ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 01 2004 Справа N 11/183
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого В. Овечкіна
суддів: Є. Чернова
В. Цвігун
за участю представників:
позивача
відповідача
розглянувши у відкритому ТОВ “Артіль”, м. Миколаїв
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Одеського апеляційного
господарського суду
у справі № 11/183
за позовом ТОВ “Артіль”, м. Миколаїв
до Миколаївської митниці, м. Миколаїв;
Миколаївського обласного управління
державного казначейства України,
м. Миколаїв
про визнання недійсним талону відмови
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Миколаївської області від
06.08.2003 позов задоволено частково, з державного бюджету на
користь позивача стягнуто 2126,19 грн. надлишково сплачених
митних платежів, в решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
26.09.2003 (судді: В. Пироговський, Л. Продаєвич, В. Жекова)
рішення господарського суду Миколаївської області по цій справі
скасовано, у позові відмовлено.
Постанова суду мотивована ст. 16 Закону України “Про єдиний
митний тариф” ( 2097-12 ) (2097-12)
, постановою КМ України від 05.10.1998
№ 1598 “Про порядок визначення митної вартості товарів та інших
предметів у разі переміщення їх через митний кордон України”,
згідно яких митні органи мають право на самостійне визначення
митної вартості товару, на підставі інформації про ціни на
ідентичні товари, що діють у провідних країнах експортерах.
ТОВ “Артіль” просить постанову апеляційного господарського суду
по цій справі скасувати, позовні вимоги задовольнити, так як
тлумачення спірних у застосуванні норм законодавства не дозволяє
зробити висновок стосовно права митних органів визначати
самостійно митної вартості товару, використання бази даних
митної служби можливе лише у разі відсутності достовірної
інформації, наданої суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні
дослідив матеріали справи та вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з наступних підстав.
Виходячи із змісту ч. 2 ст. 16 Закону України “Про Єдиний митний
тариф” ( 2097-12 ) (2097-12)
можна прийти до висновку, що митні органи
визначають митну вартість товару самостійно при явній
невідповідності заявленої вартості товарів, або у разі
неможливості перевірки її обчислення.
Отже, як підстава для самостійного визначення митницею митної
вартості товару чинним законодавством передбачено:
-явна невідповідність заявленої митної вартості товару митній
вартості, яка визначається відповідно до положень статті 16
Закону;
- неможливість перевірки її обчислення.
Пунктом 6 “Порядку визначення митної вартості товарів та інших
предметів у разі їх переміщення через митний кордон України”
( 1598-98-п ) (1598-98-п)
, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 05.10.1998 № 1598, передбачено перелік документів,
які можуть бути використані для підтвердження достовірності
заявленої митної вартості. Вказаний перелік є вичерпним.
Наказом Держмитслужби України від 23.01.2001 № 26 “Про
затвердження Порядку здійснення митного контролю за переміщенням
через митний кордон України товарів та інших предметів з
використанням морського річкового й поромного видів транспорту”
( z0119-01 ) (z0119-01)
, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України
07.02.2001 за № 119/5310, затверджено перелік документів,
подання яких для здійснення митного контролю та митного
оформлення є для декларанта обов’язковим. Надання інших
документів є правом, а не обов’язком декларанта.
При визначенні митної вартості митниця виходила:
- з факту неможливості перевірки обчислення митної вартості
товару, оскільки для здійснення митного контролю та митного
оформлення було надано інвойс та довідка
підприємства-постачальника. Інших документів, які можуть бути
використані для підтвердження достовірності заявленої митної
вартості, перелік яких містить п. 6 Постанови Кабінету Міністрів
України № 1598 від 05.10.1998, декларантом не надано;
- з факту явної невідповідності заявленої митної вартості.
Висновок суду про відсутність підстав для визначення митної
вартості спростовується фактом наявності явної невідповідності,
а саме, митна вартість товару – плити ДСП ламіновані, заявлена
декларантом в розмірі 158 дол. США за 1 куб. м. , фактична митна
вартість визначена митницею – 207 дол. США за 1 куб.м.
При визначенні митної вартості митниця керувалася ст. 17 Закону
України “Про Єдиний митний тариф” ( 2097-12 ) (2097-12)
від 05.02.1992
№ 2097-ХІІ;
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.10.1998 № 1598
( 1598-98-п ) (1598-98-п)
(з доповненнями, внесеними Постановою Кабінету
Міністрів України № 1537).
Картка відмови видана в порядку, передбаченому наказом
Держмитслужби від 24.04.1999 № 235 “Про затвердження Порядку
заповнення та використання Картки відмови” ( z0300-99 ) (z0300-99)
,
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.05.1999 року
за № 300/3593, дії митниці носять правомірний характер.
Виходячи з викладеного, Вищий господарський суд України
констатує, що постанова апеляційного господарського суду по цій
справі відповідає нормам матеріального і процесуального права.
Керуючись викладеним, приймаючи до уваги ст. ст. 111-7, 111-8,
111-9, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Одеського апеляційного господарського суду у справі
№ 11/183 від 26.09.2003 залишити без зміни, а касаційну скаргу
без задоволення.