ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.01.2004 Справа N 4/96Д
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С., - головуючого,
Хандуріна М.І.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши у відкритому ТОВ “Мівса”
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Житомирського апеляційного
господарського суду від 07.11.2003 р.
у справі господарського суду Житомирської області
за позовом ТОВ “Кентавр”
до ТОВ “Мівса”
про визнання частково недійсним договору
оренди, стягнення заборгованості по
орендній платі в сумі 336778 грн.,
розірвання договору оренди,
повернення майна
та за зустрічним позовом ТОВ “Мівса”
до ТОВ “Кентавр”
про усунення перешкод по оформленню права власності на
викуплене майно,
за участю представників сторін:
- позивача:
- відповідача:
В С Т А Н О В И В:
ТОВ “Кентавр” звернулося з позовом до ТОВ “Мівса” про визнання
недійсним договору оренди майна з правом викупу від 01.12.1007
р. в частині права викупу орендованого майна, стягнення 227800
грн. заборгованості по орендній платі згідно договору від
01.12.1997 р., 36930 грн. пені та 72048 грн. інфляційних
нарахувань, розірвання договору від 01.12.19997 р. в частині
оренди, повернення майна, переданого в оренду згідно із вказаним
вище договором.
В останні заяві про збільшення позовних вимог від 17.02.2003 р.
позивач просить стягнути з відповідача 417826,84 грн., з яких
338350 грн. заборгованості по орендній платі, 38863,92 грн.
інфляційних відрахувань, 12319,68 грн. три проценти річних.
ТОВ “Мівса” подало зустрічний позов про усунення перешкод по
оформленню права власності на викуплене майно, посилаючись на
те, що він викупив у позивача майно, яке було прийнято ним в
оренду з правом викупу за договором від 01.12..1997 р., однак
позивач перешкоджає оформити право власності на викуплене майно.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 23.05.2003
р. у справі № 4/96”Д” договір оренди майна з правом викупу від
01.12.1997 р. визнано неукладеним. Провадження у справі в
частині розірвання договору оренди майна з правом викупу від
01.12.1997 р. та визнання його недійсним в частині права викупу
орендованого майна припинено. У позові ТОВ “Кентавр” до ТОВ
“Мівса” про стягнення 338350 грн. орендної плати, 28293,34 грн.
пені, 38863,92 грн. інфляційних нарахувань – відмовлено. ТОВ
“Мівса” зобовёязано повернути ТОВ “Кентавр” майно, зазначене в
акті приймання-передачі від 04.01.1998 р. У зустрічному позові
ТОВ “Мівса” відмовлено.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
07.11.2003 р. у даній справі рішення господарського суду
Житомирської області від 23.05.2003 р. залишено без змін.
В касаційній скарзі ТОВ “Мівса” просить скасувати рішення
господарського суду Житомирської області та постанову
Житомирського апеляційного господарського суду та постановити
нове рішення, яким в задоволенні позову ТОВ “Кентавр” відмовити,
а зустрічний позов ТОВ “Мівса” задовольнити. Стверджує, що суди
неправильно застосували норми матеріального та процесуального
права.
Оскаржувана постанова та судове рішення по справі винесені з
порушенням вимог статті 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
стосовно законності судочинства.
Частиною 2 статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
передбачено, що органи державної влади та місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України.
Як встановлено судом першої інстанції, 01.12.1997 р.
представниками сторін був підписаний договір оренди майна з
правом викупу строком на 12 місяців. При цьому, суд дійшло
висновку, що даний договір, який сторони вважали договором
оренди з правом викупу, за своїм звітом є договором
купівлі-продажу з розстрочкою платежу строком на 12 місяців. В
п. 1.1. договору із переліку майно, яке позивач передав
відповідачу зазначено лише один цех, але не вказана його ціна,
та зазначено, що вартість майна, що орендується згідно з актом
оцінки вартості майна, однак в акті не зазначено номер, дату
акту оцінки вартості майна, яким підприємством складений, та не
зроблено застереження, що акт оцінки є невід’ємною частиною
договору, судом зроблено висновок, що даний акт не можу бути
визнано додатком договору. А тому суд першої інстанції дійшов
висновку про відсутність в договорі від 01.12.1997 р. істотних
умов договору купівлі-продажу, а тому договір оренди майна з
правом викупу від 01.12.1997 р. визнано неукладеним і тому він
не можу бути предметом вимог про визнання договору недійним та
про його розірвання.
Визнаючи договір неукладеним, місцевий господарський суд не
врахував, що зазначена вимога не заявлялась і не відповідає
встановленим ст. 6 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
способам захисту
цивільного права.
Статтею 1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено право на звернення
до господарського суду осіб, зазначених в ст. 2 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, за захистом порушених прав та охоронюваних законом
інтересів.
Згідно статті 12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарським судам
підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні,
розірванні і виконанні господарських договорів та з інших
підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з
підстав, зазначених у законодавстві, крім: спорів, що виникають
при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про
встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на
послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до
законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; інших
спорів, вирішення яких відповідно до законів України,
міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших
органів; справи про банкрутство; справи за заявами органів
Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань,
віднесених законодавчими актами до їх компетенції.
Відповідно до ст. 6 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
захист цивільних прав
здійснюється в установленому порядку судом, арбітражем або
третейським судом шляхом: визнання цих прав; відновлення
становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій,
які порушують право; присудження до виконання обов'язку в
натурі; компенсації моральної шкоди; припинення або зміни
правовідношення; стягнення з особи, яка порушила право, завданих
збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, -
неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими
законом.
У випадках, окремо передбачених законом, захист цивільних прав
здўйснюється в адміністративному порядку.
Статтею 153 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
передбачено, що угода
вважається укладеною, якщо між сторонами в потрібній у належних
випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Вказана
норма Закону не передбачає можливість визнання договору
неукладеним, в якості самостійного способу захисту порушеного
права цивільного, а також не регулює порядок поновлення
порушених прав.
Крім того, відповідно до в. 2 ст. 83 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі
позовних вимог, як що необхідно для захисту прав і законних
інтересів позивача або третіх осіб з самостійними вимогами на
предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Клопотання про вихід за межі позовних вимог у даній справі не
заявлялось. Судом першої інстанції наведеного не враховано не
було, внаслідок чого суд вийшов за межі позовних вимог і
помилково прийняв рішення про визнання договору від 01.12.1997
р. неукладеним. Житомирський апеляційний господарський суд
погодився з висновком суду першої інстанції, залишивши в силі
рішення господарського суду Житомирської області.
Крім того суди не перевірили доводи відповідача і не дали оцінку
доказам щодо переходу спірного майна до громадянина Ершова В.І.
на підставі рішення місцевого загального суду, не залучили його
до участі у справі та не розглянули питання у зв”язку з цим щодо
підвідомчості справи господарському суду.
За таких обставин, рішення та постанова підлягають скасуванню, а
справа - передачі на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду належить усунути зазначені
недоліки, вжити заходів, щодо всебічного, повного, об’єктивного
вирішення спору, перевірити як доводи позивача так і доводи
відповідача та постановити обґрунтоване законне рішення.
На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5, 111-7,
111-9-111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ТОВ “Мівса” задовольнити частково.
Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
07.11.03 р. та рішення господарського суду Житомирської області
від 23.05.03р. у справі № 4/96”Д” скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
Житомирської області.