ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.01.2004 Справа N 3/47
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді
суддів
розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
“З” на постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 17.09.2003р.
у справі № 3/47 господарського суду Івано-Франківської області
за позовом Приватного підприємства “Швейна фабрика “Г”
до відповідача Відкритого акціонерного товариства “З” в особі
Бурштинської ТЕС
про стягнення 779 943,73грн.
за участю представників:
ПП “Швейна фабрика “Г”
ВАТ “З”
в с т а н о в и л а :
Приватне підприємство “Швейна фабрика “Г” звернулося до
господарського суду Івано-Франківської області з позовом та
просило стягнути з Буршинської ТЕС ВАТ “З” 779 943,73грн.
заборгованості відповідно до умов договору № В-071/99Б-161 від
03.03.99р., у т.ч. основна заборгованості з урахуванням індексу
інфляції за поставлене енергетичне вугілля, три проценти річних
і пеня (а.с.2).
До вирішення спору по суті заявлених вимог, позивач звернувся до
суду з заявою, відповідно до якої зменшив заявлені позовні
вимоги та просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі
343 856грн., до якої включено збитки від інфляції, три проценти
річних та пеня (а.с.19-21).
Відповідач у справі у відзиві на позов заявлені вимоги відхилив,
посилаючись на те, що:
- ухвалою господарського суду Львівської області від
17.12.2002р. у справі № 2/1579-21/418 позивачу відмовлено у
визнанні його кредитором за його заявою щодо стягнення
заборгованості, яка є предметом спору у даній справі;
- позивач не здійснив дій, до вчинення яких неможливо
виконати зобов’зання, взяті за договором, отже, застосування
відповідальності у вигляді застосування штрафних санкцій
безпідставне;
- договором передбачено зобов’язання відповідача, яке не є
грошовим;
- невірно обраховано три проценти річних;
- штрафні санкції обраховані без врахування строків позовної
давності;
- відсутній предмет спору у справі, оскільки сторонами станом
на 01.09.2002р. зафіксовано, що розмір заборгованості складає
430564,35грн., яка у подальшому погашена (а.с.29-30, 33).
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від
14.04.2003р. позов задоволено частково. Відповідно до рішення
суду з відповідача на користь позивача стягнуто 18 977,28грн.
пені, в іншій частині позову – відмовлено (а.с.40).
Рішення суду в частині задоволення позову щодо стягнення пені
обґрунтовано тим, що відповідач допустив порушення зобов’язання,
оскільки в установлений договором строк не розрахувався за
одержане вугілля.
В частині стягнення збитків від інфляції відмовлено з тих
підстав, що ст. 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
встановлює
відповідальність за неналежне виконання грошового зобов’язання,
між тим договором не встановлено обов’язку відповідача
розрахуватись виключно грошовими коштами.
Під час перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку,
ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від
16.07.2003р. замінено первісного відповідача належним – ВАТ “З”
(а.с.102).
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
17.09.2003р. рішення господарського суду Івано-Франківської
області від 14.04.2003р. скасовано, позов задоволено. Відповідно
до постанови суду апеляційної інстанції з ВАТ “З” на користь
позивача стягнуто 305493,24грн. збитків від інфляції, 18
977,28грн. пені (а.с.108-110).
Постанова мотивована тим, що договором передбачений обов’язок
відповідача оплатити поставлене вугілля, вартість якого
зафіксована в акті прийому-передачі, отже сторони погодили
порядок проведення розрахунків у грошовій формі, тому вимоги
позивача щодо стягнення пені та збитків від інфляції
обгрунтовані.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ВАТ “З”
просить рішення та постанову скасувати, а провадження у справі
припинити.
У поданій касаційній скарзі скаржник посилається на порушення
судами норм процесуального права та неправильне застосування
норм матеріального права. Так, скаржник стверджує, що:
- судом першої інстанції, в порушення вимог ст.ст. 1,21, п. 1
ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, розглянуто справу, яка не
пўдвўдомча господарському суду, оскільки вимоги заявлені до
особи, яка не має статусу юридичної;
- судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог ст. 24
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, так як замінено відповідача у справі
після прийняття рішення;
- провадження у справі підлягало припиненню на підставі п. 2
ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, враховуючи, що заявлені вимоги
були предметом розгляду у справі № 2/1579-21/418, у якій ухвалою
господарського суду Львівської області від 17.12.2002р.
відмовлено у визнанні позивача кредитором;
- неправильно застосована ст. 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
оскільки зобов’язання за договором, невиконання якого є
підставою заявленого позову, не є грошовим; крім того, зміни до
зазначеної норми, які передбачають відповідальність у вигляді
сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу
інфляції, внесені після виникнення зобов’язань за договором.
Позивач у справі – ПП “Швейна фабрика “Г” у відзиві на касаційну
скаргу вважає її доводи безпідставними.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить
касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з
наступних підстав.
Відповідно до ст. 47 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судові рішення
приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Вимоги щодо обґрунтованості судових рішень, встановлені
зазначеною нормою, судами порушені.
Так, при вирішенні даного спору по суті та перегляді винесеного
у справі рішення в апеляційному порядку, судами встановлено
наступне.
03.03.99р. між Приватним підприємством “Швейна фабрика “Г” та
Бурштинською ТЕС ВАТ “З” укладено договір № В-07/99Б-161 про
поставку вугілля.
Разом з тим, такого висновку суди дійшли без з’ясування всіх
обставин справи, які у даному випадку підлягали встановленню.
Згідно ст. 4 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, цивільні права і обов'язки
виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій
громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в
силу загальних начал і змісту цивільного законодавства
породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього
цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод,
передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених
законом, але таких, які йому не суперечать.
Особа може набувати цивільних прав та обов’язків, які виникають
з угод (договір – багатостороння угода) лише за наявністю
цивільної правосуб’єктності, яка характеризується можливістю
особи бути суб’єктом цивільних правовідносин.
При визначенні кола осіб, які зв’язані зобов’язальними
правовідносинами в силу вищевказаного договору, суди не
встановили: чи мають особи, які вказані як сторони цих
договорів, статус юридичної особи або вказані договори підписані
керівниками (або іншими уповноваженими на те особами)
структурних підрозділів на підставі відповідних повноважень,
визначених положенням чи (або) довіреністю від імені юридичної
особи.
Разом з тим, відповідно до ст. 62 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, угода,
укладена однією особою (представником) від імені другої особи
(яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на
довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо
створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку
представляють.
Вказане порушення призвело до неможливості визначення
правильності висновків судів щодо набуття сторонами у справі
відповідних прав та обов’язків за цим договором, а також
визначення їх обсягу.
При цьому, суд апеляційної інстанції, здійснюючи заміну
первісного відповідача у справі – Бурштинської ТЕС належним -
ВАТ “З”, виходив лише з того, що Бурштинській ТЕС надано право
від імені ВАТ “З” виступати позивачем та відповідачем в судах
(а.с.102).
Однак, лише наявність права у структурного підрозділу
представляти юридичну особу, ще не свідчить про те, що зазначена
юридична особа є належним відповідачем у справі. Належним
відповідачем у справі є особа, яка повинна відповідати за
заявленим позовом.
Так, предметом спору у даній справі є заборгованість за
поставлене енергетичне вугілля, підставою заявлених вимог –
невиконання зобов’язань за договором № В-07/99Б-161 від
03.03.99р. щодо розрахунків за поставлене вугілля у встановлений
договором строк. Отже, для встановлення особи, яка повинна
відповідати за цим позовом, судам необхідно з’ясувати хто взяв
на себе зобов’язання щодо розрахунків за поставлене вугілля
відповідно до умов зазначеного договору.
Крім того, відхиляючи позов, відповідач, зокрема, посилався на
те, що вимоги, які є предметом розгляду у даній справі,
розглянуті господарським судом Львівської області у справі
№ 2/1579-21/418. Спростовуючи доводи відповідача, суд першої
інстанції виходив з того, що у зазначеній справі розглянуті лише
вимоги щодо основної заборгованості і не розглядались вимоги
щодо стягнення пені та збитків від інфляції, з чим погодився і
суд апеляційної інстанції.
Однак, такого висновку суди дійшли без дослідження заяви ПП
“Швейна фабрика “Г” щодо визнання його кредитором.
В силу ст. 103 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, апеляційна інстанція за
результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема,
скасувати рішення повністю і прийняте нове рішення. При цьому, в
силу п. 4 ч. 1 ст. 84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, резолютивна
частина рішення має містити висновок про задоволення або про
відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених
вимог.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове
рішення, суд апеляційної інстанції допустив порушення вимог
зазначеної норми.
Зокрема, у поданій позовній заяви, з урахуванням заяви позивача
про зменшення позовних вимог, ПП ”Швейна фабрика “Г” заявляла
вимоги щодо стягнення з відповідача пені, збитків від інфляції
та трьох процентів річних (а.с.2,19-21).
Відповідно до постанови судом задоволені заявлені позивачем
вимоги щодо стягнення збитків від інфляції та пені. Вимоги щодо
стягнення трьох відсотків судом апеляційної інстанції не
розглянуті.
Рішення господарського суду Івано-Франківської області від
14.04.2003р. також, в порушення вимог ст. 84 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, не містить мотивів відмови у позові в цій частині.
Також, приймаючи рішення, суд першої інстанції, та суд
апеляційної інстанції, переглядаючи прийняте судом першої
інстанції рішення, не перевірив розрахунку сум, заявлених
позивачем до стягнення.
Допущені судами порушення не можуть бути усунуті судом
касаційної інстанції, оскільки, відповідно до ст. 111 7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судом першої чи
апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази; у касаційній інстанції не приймаються і не
розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді
першої інстанції.
Враховуючи наведене, прийняті судові рішення підлягають
скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої
інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9-111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “З”
задовольнити частково.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
17.09.2003р. та рішення господарського суду Івано-Франківської
областў від 14.04.2003р. скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду
першої інстанції.