ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.01.2004 Справа №1/228-24/126
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну Закритого акціонерного товариства
скаргу “Господарська спілка “Г”
на постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 29.09.2003
у справі №1/228-24/126
за позовом ДТКП “Є”, м. Дрогобич
до 1. Закритого акціонерного товариства
“Господарська спілка “Г”;
2.
третя особа на стороні відповідача 1 –
Відкрите акціонерне товариство НПК “Г”;
2.Товариство з обмеженою
відповідальністю “Р”, м. Новий Розділ
треті особи на стороні відповідача 2 –
ВДВС Дрогобицького МУЮ, м. Дрогобич,
Товариство з обмеженою відповідальністю
“М”
про виключення з опису автозаправочної станції у смт.Краківець
встановив:
Рішенням від 23.06.2003 р. господарський суд Львівської області
задовольнив позов ДТКП “Є”, м. Дрогобич до ЗАТ
“Господарська спілка “Г”, м. Дрогобич та ТзОВ “Р”, м. Новий
Розділ за участю третьої особи на стороні відповідача-1
ВАТ “Нафтопереробний комплекс “Г”, м. Дрогобич та
третіх осіб на стороні відповідача-2 ВДВС
Дрогобицького міського управління юстиції, м. Дрогобич та ТзОВ
“М”, м. Жовкла, виключивши з опису цілісний майновий комплекс
автозаправної станції, яка знаходиться у смт. Краківець (митний
перехід) Яворівського району Львівської області, а також визнав
недійним договір безоплатного зберігання № 32/03-03 від
03.03.2003 р. в частині додатку № 1 від 07.03.2003 р., номер по
порядку 6 у переліку майна, яке передається на зберігання.
Суд мотивував рішення тим, що позивач, є власником незавершеної
будівництвом автозаправочної станції в смт. Краківець (митний
перехід) Яворівського району Львівської області, надалі АЗС, на
підставі договору купівлі-продажу, укладеного 16.05.2001 р. між
позивачем та ДВКП “Торговий дім “Г”, позивач є окремою юридичною
особою, яка згідно ч. З ст. 7 Закону України “Про власність”
( 697-12 ) (697-12)
не відповідає за зобов'язаннями власника. Виходячи з
того, що позивач є власником АЗС, суд першої інстанції вважає
договір безоплатного зберігання № 32/03-03 від 03.03.2003 р. в
частині додатку № 1 від 07.03.2003 р., номер по порядку 6 у
переліку майна, недійсним з моменту його укладення, як такий, що
не відповідає вимогам закону.
Львівський апеляційний господарський суд постановою від
29.09.2003 р. рішення господарського суду Львівської області від
23.06.2003 р. скасував, а в позові ДТКП „Є” відмовив з тих
підстав, що позивачем всупереч ст. 59 Закону України „Про
виконавче провадження” ( 606-14 ) (606-14)
подано лише окремий позов про
виключення з опису майна, в той час, як на думку суду апеляційної
інстанції, позивачу необхідно було подати позов про визнання
права на майно та про виключення майна з опису.
ЗАТ “Господарська спілка “Г”, не погодившись з постановою
Львівського апеляційного господарського суду, подано касаційну
скаргу з вимогою про скасування постанови суду апеляційної
інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційні вимоги ЗАТ “Господарська спілка “Г”, надалі скаржник,
обґрунтовує порушенням апеляційним судом при прийнятті постанови
норм матеріального права ст. 4 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та ст. 10
Закону України „Про підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
, згідно
яких одним із джерел формування майна підприємства є придбання
майна іншого підприємства, зокрема незавершеного будівництва,
наявністю у ст. 61 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
принципу
індивідуальності юридичної відповідальності особи та відсутністю
у ст. 59 Закону України „Про виконавче провадження” ( 606-14 ) (606-14)
імперативних вимог щодо звернення до суду особи лише з позовом
про визнання права на майно та про виключення його з опису.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши
правильність застосування апеляційним та місцевим господарським
судом норм процесуального та матеріального права, колегія суддів
Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що
оскаржувана постанова апеляційного господарського суду підлягає
скасуванню, а касаційна скарга ЗАТ “Господарська спілка “Г” –
задоволенню частково, з наступних підстав.
Вищий господарський суд України не може погодитись з твердженням
апеляційної інстанції про суперечність висновку суду першої
інстанції статті 59 Закону України “Про виконавче провадження”
( 606-14 ) (606-14)
, з таких підстав. Як зазначає Львівський апеляційний
господарський суд в оскаржуваній постанові, посилаючись на
зазначену статтю, особа, яка вважає, що майно належить не їй, а
боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права
на майно і звільнення майна з-під арешту. Подання ж позову про
виключення майна з-під арешту, на думку суду, є неправомірним.
Відносно цього слід зазначити, що особи, які звертаються за
захистом своїх прав до суду, самостійно обирають спосіб захисту
своїх прав. Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
кожен має право будь-яким не забороненими законом
засобами захищати свої права від порушень. Водночас, згідно з ч.2
ст. 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
юрисдикція судів
поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі. До
того ж, як видно з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом
про виключення майна з опису, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що
арештоване майно (АЗС) належить йому на праві власності. Судом
першої інстанції досліджувалось питання права власності позивача
на АЗС.
Як вбачається з матеріалів справи акт опису й арешту АЗС від
06.03.2003 складений державним виконавцем ВДВС Дрогобицького
міського управління юстиції Грабар Я.П. на виконання ухвали
господарського суду Львівської області від 04.12.2003 по справі
№7/121-23/91 про банкрутство ЗАТ “Господарська спілка “Г”.
Пунктом 3 зазначеної ухвали в якості заходів до забезпечення
інтересів кредиторів накладено арешт на все майно та корпоративні
права боржника. Проте, включення до акту опису АЗС не можна
вважати обґрунтованим, оскільки АЗС не відноситься до майна
боржника, а належить на праві власності позивачеві. Водночас
статтею 61 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
закріплений принцип
індивідуалізації юридичної відповідальності особи, а відповідно
до ч.3 ст.7 Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
власник не
відповідає за зобов'язаннями створених ним юридичних осіб, а вони
не відповідають за зобов'язаннями власника, крім випадків,
передбачених законодавчими актами України. Також не можна АЗС
розцінювати таким, що відноситься до корпоративних прав боржника,
з огляду на таке. Корпоративне право не є майном, а засвідчує
правовідносини суб'єктів щодо певного майна (зокрема, майна,
внесеного у статутний фонд підприємства). Так, згідно з ст. 167
Господарського кодексу України корпоративні права - це права
особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні)
господарської організації, що включають правомочності на участь
цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання
певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів
у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші
правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Оскільки правовідносини щодо корпоративних прав ЗАТ “Господарська
спілка “Галчина” у ДТКП “Є” продовжують існувати на сьогодні, й
сутність корпоративних прав не зазнала змін, суд в силу абзацу 2
пункту 4 Розділу IX ("Прикінцеві положення") Господарського
кодексу України вбачає можливе застосувати до спірних
правовідносин згадану норму ГК України. Таким чином, включення
АЗС до акту опису й арешту суперечить ст. 61 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та ч. 3 ст.7 Закону України “Про власність".
Відповідно до ст.3 Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
суб'єктом права власності є, зокрема, юридична особа. Згідно зі
ст. 21 зазначеного Закону однією з підстав виникнення права
колективної власності є цивільно-правові угоди. Як одне з джерел
формування майна підприємства ч.4 ст.10 Закону України “Про
підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
(в редакції, що діяла на дату
виникнення спірних правовідносин) передбачає придбання майна
іншого підприємства, організації. Пунктом 3.1. Договору
купівлі-продажу від 16.05.2001 між позивачем та ДВКП “Торговий
дім “Г” передбачено, що перехід права власності на об'єкт продажу
(АЗС) відбувається з моменту підписання акту приойму-передачі
цього об'єкту. Такий акт між сторонами вказаного договору був
підписаний 16.05.2001, отже з цієї дати АЗС перейшло у власність
позивача.
Таким чином, заперечення відповідачів про належність АЗС
позивачеві на праві повного господарського відання не
відповідають дійсності та не підтверджені матеріалами справи.
Оскільки із змісту ст.41 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст.
4 Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
право володіння,
користування та розпорядження власністю є правом саме власника,
дії інших осіб (в даному випадку державного виконавця ВДВС
Дрогобицького міського управління юстиції) щодо розпорядження
АЗС, належній позивачу на праві власності є незаконними отже,
рішення суду першої інстанції є обґрунтованим.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 41, 55, 61, 124
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст.ст. 3, 7, 21 Закону
України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
, 111-5, 111-7, 111-9, 111-10,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
постановив:
1. Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства
“Господарська спілка “Г” задовольнити.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
29.09.2003 скасувати.
3. Рішення господарського суду Львівської області від 23.06.2003
у справі №1/228-24/126 залишити без змін.