ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.01.2004 Справа N 1/143-03-36-24
Вищий господарський суд України у складі: головуючого судді,
суддів (доповідач);
розглянув касаційну скаргу громадської організації "ХХХ" (далі -
ГО "ХХХ")
на рішення господарського суду Одеської області від 27.06.2003 р.
та постанову Одеського апеляційного господарського суду від
16.09.2003 р.
зі справи № Х4
за позовом ГО "ХХХ"
до товариства з обмеженою відповідальністю "YYY", правонаступником
якого є товариство з обмеженою відповідальністю "ZZZ" (далі - ТОВ
"YYY")
про визнання договорів недійсними та стягнення 3407,88 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
ГО "ХХХ": присутній,
ТОВ "YYY": не з'явився.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд
України
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся з позовом про розірвання договорів: оренди
нежитлових приміщень та частини площі аеродрому "QQQ" від
27.05.1998, оренди від 07.06.1998 №3, оперативного лізінгу від
25.12.1997, оперативного лізінгу від 28.03.1998, оперативного
лізінгу від 08.09.1998, доручення від 19.02.1998 та про стягнення
заборгованості з орендної плати та лізингових платежів у сумі 3619
грн. У доповненні до позовної заяви позивач просив визнати
зазначені договори (за винятком договору оренди від 07.06.1998 №3,
дія якого припинилася) недійсними на підставі статті 48 Цивільного
кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(далі - ЦК), зобов'язати
відповідача повернути отримане на підставі цих договорів майно та
стягнути суму 3407,88 грн.
Рішенням господарського суду Одеської області від 27.06.2003 ГО
"XXX" відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсними
укладених сторонами договорів та стягнення з ТОВ "ZZZ" не
одержаного доходу в сумі 3407,88 грн. з тих мотивів, що договір
оренди нежитлових приміщень та частини площі аеродрому "QQQ" від
27.05.1998 (далі - Договір оренди) не містить посилань на оренду
земельної ділянки, і тому норми Закону України "Про оренду землі"
( 161-14 ) (161-14)
на нього не поширюються а вимогам Закону України "Про
оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
він
відповідає. Договори оперативного лізингу літаків від 25.12.1997,
28.03.1998, 08.09.1998 (далі - Договори лізингу) та договір
доручення від 19.02.1998 (далі - Договір доручення) також
відповідають вимогам чинного законодавства.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
16.09.2003 рішення суду першої інстанції з тих же мотивів залишено
без змін, а апеляційну скаргу ГО "XXX" - без задоволення.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України позивач
просить рішення місцевого господарського суду та постанову суду
апеляційної інстанції скасувати і задовольнити позовні вимоги у
повному обсязі, оскільки судовими інстанціями, на його думку,
невірно застосовано норми матеріального права та порушено норми
процесуального права. Зокрема, судовими інстанціями неправомірно
не застосовано норми Закону України "Про оренду землі" ( 161-14 ) (161-14)
до Договору оренди, оскільки предметом цього договору є не тільки
майно, а й частина земельної ділянки площі аеродрому у розмірі 9
га. Крім того, апеляційним господарським судом не розглянуто
клопотання позивача від 14.08.2008 та не досліджено рішення
господарського суду Одеської області від 18.10.2002 у справі №
17-6-38/02-7541, хоча вказане рішення має значення для даної
справи. До того ж, судовими інстанціями не з'ясовано питання щодо
належності майна, переданого в користування відповідачу на
підставі Договорів лізингу.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що апеляційним
господарським судом правильно застосовано норми матеріального та
процесуального права, а тому постанова має бути залишена без змін.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України) належним чином
повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних
обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представника позивача, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про наявність підстав для часткового задоволення
касаційної скарги з огляду на неповне з'ясування судовими
інстанціями обставин справи та неправильне застосування ними норм
матеріального права.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- 27.05.1998 "XXX" (орендодавець) та "YYY" (орендар) укладений
договір оренди нежитлових будівель та частини площі
аеродрому "QQQ", згідно з яким орендодавець здав, а орендар
прийняв у строкове платне володіння та користування нежитлові
будівлі та частину площі аеродрому "QQQ" площею 9.0 га. Згідно з
пунктом 3.1. договору об'єктом оренди є стартово-командний пункт
площею 310,5 кв. м, комплекс: адміністративне приміщення та
учбовий корпус площею 264 кв. м, казарма площею 400 кв. м,
розбірний щитовий фінський будинок площею 42 кв. м, пункт видачі
ППМ, частина площі аеродрому "QQQ" площею 9 га. Термін дії
договору по 31.12.2013;
- 25.12.1997 "XXX" та "YYY" укладений договір оперативного лізингу
літака АН-2 №1г-23747 (ІЖ-В8М), згідно з яким лізингодавець надає,
а лізингоотримувач приймає у володіння та користування на
визначений термін, за визначену плату літак АН-2 №1г-23747
(ІЖ-В8М). Термін дії договору до 25.12.2001. Відповідно до пункту
7.4 договору він є дійсним по 25.12.2005;
- 28.03.1998 "XXX" (лізингодавець) та "YYY" (лізингоотримувач)
укладений договір оперативного лізингу літака АН-2 №1г-23559
(ІЖ-В8О), згідно з яким лізингодавець надає, а лізингоотримувач
приймає у володіння та користування на визначений термін, за
визначену плату літак АН-2 №1г-23559 (ІЖ-В8О). Термін дії договору
до 28.03.2001. Відповідно до пункту 7.4 договору він є дійсним по
28.03.2004;
- 08.09.1998 "XXX" (лізингодавець) та "YYY" (лізингоотримувач)
укладений договір оперативного лізингу літака АН-2 №1г-19560
(ІЖ-В8К), згідно з яким лізингодавець надає, а лізингоотримувач
приймає у володіння та користування на визначений термін, за
визначену плату літак АН-2 №1г-19560 (ІЖ-В8К). Термін дії договору
до 08.09.2001р. Відповідно до пункту 7.4 договору він є дійсним по
08.09.2004;
- 09.02.1998 "XXX" (у подальшому перейменованим на громадську
організацію "XXX") та "YYY" укладений договір доручення, згідно з
яким з метою подальшого розвитку парашутного спорту в Україні
"XXX" зобов'язався безоплатно передати клубу "YYY" необхідні
літальні апарати на договірній підставі з метою ремонту,
технічного обслуговування та подальшої експлуатації, передати
названому клубу у тимчасове користування частину території
аеродрому "QQQ" під будівництво ангару та ін. Згідно з пунктом 4.1
термін дії договору - 15 років, до 09.02.2013.
Причиною спору, на думку позивача, є невідповідність укладених
договорів вимогам законодавства та необхідність визнання їх
недійсними відповідно до статті 48 Цивільного кодексу Української
РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Під час вирішення спору у судах першої та апеляційної інстанцій
судові органи виходили з того, що предметом Договору оренди є
майно, а тому перевіряли його відповідність Закону України "Про
оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
. Проте, як
було встановлено судом першої інстанції, згідно з Договором оренди
відповідачу передавалися у користування не лише приміщення, а й
частина аеродрому площею 9 га, яка фактично є земельною ділянкою.
Тому судовими інстанціями безпідставно не оцінено Договір оренди з
точки зору його відповідності Закону України "Про оренду землі"
( 161-14 ) (161-14)
. Крім того, судовими інстанціями не досліджувалося
питання про, на якій правовій підставі позивач володіє зазначеною
земельною ділянкою. До того ж, як стверджує позивач у касаційній
скарзі, питання про необхідність стягнення орендної плати за
земельну ділянку площею 9 га, вже розглядалося господарським судом
Одеської області у справі № 17-6-38/02-7541, рішення в якій
прийнято 18.10.2002. Відповідне клопотання про дослідження цього
рішення заявлялося позивачем до суду апеляційної інстанції
(а.с.107, т.2), де як додаток надавалося зазначене рішення (в
матеріалах даної справи відсутнє). Проте це клопотання судом не
розглянуто і належної оцінки пов'язаним з ним поясненням позивача
не надано.
Таким чином, судові інстанції припустилися порушення вимог частини
першої статті 47 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття судового
рішення за результатами обговорення усіх обставин справи і частини
першої статті 43 названого Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
стосовно
всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності.
Відповідно до статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази. Тому касаційна інстанція без
дослідження обставин щодо належності земельної ділянки та
необхідності сплати орендної плати за земельну ділянку розміром
9 га позбавлена можливості зробити висновок про відповідність
Договору оренди чинному законодавству на момент його укладення.
Що ж до висновків судових інстанцій стосовно відповідності
законодавству Договорів лізингу, то з цього приводу слід зазначити
таке. Приймаючи рішення із зазначеного питання, господарський суд
першої інстанції виходив з того, що ці договори відповідають
Закону України "Про лізинг" ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
, а тому відсутні
підстави для визнання їх недійсними. Проте місцевим судом не було
дано належної оцінки відповідності умов цих договорів вимогам
статті 7 Закону України "Про лізинг" ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
, яка
передбачала істотні умови договору лізингу. Разом з тим
апеляційний господарський суд, роблячи висновок про правильність
прийнятого місцевим судом рішення, зазначив, що спірні Договори
лізингу за своєю природою є договорами оренди, тому вони
відповідають чинному законодавству. Водночас апеляційний
господарський суд взагалі не встановив правовий статус майна, що
передавалося за Договорами лізингу, та не дав власної оцінки
відповідності Договорів лізингу чинному законодавству України.
Однак Договори лізингу, предметом яких, за визначенням
апеляційного суду, є оренда літаків, крім їх відповідності
загальним нормам законодавства, зокрема, Закону України "Про
лізинг" ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
, мають відповідати і спеціальним нормам, в
тому числі наказу Міністерства транспорту України від 08.08.96 №
254 "Про затвердження Правил з питань процедур експлуатаційної
сертифікації та інспектування експлуатантів" ( z0450-96 ) (z0450-96)
(далі -
Наказ), який був чинним на час укладення оспорюваних Договорів
лізингу та є обов'язковим для всіх експлуатантів авіаційного
транспорту незалежно від форм власності та відомчої належності.
Наказом передбачено ряд вимог щодо оренди повітряних суден. Проте
обставини, пов'язані з відповідністю умов Договорів лізингу
приписам Наказу, судовими інстанціями не досліджувалися, а
необхідні для такої оцінки дані судом не встановлювалися.
З огляду на викладене рішення суду першої інстанції та постанова
апеляційного суду у цій справі підлягають скасуванню, а справа -
передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно
встановити зазначені у цій постанові обставини, надати доводам
сторін і поданим ними доказам належну правову оцінку та вирішити
спір згідно з вимогами закону.
Керуючись статтями 111-7- 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу громадської організації "ХХХ" задовольнити
частково.
2. Рішення господарського суду Одеської області від 27.06.2003 та
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
16.09.2003 зі справи № Х4 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської
області.