоди недійсною та визнання права власності на
приміщення станції техобслуговування.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
Позивача: не з'явився
Відповідача: присутній.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд
України
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від
14.07.2003 (суддя Б.Б.Б.) позов задоволено частково: за СФГ А.А.А.
визнано право власності на будівлю станції технічного
обслуговування тваринництва, яка розташована на території ВАТ
"YYY"; з ВАТ "YYY" на користь СФГ А.А.А. стягнуто: 1000 грн. за
послуги адвоката; судові витрати: державне мито у сумі 85 грн. і
витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в
сумі 118 грн.; у задоволенні позову в частині визнання недійсним
договору оренди від 17.11.2000 № 43 відмовлено. Рішення мотивовано
тим, що цей договір є договором купівлі-продажу, і ним передбачено
перехід права власності на оспорюване приміщення після внесення
відповідних платежів. Позивачем умови договору виконано.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
16.09.2003 (суддя Е.Е.Е. - головуючий, судді Г.Г.Г., Д.Д.Д.)
рішення місцевого господарського суду скасовано, у задоволенні
позову відмовлено. Постанову мотивовано тим, що зазначений договір
є договором оренди з правом позивача на викуп спірного приміщення,
оплата за ним проводилася як орендні платежі і умови договору щодо
оплати належним чином не виконано.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України СФГ
А.А.А. просить зазначену постанову скасувати з підстав
неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального
права, а саме статей 128, 256, 258, 265 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(далі - ЦК) і залишити без змін
рішення місцевого господарського суду. На думку позивача,
апеляційний господарський суд дійшов невірного висновку про те, що
оспорюваний Договір є договором оренди, а не договором
купівлі-продажу з відстрочкою платежу, а відтак безпідставно
відмовив позивачеві у визнанні права власності на будівлю станції
технічного обслуговування тваринництва.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши на підставі встановлених судовими інстанціями
фактичних обставин справи правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представника відповідача, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про наявність підстав для часткового задоволення
касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- сторонами укладено договір від 17.11.2000 № 43 довгострокової
оренди з викупом (далі - Договір). Відповідно до пунктів 1,2,3
Договору орендодавець (відповідач) передає, а орендар (позивач)
приймає в користування майно згідно із специфікацією на суму 42000
грн.;
- специфікацією до договору передбачена передача будівлі станції
технічного обслуговування тваринництва;
- майно вважається переданим з моменту підписання Договору;
- орендар зобов'язаний здійснити орендні платежі за графіком: до
моменту підписання договору - 20 % загальної суми; до 1.12.2000 -
20% загальної суми; до 1.03.2001 - 15 % загальної суми; до
1.08.2001- 45 % загальної вартості;
- відповідно до п. 11 Договору майно переходить у власність
орендаря, якщо він вніс орендну плату повністю згідно з пунктом 3
Договору;
- на спільному засіданні спостережної ради правління ВАТ "YYY" від
3.10.2000, протокол №13, вирішено питання про надання згоди
правлінню підприємства на реалізацію або здачу в оренду з
наступним викупом комплексу майстерні "ХХХ";
- 21.04.2001 комісія у складі голови правління, головного
бухгалтера ВАТ "YYY", фермерів А.А.А. та Я.Я.Я., землевпорядника,
складено акт про те, що після сплати фермером А.А.А. всієї суми
42000 грн. майновий комплекс "ХХХ" та земельна ділянка, на якій
він знаходиться, площею 0,47 га відчужується на користь
фермерського господарства;
- в деклараціях про прибуток відповідача за 2000 - 2001 роки ВАТ
"YYY" не відображало наявність доходів від здійснення операцій
лізингу (оренди), податки з цієї операції не сплачувало;
- позивач за період з листопада 2000 року по вересень 2001року
сплатив відповідачеві кошти за майновий комплекс станції
технічного обслуговування тваринництва в сумі 33292 грн.;
- в рахунок оплати за майновий комплекс позивач виконав для
відповідача роботи з боронування соняшника на суму 360 грн. та
27.02.2001 і 21.04.2001 передав відповідачеві зерно пшениці на
суму 872 грн. та зерно ячменю на суму 7476 грн., що
підтверджується довіреностями відповідача ЯГМ № 427365 від
27.02.2001 та ЯГМ № 427366 від 21.04.2001 і накладними. Зазначені
суми, всього 8708 грн., були зараховані відповідачем в оплату за
майновий комплекс, що підтверджується актом звірення розрахунків
від 27.08.2002 та договором від 21.11.2002, за умовами якого
представники сторін дійшли згоди про зарахування цих сум як оплати
за станцію "ХХХ" згідно з Договором.
З приводу висновків апеляційного господарського суду про те, що
оспорюваний Договір є договором оренди з правом викупу, укладеним
відповідно до частини другої статті 61 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
під
скасувальною умовою (у разі несплати позивачем коштів згідно з
умовою пункту 3 Договору), та неналежного виконання позивачем
своїх обов'язків зі сплати коштів за спірне майно слід зазначити
таке.
Дійсно, як встановлено судовими інстанціями, в 2001 році позивач
проводив оплату за майновий комплекс з порушенням умов пункту 3
Договору та здійснив частину оплати шляхом виконання робіт та
передачі майна. Проте умовами Договору (пункт 4) за несвоєчасне
виконання грошових зобов'язань передбачено пеню, правом на
стягнення якої відповідач скористався, а позивач добровільно її
сплатив у сумі 1441 грн. Водночас, умовами Договору не
передбачалися припинення прав та обов'язків сторін у випадку
несвоєчасної сплати позивачем коштів та умови повернення майна
(скасувальна умова). Навпаки, Договором відповідно до частини
першої статті 61 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
було передбачено відкладальну
умову стосовно набуття позивачем права власності на будівлю після
сплати її вартості. Що ж до прийняття в оплату за Договором
вартості робіт на 360 грн. з боронування соняшника, прийняття як
оплати зерна пшениці на суму 872 грн. та зерна ячменю на суму 7476
грн., то сторони дійшли згоди з цих питань шляхом укладання
окремих договорів.
Разом з тим, у дослідженні цього питання судами першої та
апеляційної інстанції допущено неповне дослідження обставин
справи, яке не може бути виправлене касаційною інстанцією з
урахуванням її повноважень. Так, судом першої інстанції
встановлено, що договір від 21.11.2002 свідчить про прийняття як
оплати зерна пшениці на суму 872 грн. та зерна ячменю на суму 7476
грн. в оплату вартості майна за Договором. При цьому місцевий суд
не дав оцінки факту невідповідності посилання у цьому договорі на
зарахування платежів за договором 2001 року. Апеляційним судом не
прийнято як доказ такої згоди договір від 21.11.2002 з огляду на
те, що у ньому сторони зробили посилання на рік Договору, - 2001,
а не 2000, коли він фактично був укладений. Тобто, на думку
апеляційного суду, зарахування відбулося за іншим договором.
Дійсно, у договорі від 21.11.2002 міститься посилання про
прийняття як оплати зерна пшениці на суму 872 грн. та зерна ячменю
на суму 7476 грн. як оплати вартості майна за договором від
17.11.2001 №43. Проте судовими інстанціями не було досліджено
питання щодо наявності інших договорів між тими ж сторонами з
такими ж реквізитами у 2001 році. Водночас дослідження цього
питання впливає на правомірність зробленого судом висновку про
прийняття цього договору як доказу оплати за майно у відповідності
з Договором.
Відповідно до статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене рішення суду першої інстанції та постанова
апеляційного суду у справі підлягають скасуванню, а справа -
передачі на новий розгляд до суду першої інстанції для дослідження
питання щодо наявності між сторонами інших договорів між тими ж
сторонами та з тими ж реквізитами, що й Договір, у 2001 році та з
урахуванням цих обставин - питання про прийняття договору від
21.11.2002 у як доказу на підтвердження прийняття зерна пшениці на
суму 872 грн. та зерна ячменю на суму 7476 грн. в рахунок оплати
вартості майна за Договором.
У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно
встановити зазначені у цій постанові обставини, надати доводам
сторін і поданим ними доказам належну правову оцінку та вирішити
спір згідно з вимогами закону.
Керуючись статтями 111-7- 111-12 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу селянського фермерського господарства А.А.А.
задовольнити частково.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 16.09.2003 та рішення господарського суду Кіровоградської
області від 14.07.2003 зі справи № Х2 скасувати.
3. Справу № Х2 передати на новий розгляд до господарського суду
Кіровоградської області .