ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.01.2004 Справа N 3/109-03-4505
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Суворовському районі м. Одеси
касаційну скаргу
на постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 25.11.2003
у справі № 3/109-03-4505
господарського суду Одеської області
за позовом Державної податкової інспекції у
Суворовському районі м. Одеси
до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою
відповідальністю "Б";
2) Приватного підприємства "ТС"
про визнання угоди недійсною,
за участю представників сторін:
позивача не з'явились
відповідача 1 не з'явились
відповідача 2 не з'явились
Рішенням господарського суду Одеської області від 10.09.2003 позов
ДПІ у Суворовському районі м. Одеси задоволено частково:
- договір б/н від 03.09.2002, укладений між ТОВ "ББ" та ПП "ТС"
визнано недійсним;
- стягнуто з ПП "ТС" на користь ТОВ "ББ" 19 405, 00 грн. вартості
поставлених виробів;
- стягнуто з ПП "ТС" витрати по оплаті державного мита в сумі
97, 03 грн. та витрати за інформаційно-технічне забезпечення
судового процесу в сумі 59, 00 грн.;
- стягнуто з ТОВ "ББ" в доход держави 19 405, 00 грн. вартості
отриманих виробів та витрати по сплаті державного мита в сумі 97,
03 грн. та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу в сумі 59, 00 грн.. В іншій частині позову відмовлено.
За результатами розгляду апеляційної скарги ТОВ "ББ" Одеським
апеляційним господарським судом прийнято постанову від 25.11.2003,
якою рішення місцевого господарського суду змінено та викладено
резолютивну частину рішення в наступній редакції: "Позов
задовольнити частково.
Визнати недійсним договір, укладений 03.09.2002 б/н між ТОВ "ББ"
та ПП "ТС". В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з ТОВ "ББ" та ПП "ТС" в доход Державного бюджету України
держмито по 42, 50 грн., до ДП "судовий інформаційний центр"
витрати на ІТЗ судового процесу в розмірі по 59, 00 грн.
Стягнути з ДПІ у Суворовському районі м. Одеси на користь ТОВ "ББ"
держмито за апеляційне провадження в сумі 54, 53 грн."
Не погоджуючись із постановою апеляційного господарського суду,
ДПІ у Суворовському районі м. Одеси звернулась до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
25.11.2003 скасувати, а рішення господарського суду Одеської
області від 10.09.2003 - залишити без змін.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ДПІ у Суворовському районі м.
Одеси посилається на неправильне застосування судом апеляційної
інстанції норм матеріального права, а саме: ст. 49 Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
з підстав викладених у касаційній скарзі.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України,
В С Т А Н О В И Л А :
03.09.2002 між ТОВ "ББ" та ПП "ТС" було укладено договір, за яким
ПП "ТС" зобов'язалось поставити, а ТОВ "ББ" оплатити
гумовотехнічні вироби в асортименті та інші матеріали
виробничотехнічного призначення згідно виставленого рахунку.
За вказаним договором ПП "ТС" поставило ТОВ "ББ" зазначену
продукцію на загальну суму 19 405, 00 грн., що стверджується
накладними від 05.09.2002 № 1003, від 12.09.2002 № 809-00, від
18.09.2002 № 1010, від 19.09.2002 № 819-02 та податковими
накладними від 05.09.2002 № 1003, від 12.09.2002 № 809-00, від
18.09.2002 № 1010, від 19.09.2002 № 819-02 на загальну суму 19
405, 00 грн..
Разом з цим, ТОВ "ББ" сплатило ПП "ТС" за спірною угодою 19 405,
00 грн.. Зазначені операції відображено в податковому обліку ТОВ
"ББ", а саме: ПДВ на суму 3 234, 16 грн., про що зазначено в книзі
обліку реалізації товарів (робіт, послуг) за 2002 - 2003 рр. та
було включено до податкового кредиту по податку на додану вартість
у податковій декларації з ПДВ за вересень 2002 р..
Вважаючи, що спірну угоду було укладено з метою завідомо
суперечною інтересам держави і суспільства, ДПІ у Суворовському
районі м. Одеси звернулась до господарського суду з позовом про
визнання недійсною угоди, а саме: договір від 03.09.2002 б/н, на
підставі ст. 49 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та стягнути
в доход держави вартість отриманих за спірною угодою товарів на
загальну суму 40 534, 00 грн.
За рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька від
29.07.2002 установчі документи ПП "ТС" визнано недійсними з
моменту реєстрації, а свідоцтво платника податку на додану
вартість - з моменту видачі.
Місцевим господарським судом зауважено, що факт визнання рішенням
Куйбишевського районного суду м. Донецька від 29.07.2002 недійсним
з моменту видачі свідоцтва платника ПДВ свідчить про відсутність у
ПП "ТС" права на видачу ТОВ "ББ" податкових накладних від
05.09.2002 № 1003, від 12.09.2002 № 809-00, від 18.09.2002 № 1010,
від 19.09.2002 № 819-02 на загальну суму 19 405, 00 грн., у т.ч.
ПДВ на 3 234, 16 грн.. До того ж, продаж товарів за вказаними
накладними взагалі не був відображений у ПП "ТС" в податковому
обліку, а податки не було сплачено.
За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку,
який було підтримано апеляційною інстанцією, що визнання
недійсними установчих документів ПП "ТС" з моменту їх реєстрації з
підстав його заснування особою, що не мала наміру здійснювати
підприємницьку діяльність, заснування підприємства і здійснення
його реєстрації на підставну особу, укладання в подальшому таким
підприємством угоди та несплата з цього податків свідчить про те,
що укладаючи спірну угоду ПП "ТС" діяло з конкретною метою,
спрямованою на приховування отриманих за угодою грошових коштів
від оподаткування.
Водночас, задовольняючи позов частково, місцевий господарський суд
відхилив доводи позивача про отримання ТОВ "ББ" за спірною угодою
гумовотехнічних виробів за накладними від 09.08.2002 № 286/б на
суму 12 550, 00 грн. та за накладною від 15.08.2002 № 136 на суму
8 579, 00 грн., а всього на суму 21 129, 00 грн. з мотивів того,
що вказані накладні передують даті укладення спірного договору.
До того ж, приймаючи до уваги прохання ТОВ "ББ", викладене в заяві
про стягнення з ПП "ТС" отриманого за спірною угодою, а також
позовні вимоги ДПІ у Суворовському районі м. Одеси про стягнення з
ТОВ "ББ" в доход держави вартості отриманої від ПП "ТС" продукції
у зв'язку з її відсутністю, дійшов висновку про стягнення з ПП
"ТС" на користь ТОВ "ББ" вартість поставлених виробів в сумі 19
405, 00 грн., а з ТОВ "ББ" в доход держави вартість отриманих за
спірною угодою виробів на суму 19 405, 00 грн..
Разом з цим, з огляду на те, що умисел на укладення угоди з метою
завідомо суперечною інтересам держави та суспільства мав місце
тільки з боку ПП "ТС", апеляційна інстанція зазначила, що
відповідно до ст. 49 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, при
наявності умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою
повинно бути спочатку повернуто другій стороні, а після чого,
одержане останньою або належне їй - на відшкодування виконаного
стягується в доход держави. Отже, посилаючись на те, що позов ДПІ
у Суворовському районі м. Одеси не містить вимоги про стягнення
одержаного з ПП "ТС", господарський суд апеляційної інстанції
відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача
на користь держави суми 19 405, 00 грн. з мотивів того, що
процесуальне право вимоги має тільки позивач.
Втім, колегія суддів Вищого господарського суду України не може
погодитись з висновками апеляційної інстанції в цій частині,
оскільки визнаючи спірну угоду недійсною на підставі ст. 49
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, апеляційний господарський суд
не прийняв до уваги те, що застосування, передбачених частиною
другою цієї статті Кодексу, реституційних наслідків є обов'язком,
а не правом суду (пункт другий постанови Пленуму Верховного Суду
України від 28.04.1978 № 3 "Про судову практику в справах про
визнання угод недійсними" ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
).
До того ж, при розгляді справи належним чином не перевірено, яку
господарську діяльність здійснював ТОВ "ББ", яким чином були
використані товари, отримані за спірною угодою.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд не з'ясував
обставин, які мають значення для правильного вирішення спору,
роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що призвело до
висновку, з яким Вищий господарський суд України погодитись не
може.
Аналіз наведених доводів в їх сукупності свідчить про неповне
з'ясування судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи,
що мають значення для правильного вирішення спору, а, отже, і
порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо всебічного, повного та об'єктивного
розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або постанові
господарського суду.
Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не
наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а
останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий
розгляд до апеляційного господарського суду.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до
уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для
всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи,
прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та
відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст.
111-9, ч. 1 ст. 111-10, ст. 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському
районі м. Одеси від 16.12.2003 № 15989/9/10-07 задовольнити
частково.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
25.11.2003 - скасувати, а справу № 3/109-03-4505 передати на новий
розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.