ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.01.2004 Справа N 11/238
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні касаційну Шевченківському районі м. Києва
скаргу
на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 05.11.2003
у справі № 11/238
господарського суду м. Київ
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю "П"
до Державної податкової інспекції у
Шевченківському районі м. Києва
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення,
за участю представників від:
позивача
відповідача
ТОВ "П" звернулось до господарського суду з позовом про визнання
недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Шевченківському
районі м. Києва № 1009/26-10 та № 1008/26-10 від 27.05.2003.
Рішенням господарського суду м. Києва від 08.08.2003 позовні
вимоги ТОВ "П" задоволено повністю:
- визнано недійсним податкові повідомлення-рішення ДПІ у
Шевченківському районі м. Києва № 1008/26-10 від 27.05.2003;
- стягнуто з ДПІ у Шевченківському районі м. Києва на користь ТОВ
"П" 203, 00 грн. судових витрат.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
05.11.2003 рішення місцевого господарського суду залишено без
змін, а апеляційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Києва
без задоволення.
Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, ДПІ у
Шевченківському районі м. Києва звернулась до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду
від 05.11.2003 та постановити нове рішення, яким в позові ТОВ "П"
відмовити.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ДПІ у Шевченківському районі м.
Києва посилається на неправильне застосування господарським судом
норм матеріального та процесуального права, а саме: пп. 5.39 ст. 5
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
від 22.05.1997 № 283/97-ВР, пп. 7.4.5 ст. 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від
03.04.1997 № 168/97-ВР, ст. 35 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши
правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України,
В С Т А Н О В И Л А :
Відповідно до вимог ст. 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція виходить з
обставин, встановлених у справі судами першої та апеляційної
інстанції, а саме, що податковим повідомленням-рішенням
№ 1009/26-10 від 27.05.2003 позивачу за порушення пп. 7.4.5 ст. 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
донараховано суму податкового зобов'язання з податку на додану
вартість у сумі 6 720, 00 грн., штрафні санкції у сумі 3 360, 00
грн. та № 1008/26-10 від 27.05.2003, позивачу за порушення пп.
5.3.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
визначено податок на прибуток у сумі 10
070, 00 грн., штрафні санкції у сумі 5 035, 00 грн.
Спірне податкове повідомлення - рішення прийнято на підставі акту
податкової інспекції № 72/26-20/10/21488112 від 26.05.2003 про
результати позапланової документальної перевірки дотримання вимог
податкового законодавства ТОВ "П" при взаємовідносинах з ПП "СП"
за ІІІ квартал 2001 року.
З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини між
сторонами виникли стосовно визначення правомірності віднесення
позивачем до податкового кредиту відповідних сум ПДВ у
взаємовідносинах позивача з ПП "СП" щодо їх належного
підтвердження та включено до складу валових витрат такі витрати,
які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та
іншими документами.
Відповідно до пп. 3.1.1. ст. 3, п. 7.1, 7.2 ст. 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від 03.04.1997 ( із
змінами і доповненнями, об'єктом оподаткування цим податком є
операції платників податків з продажу товарів на
митній території України, продаж товарів (робіт, послуг) за
договорами , цінами з додатковим нарахуванням ПДВ.
Особа - продавець, яка зареєстрована як платник податку на додану
вартість, зобов'язана на кожну повну або часткову поставку товарів
(робіт, послуг) нарахувати покупцю податок на додану вартість та
сплатити і передати йому податкову накладну, яка є підставою для
віднесення вказаної в ній суми податку на додану вартість до
податкового кредиту.
Відповідно до пп. 7.2.1 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
платник цього податку зобов'язаний
надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені
окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату
виписування податкової накладної; назву юридичної особи або
прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як
платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів
(робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву
отримувача; ціну продажу без врахування податку, ставку податку та
відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму
коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Порядок формування права на податковий кредит визначений п. 7.4
ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, згідно пп.7.4.1 ст. 7 цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
якого податковий кредит звітного періоду складається із сум
податків, сплачених платником податку у звітному
періоді у зв'язку з придбанням товарів , вартість
яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та
основних фондів нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Крім того, у пп. 7.4.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
зазначено, що не дозволяється включення до
податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не
підтверджені, зокрема, податковими накладними.
Відповідно до пп. 5.2.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
від 22.05.1997 (із змінами та
доповненнями) до складу валових витрат включаються суми будь-яких
витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у
зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва,
продажем продукції (робіт, послуг) і охорони праці, з урахуванням
обмежень, встановлених пп. 5.3, 5.8 цієї статті, а саме пп. 5.3.9
ст. 5 Закону ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
передбачено, що не належать до складу
валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними
розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість
ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення
податкового обліку.
Місцевим та апеляційним господарським судами при розгляді спору
встановлено, що ТОВ "П" отримало від ПП "СП" товар згідно
податкових накладних від 01.08.2003 № 08012 та від 03.09.2003
№ 08016.
На підставі зазначених накладних ТОВ "П" було віднесено до складу
валових витрат 10 070, 00 грн. та включено до податкового кредиту
15 105, 00 грн..
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва визнані всі
первинні та бухгалтерські документи ПП "СП" недійсними.
При цьому в судових актах зроблено висновок, що визнання
недійсними Святошинським районним судом м. Києва податкових
накладних як первинних документів є невірним, оскільки податкова
накладна за своїм призначенням не лише підтверджує здійснення
господарської операції, а й складається за результатами її
здійснення.
А отже, в судових актах визнано, що спірні податкові накладні
№ 57, № 88 відповідають вимогам законодавства і позивачем
правомірно віднесено вказані суми до податкового кредиту та
валових витрат.
Проте, зазначений висновок було зроблено судом першої та
апеляційної інстанції без всебічного повного і об'єктивного
розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності,
як це вимагається за правилами ст. 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відповідно до п. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення суду з цивільної справи, що набрало
законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів,
які встановлено судом і мають значення для вирішення спору.
Зокрема, судом першої інстанції не було спростовано доводи
інспекції, що Т-ук К.Л. ПП "СП" не підписувала
фінансово-господарські та бухгалтерські документи.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає, що
оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального і
процесуального права, що дає підстави для її скасування.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене,
перевірити обставини, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення
сторін, та вирішити спір відповідно до закону.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1 ст.
111-9, 111-10, 111-11 Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Щевченківському районі м. Києва від 05.12.2003 № 10643/9/10-213
задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду м. Києва від 08.08.2003 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
05.11.2003 скасувати, а справу № 11/238 передати на новий розгляд
до господарського суду м. Києва.