25/127 Про визнання недійсним рішення відповідача - Текст документа

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2003 (суддя А.Чередко) у задоволенні позовних вимог відмовлено, так як позивач при розрахунку земельного податку був зобов’язаний керуватися ст. 7 Закону України “Про плату за землю” (2535-12) , згідно якої ставка земельного податку із земель, грошова оцінка яких встановлена, встановлюється у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, рішення міськради щодо вдосконалення грошової оцінки земель міста є нечинним з моменту його прийнятття, а не з моменту винесення рішення суду, дія мораторію, пов’язана з порушенням справи про банкрутство, не поширюється на вимоги кредиторів, які виникли після порушення провадження у справі.

Постановою Дніпропетровської апеляційного господарського суду від 07.10.2003 (судді О.Євстигнєєв, Л.Чимбар, І.Тищик) рішення суду змінено, визнано недійсним рішення відповідача в частині донарахування штрафних санкцій у розмірі 78548,83 грн., в решті рішення суду залишено без зміни, так як позивач керувався імперативною нормою Закону при нарахуванні податку за користування землею, штрафи і пені визначені Законом України від 21.12.2000 № 2181 за період дії мораторію не нараховуються.

ВАТ “Дніпропетровський металургійний завод” просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення, оскільки нарахування земельного податку здійснювалося позивачем на підставі рішення Дніпропетровської міськради, штрафи та пені на період дії мораторію у зв’язку зі справою про банкрутство не застосовуються.

СДПІ по роботі з великими платниками податку просить скасувати постанову апеляційного суду в частині неправомірності нарахування санкцій в сумі 78548,83 грн., в іншій частині постанову залишити без зміни, так як донарахування санкцій здійснено за порушення правил оподаткування, встановлених ст. 4 Закону України № 2181 (2181-14) , а не за порушення строків сплати податків і зборів.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи та вважає, що рішення суду відповідає нормам матеріального і процесуального права з наступних підстав. Податковим повідомленням-рішенням № 600814/2/25150 від 27.12.2002р. визначено позивачем податкове зобов'язання по податку на землю в сумі 1570976,53 грн. та штрафні санкції в сумі 78548 грн. всього на загальну суму 1649525,36 грн.

Постанова суду про визнання недійсним вищевказаного податкового повідомлення-рішення відповідача в частині нарахування штрафної санкції по податку на землю в період дії мораторію прийнято з порушенням норм матеріального права - ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) від 14.05.1992 р. № 2343-ХІІ із змінами і доповненнями (далі - Закон № 2343 та преамбули пп. 4.2.2. п. 4.2 ст. 4, пп. 17.1.4 п. 17 Закону України “Про порядок погашення зобовЎЇязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (2181-14) від 21.12.2000 р. 9 2181-ІІІ із змінами та доповненнями (далі - Закон № 2181).

З приписів Закону № 2181 (2181-14) вбачається, що відповідальність платників податку за порушення строків сплати податків і зборів обов'язкових платежів встановлена підпунктом 17.1.7 п. 17 1 ст. 17 Закону № 2181 (2181-14) , в якому зазначено, що у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов’язаний сплатити штраф у встановлених цим пунктом розмірах.

Відповідно до ст. 12 Закону № 2343 (2343-12) протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно з п. 17.1.4 п. 17.1. ст. 17 Закону № 2181 (2181-14) у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, визначеними у підпункті “в” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону (2181-14) (в редакції Закону від 26.12 2002 р.), такий платник податків зобов'язаний (крім випадків, коли податкова декларація не приймається всупереч нормам цього Закону) сплатити штраф у розмірі п'яти відсотків суми донарахованого податкового зобов'язання, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян сукупно за весь строк недоплати незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Відповідно до п. 4.2.2. п. 4.2 ст. 4 Закону № 2181 (2181-14) (в редакції Закону від 26.12.2002 р.) контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо:

- контролюючий орган виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

Отже, суть порушення полягає у неправильному застосуванні судом норм Закону № 2343 (2343-12) ст. 12 та п.п. 4.2.2. п. 4.2 ст. 4, п.п. 17.1.4 п. 17.1. ст. 17 Закону № 2181 (2181-14) , суд помилково визнав неправомірним нарахування штрафної санкції в період дії мораторію, посилаючись на п. 3 ст. 12 Закону № 2343 (2343-12) в той самий час, коли донарахування штрафної санкції було здійснено на підставі п. 17.1.4 за порушення правил оподаткування, які були визначені на підставі пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону № 2181, а не за порушення строків сплати податків і зборів. Відповідальність за порушення строків сплати податків і зборів передбачена пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181 (2181-14) , а саме: про це порушення йде мова і в ст. 12 Закону № 2343 (2343-12) щодо ненарахування штрафної санкції.

Суть в неправильному застосуванні судом норми преамбули Закону № 2181 де зазначено, що цей Закон не регулює також питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) полягає в тому, що нарахування штрафної санкції відповідачем були зроблені саме за наслідками документальної перевірки згідно з п. 4.2.2. п. 4.2. ст. 4 Закону № 2181, на підставі якого підприємству було донараховане податкове зобов'язання по податку на землю. Отже, виходячи із змісту п. 4.2.2 цього Закону мова йде саме про донарахування податку, а не погашення податкового зобов'язання або стягнення податкового боргу, як зазначено в преамбулі Закону № 2181 (2181-14) .

Касаційна інстанція враховує, що ставки оподаткування мають знаходитися тільки у податковому законодавстві, рішення міськради є недійсним з моменту його винесення.