ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.01.2004 Справа N 29/322-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Остапенка м. І.
суддів: Харченка В.М., Чабана
В.В.(доповідач)
у відкритому судовому засіданні за участю представників
Сільськогосподарського Караговнік А.Ю.
виробничо-обслуговуючого
кооперативу “Лан”
АК АПБ “Україна” в особі Редіна В.Б.
Харківської дирекції АК АПБ
“Україна”
розглянувши касаційну АК АПБ “Україна” в особі
скаргу Харківської дирекції АК АПБ
“Україна”
на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від
01.10.2003р.
у справі № 29/322-03
господарського суду Харківської області
за позовом Сільськогосподарського
виробничо-обслуговуючого
кооперативу “Лан” ( 1699-14 ) (1699-14)
до АК АПБ “Україна” в особі
Харківської дирекції АК АПБ
“Україна”
про визнання недійсним договору
Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Тихий
П. В.) від 25.07.2003р. позов задоволено. Визнано недійсним
п. 7.1 кредитного договору № 29 від 18.12.2000р., укладеного між
позивачем та відповідачем, в частині сплати
сільськогосподарським виробничо-обслуговуючим кооперативом “ЛАН”
підвищених відсотків у розмірі 60% річних за порушення строків
повернення кредиту.
Харківський апеляційний господарський суд (судді Бондаренко
В.П. , Токар М.В., Плужник О.В.) переглянув вказане рішення і
постановою від 01.10.2003р. залишив його без змін.
Акціонерний комерційний агропромисловий банк “Україна” в особі
Харківської дирекції АК АПБ “Україна” вважає, що судові рішення
у справі прийняті з порушенням норм матеріального права, тому
просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін,
Вищий господарський суд України
В С Т А Н О В И В:
Сільськогосподарським виробничо-обслуговуючим кооперативом “Лан”
заявлено позов до акціонерного комерційного агропромислового
банку “Україна” в особі Харківської дирекції АК АПБ “Україна”
про визнання недійсним кредитного договору № 29 від
18.12.2000р., укладеного між сторонами.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач послався на те, що п. 7.1
спірного договору суперечить вимогам Закону України від
22.11.1996р. № 543/96-ВР “Про відповідальність за несвоєчасне
виконання грошових зобов’язань” ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
, оскільки цим
пунктом договору передбачено, що за порушення строків повернення
кредиту позичальник сплачує підвищені відсотки, а саме, 60%
річних, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ.
В процесі розгляду справи позивач змінив свої вимоги і просив
визнати не увесь договір недійсним, а лише його п. 7.1.
Приймаючи рішення про задоволення позову, місцевий та
апеляційний господарський суди виходили з того, що п. 7.1
договору від 18.12.2000 № 29 суперечить вимогам ст. ст. 1, 3
Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання
грошових зобов’язань” ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
.
В касаційній скарзі банк стверджує, що місцевим та апеляційним
господарським судами в даному випадку помилково застосований
згаданий Закон, оскільки при укладенні кредитного договору
підвищений розмір процентної ставки за несвоєчасне погашення
боргу за кредитом встановлено сторонами згідно Положення
Національного банку України про кредитування, затвердженого
постановою НБУ від 28.09.1995р. № 246, зокрема п. 28, яким
передбачено, що у разі несвоєчасного повернення боргу за
кредитом та сплати відсотків (комісій), при відсутності
домовленості про відстрочення погашення кредиту, банк має право
на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених
договором.
У відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі відповідач
також наполягав на тому, що в п. 7.1 спірного договору
відповідальність позичальника в частині, що є предметом даного
спору, встановлена відповідно до п. 28 Положення НБУ від
28.09.1995 № 246 ( va299500-95 ) (va299500-95)
.
Як вбачається з рішення місцевого та постанови апеляційного
господарських судів, це питання судами не досліджено.
В рішенні та постанові лише в загальних рисах згадується про
Положення НБУ від 28.09.1995р. № 246 ( va299500-95 ) (va299500-95)
, але
висновку щодо обґрунтованості посилання відповідача на
встановлення в п. 7.1 спірного договору підвищеного відсотку
річних за несвоєчасне погашення боргу як штрафну санкцію
відповідно до вимог п. 28 згаданого Положення – не зроблено.
З’ясування на підставі якого нормативного документу сторонами
передбачена в п. 7.1 спірного договору відповідальність, має
суттєве значення для вирішення даного спору.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3
ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10, ст.ст. 111-11, 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу акціонерного комерційного агропромислового
банку “Україна” в особі Харківської дирекції АК АПБ “Україна”
задовольнити.
2. Рішення господарського суду Харківської області від
25.07.2003р. та постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 01.10.2003р. у справі № 29/322-03
господарського суду Харківської області скасувати, а справу
передати на новий розгляд до Харківської області в іншому складі
суддів.