ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.01.2004 Справа N 5/1960-25/455
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С., - головуючого,
Хандуріна М.І.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши матеріали ДПІ у Залізничному районі м. Львова
касаційної скарги
на постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 27.08.2003
у справі Львівської області
господарського суду
за позовом ДПІ у Залізничному районі м. Львова
до 1. ПП “Західбуд”
2. ТОВ “Водограй”
про визнання недійсним договору
В засіданні взяли участь представники:
- позивача: не з’явились
- відповідача: не з’явились
В С Т А Н О В И В:
У.11.2002 року ДПІ у Залізничному районі м. Львова звернулось до
суду з позовом про визнання недійсним договору № ДГ- 0000057 від
30.04.2001 року укладений між ПП “Західбуд” та ТОВ “Водограй”,
як такий, що укладений з метою суперечною інтересам держави і
суспільства.
Рішенням господарського суду Львівської області від 14.01.2003
року в позові податковій інспекції відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
27.08.2003 року рішення господарського суду залишено без змін.
Не погоджуючись з ухваленими рішеннями податкова інспекція
подала касаційну скаргу в якій просить скасувати дані рішення та
прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування своїх вимог податкова інспекція посилається на
те, що судами неправильно застосовані норми матеріального права,
що призвело до прийняття незаконних рішень.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у пункті 1 постанови від 29.12.76 № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що
регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і
змісту законодавства України.
Судові рішення попередніх інстанцій цим вимогам не відповідають.
Відповідно до вимог ст. 67 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і
розмірах, встановлених законом.
Статтями 2; 4; 9 Закону України “Про систему оподаткування”
( 1251-12 ) (1251-12)
передбачений обов’язок платників податків, яким
зокрема, є і суб’єкт підприємницької діяльності, сплачувати
податки і збори до бюджетів та до державних цільових фондів у
порядку та на умовах, що визначаються Законами України про
оподаткування.
Як встановлено судами попередніх інстанцій 30.04.2001 року між
ПП “Західбуд” та ТОВ “Водограй” був укладений договір
№ ДГ-0000057, на виконання умов якого підприємством отримано від
товариства товарно-матеріальних цінностей згідно податкової
накладної № 371 від 18.05.2001 року - на суму 371385 грн. 33
коп. , в тому числі податок на додану вартість - 61897 грн. 55
коп. ; згідно податкової накладної № 360 від 15.05.2001 року -
на суму 134709 грн. 54 коп. , в тому числі податок на додану
вартість - 22451 грн. 59 коп. ; згідно податкової накладної
№ 352 від 11.05.2001 року - на суму 107795 грн. 05 коп., в тому
числі податок на додану вартість - 17965 грн. 84 коп.; згідно
податкової накладної № 344 від 07.05.2001 року - на суму 272811
грн. 87 коп., в тому числі податок на додану вартість - 45468
грн. 64 коп.; згідно податкової накладної № 350 від 10.05.2001
року - на суму 118985 грн. 48 коп. в тому числі податок на
додану вартість - 45468 грн. 64 коп.
Судами також встановлено, що розрахунок за вказані
товарно-матеріальні цінності ПП “Західбуд” проведено повністю
шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ
“Водограй” в установі банку, після чого підприємством віднесено
до складу податкового кредиту витрати по сплаті податку на
додану вартість на підставі зазначених податкових накладних.
ТОВ “Водограй” знаходиться на обліку в ДПІ Московського району
м. Києва з 13.04.2000 року за № 3260, зареєстрований платником
податку на додану вартість 27.08.2000 року (свідоцтво
№ 36997846), індивідуальний податковий номер 308561926091.
Директор і головний бухгалтер – Ганноха Анатолій Юрійович.
Однак, ТОВ “Водограй” з.05.2001 року жодних податків не
сплачувало та не звітувало про фінансово - господарську
діяльність, хоча одержував кошти на розрахунковий рахунок, в
тому числі суми податку на додану вартість, які підлягали
перерахуванню до державного бюджету.
Вирішуючи спір по суті, суди мали дати оцінку спірній угоді,
встановивши юридичний факт укладення її з метою завідомо
суперечною інтересам держави та суспільства, або навпаки.
Колегія суддів вважає, що висновок судів про відсутність в
господарській справі певних доказів суперечить ч. І ст. 38 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до якої, якщо подані сторонами
докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний
витребувати документи і матеріали, необхідні для вирішення
спору, від підприємств та організацій незалежно від їх участі у
справі.
Крім того, колегія суддів бере до уваги, що згідно зі ст. 49 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду
України № 3 від 28.04.1978 року (з наступними змінами) “Про
судову практику в справах про визнання угод недійсними”
( v0003700-78 ) (v0003700-78)
, угода, яка укладена з метою, що суперечить
інтересам держави та суспільства, визнається недійсною і до
таких угод належать угоди, спрямовані на приховування фізичними
та юридичними особами доходів від оподаткування.
Однак, господарські суди не встановили достатніх фактичних та
правових підстав для віднесення чи не віднесення оспорюваних
угод до таких, що спрямовані саме на ухилення від оподаткування.
Відповідно судом не дано належної повної правової оцінки щодо
наявності умислу та меті учасників господарської угоди.
Згідно до частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є
виключна прерогатива першої та апеляційної інстанції.
За таких обставин справа підлягає передачі на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду належить усунути зазначені
недоліки, вжити заходів, щодо всебічного, повного, об’єктивного
вирішення спору, перевірити як доводи позивача так і доводи
відповідача та постановити обґрунтоване законне рішення.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
27.08.2003 та рішення господарського суду Львівської області від
14.01.2003 у справі № 5/1960-25/455 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
Львівської області.