ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.01.2004 Справа N 31/186а
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Добролюбової - головуючого
Т. Дроботової
Т. Гоголь
за участю представників:
позивача А.А.А. - дов. від 15.04.2002 p.
відповідача не з'явились (про час і місце судового засідання
повідомлені належно)
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у H-ському районі
м. P-ська
на постанову від 14.07.2003 p. Донецького апеляційного
господарського суду
у справі № 31/186а господарського суду Донецької області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "XXX"
до Державної податкової інспекції у H-ському районі
м. P-ська
про визнання недійсним рішення ДПІ у H-ському районі м. P-ська
№ 54-23-1-20336699/11229 від 26.10.2003 p.
ВСТАНОВИВ:
ТОВ "XXX" до господарського суду Донецької області був заявлений
позов про визнання недійсним рішення ДПІ у H-ському районі м.
P-ська від 26.10.2003 № 54-23-1-20336699/11229 в частині
нарахування податку на прибуток у сумі 119833 грн. та фінансової
санкції у сумі 29958 грн., податку на додану вартість у сумі 24898
грн. та фінансової санкції у сумі 36287 грн.
Підставою прийняття оспорюваного рішення став акт позапланової
документальної перевірки від 18.11.2001 № 174/26-5-211-2 з питань
дотримання вимог податкового законодавства ТОВ "XXX" за період з
01.07.2000 по 30.06.2001.
Згідно акта перевірки працівники ДПІ дійшли висновку про порушення
товариством, зокрема, пункту 4.1 статті 4, підпункту 11.3.1 статті
11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (
334/94-ВР ) та підпункту 3.1.1 статті 3 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, що виявилось у
заниженні валового доходу у перевіряємий період внаслідок
помилкового, на думку перевіряючих, визначення підприємством
укладених договорів на виконання робіт довгостроковими та
відповідно - помилкове застосування до них порядку оподаткування,
передбаченого пунктом 7.10 статті 7 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Зокрема, донарахування податку на прибуток здійснено у 3 кварталі
2000 року у сумі 905 грн. в результаті заниження валових доходів
на суму 3016 грн. по об'єкту "YYY" та у 4 кварталі 2000 року у
сумі 118928 грн. в результаті заниження валового доходу на суму
396426 грн. по об'єктах будівництва "GGG", Торговий порт та "YYY".
Рішенням від 26.03.2003 господарського суду Донецької області
(суддя Л. Ушенко) позовні вимоги задоволено у повному обсязі
шляхом визнання недійсним рішення ДПІ у H-ському районі м. P-ська
№ 54-23-1-20336699/11229 від 26.10.2003.
Рішення суду мотивоване наступним:
1. Господарським судом визнаний безпідставним висновок ДПІ щодо
неповного відображення позивачем в податковому обліку коштів,
отриманих останнім в 3 кварталі 2000 року згідно договору № 14/00
від 05.06.2000 на будівництво житлового будинку в селищі Ч-ськ,
оскільки перевірка правильності формування валових доходів
позивача у даному звітному періоді суцільним порядком не
здійснювалась, а зроблено аналіз книги обліку валових доходів лише
по обсягу доходів згідно актів виконаних робіт без перевірки
результатів господарської діяльності позивача в цілому в даному
періоді по всім об'єктам і господарським операціям.
Крім того, як зазначено в рішенні суду, додатковою перевіркою,
проведеною відповідачем (акт від 15.08.2002 № 30/35-011-2), було
перевірено в суцільному порядку правильність формування валових
доходів позивачем у 3 кварталі 2000 року і розбіжностей не
встановлено.
2. У рішенні господарський суд з посиланням на підпункт 7.10.2
статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (
334/94-ВР ) погодився з висновками ДПІ про те, що договір № 53 від
20.10.1998, укладений позивачем з фірмою "ZZZ", не є
довгостроковим, а тому податкові зобов'язання у 4 кварталі 2000
року позивач повинен був формувати з дотриманням вимог пункту 11.3
статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Проте, як зазначено в рішенні суду, ДПІ без достатніх підстав
дійшла висновку щодо заниження позивачем валових доходів у 4
кварталі 2000 року на суму 356447 грн. по об'єкту "GGG", оскільки
ДПІ, визначаючи обсяг отриманого доходу, неправомірно врахувала
здійснені між позивачем та ВАТ "QQQ" взаємозаліки в рахунок оплати
по договору підряду № 53 від 20.10.1998 при відсутності умов,
передбачених статтею 217 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
;
договір переводу боргу або уступки вимоги між позивачем та ВАТ
"QQQ" не укладався; у позивача були самостійні господарські
правовідносини з ВАТ "QQQ" поза межами договору № 53 від 20.10.98.
3. Судом також визнано помилковим висновок ДПІ про заниження
позивачем у 4 кварталі 2000 року валового доходу на суму 42667
грн. по об'єкту "SSS". Рішення суду в цій частині мотивоване тим,
що донарахування податку на прибуток у сумі 11994 грн. не знайшло
свого належного документального обґрунтування і здійснено без
врахування всіх господарських операцій, що мали місце в 4 кварталі
2000 року і без перевірки правильності відображення їх в
податковому обліку при формуванні валових доходів позивача.
Крім того, в рішенні суд наголошує, що у позивача за результатами
перевірки в 1 півріччі 2001 року встановлена переплата податку.
4. Донарахування спірним рішенням податку на додану вартість також
визнано господарським судом неправомірним через помилковість
визначення відповідачем в акті перевірки сум валового доходу
товариства.
За апеляційною скаргою ДПІ у H-ському районі м. P-ська Донецький
апеляційний господарський суд (судді: Величко Н. Л. - головуючий,
Алєєва І. В., Калантай М. В.), переглянувши рішення господарського
суду Донецької області в апеляційному порядку, постановою від
14.07.2003 залишив його без змін з тих же підстав.
ДПІ у H-ському районі м. P-ська подала до Вищого господарського
суду України касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного
господарського суду, в якій просить рішення та постанову у справі
скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи
касаційну скаргу доводами про неправильне застосування судом норм
матеріального та процесуального права, зокрема, Законів України
"Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
З касаційної скарги вбачається, що рішення та постанова у справі
оспорюються відповідачем в частині визнання недійсним рішення ДПІ
стосовно донарахування позивачу податку на прибуток з доходу,
отриманого за договором № 53 від 20.10.1998, укладеним ТОВ "XXX"
та фірмою "ZZZ".
Зокрема, у касаційній скарзі ДПІ зазначає, що господарськими
судами першої та апеляційної інстанції договір підряду № 53 від
20.10.1998, укладений ТОВ "XXX" та фірмою "ZZZ", помилково
визнаний довгостроковим, а тому, суд неправомірно застосував до
спірних правовідносин пункт 7.10 статті 7 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, яким визначено
особливий порядок оподаткування доходів від виконання
довгострокових договірних зобов'язань.
Крім того, скаржник посилається на порушення судом підпункту 6.2.2
статті 6 Закону України "Про податок на додану вартість" (
168/97-ВР ), відповідно до якого податок за нульовою ставкою
обчислюється щодо операцій з продажу робіт (послуг), призначених
для використання та споживання за межами митної території України,
в той час як факту використання робіт, виконаних ТОВ "XXX" за
договором № 53 від 20.10.1998 в акті перевірки не встановлено.
Позивач надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому просить
постанову Донецького апеляційного господарського суду у даній
справі залишити без змін з підстав, якими вона мотивована.
Заслухавши доповідь судді доповідача та пояснення присутнього в
судовому засіданні представника позивача, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких
підстав.
Відповідно до статті 108 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України переглядає
рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного
господарського суду за касаційною скаргою (поданням).
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку
судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених
фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи
апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги,
що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
В своїй касаційній скарзі ДПІ у H-ському районі м. P-ська
посилається на помилкове застосування судом першої та апеляційної
інстанції до спірних правовідносин пункту 7.10 статті 7 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Вказане порушення скаржник вбачає в тому, що судом помилково
визнано довгостроковим договір № 53 від 20.10.1998, укладений ТОВ
"XXX" з фірмою "ZZZ", а тому застосування позивачем особливого
порядку оподаткування доходів від виконання такого договору є
безпідставним.
Як вбачається з рішення та постанови у справі, господарські суди
першої та апеляційної інстанції, проаналізувавши правову природу
договору № 53 від 20.10.1998, укладеного ТОВ "XXX" з фірмою "ZZZ"
на підставі вимог Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
дійшли висновку про правомірність
доводів ДПІ у H-ському районі м. P-ська, що даний договір не є
довгостроковим, і податкові зобов'язання позивач повинен формувати
з дотриманням вимог пункту 11.3 статті 11 названого Закону (
334/94-ВР ) (а. с. 48, т. 5).
З рішення та постанови у справі також вбачається, що рішення ДПІ у
H-ському районі м. P-ська в частині донарахування позивачу податку
на прибуток з доходу, отриманого за вказаним договором, визнане
судами недійсним зовсім з інших підстав.
Зокрема, на підставі наявних у справі доказів (висновку
експертизи, наданих сторонами документів бухгалтерського та
податкового обліку), господарські суди дійшли висновку, що
заниження валових доходів на суму 35640 грн. та донарахування у
зв'язку з цим податку на прибуток у 4 кварталі 2000 року у сумі
10690 грн. не знайшли свого належного підтвердження.
При цьому суд виходив з того, що ДПІ неправомірно врахувала
здійснені між позивачем та ВАТ "QQQ" взаємозаліки в рахунок оплати
по договору підряду № 53 від 20.10.1998., оскільки акти звірки
взаємної заборгованості, щодо якої здійснені взаємозаліки в межах
заборгованості сторін по зустрічним вимогам не надані; заліки
здійснені на підставі заяви однієї сторони - ВАТ "QQQ" при
відсутності умов, передбачених статтею 217 Цивільного кодексу
України ( 1540-06 ) (1540-06)
; договір переводу боргу або уступки вимоги не
укладався між позивачем та ВАТ "QQQ"; у позивача були самостійні
господарські правовідносини з ВАТ "QQQ" поза межами договору № 53
від 20.10.1998.
Беручи до уваги обсяг повноважень касаційної інстанції, а також
той факт, що у касаційній скарзі відсутні будь - які доводи на
спростування вказаних висновків суду, у касаційної інстанції
відсутні підстави для скасування рішення та постанови
господарських судів в цій частині.
Щодо доводів касаційної скарги про порушення судами підпункту
6.2.2 статті 6 Закону України "Про податок на додану вартість" (
168/97-ВР ) стосовно застосування нульової ставки податку на
додану вартість з продажу робіт за договором № 53 від 20.10.1998,
касаційна інстанція зазначає, що ні з акту перевірки, на підставі
якого прийняте оспорюване рішення ДПІ, ні з рішення та постанови у
справі не вбачається будь - яких посилань на вказані норми закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Оскільки дані обставини не були предметом розгляду у суді першої
та апеляційної інстанції, наведені доводи заявника, виходячи з
приписів частини 3 статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не приймаються до уваги колегією
суддів.
Беручи до уваги наведене, підстав для зміни або скасування
прийнятих у справі рішення та постанови не вбачається.
Керуючись статтями 1, 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9,
статтями 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення від 26.03.2003 p. господарського суду Донецької області та
постанову від 14.07.2003 p. Донецького апеляційного господарського
суду у справі № 31/186а господарського суду Донецької області
залишити без змін.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у H-ському районі
м. P-ська залишити без задоволення.
Головуючий Т. Добролюбова
Судді Т. Дроботова
Т. Гоголь