ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.01.2004 Справа N 14/286
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Приватного підприємця Ж-ч Г.П.
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 26.06.2003 року Львівського
апеляційного господарського суду
у справі № 14
господарського суду Закарпатської області
за позовом Державної податкової інспекції у м.
Ужгороді
до
Приватного підприємця Ж-ч Г.П.
про
стягнення податкового боргу в сумі
2040 грн.
та зустрічним позовом
Приватного підприємця Ж-ч Г.П.
до Державної податкової інспекції у м.
Ужгороді
про визнання недійсним рішення № 783/23 від
17.05.2002 р.
в судовому засіданні взяли участь представники :
від позивача не з'явились
від відповідача не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 19.03.2003
року по справі № 14 зустрічний позов задоволене; визнане недійсним
рішення ДПІ у м. Ужгороді № 783/23 від 17.05.2002 р. про
застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій,
донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені
за порушення податкового та іншого законодавства стосовно ПП Ж-ч
Г.П. у частині застосування штрафної (фінансової) санкції у
розмірі 1700 грн. за торгівлю алкогольними напоями без відповідної
ліцензії; первісний позов задоволене частково; стягнуте з ПП Ж-ч
Г.П. в доход державного бюджету України 340 грн. податкової
заборгованості та в доход Державного бюджету України суму 51 грн.
держмита та на користь ДП "СІЦ" 118 грн. інформаційно-технічного
забезпечення судового процесу.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
26.06.2003 року по справі 14 рішення господарського суду
Закарпатської області від 19.03.2003 року частково скасоване; в
задоволенні зустрічного позову ПП Ж-ч Г.П. у визнанні недійсним
рішення державної податкової інспекції у місті Ужгороді № 783/23
від 17.05.2002 р. в частині стягнення штрафних санкцій в розмірі
1700 грн. за здійснення торгівлі алкогольними напоями -
відмовлене; стягнуто з ПП Ж-ч Г.П. в доход Державного бюджету
України 1700грн. штрафних санкцій за здійснення торгівлі
алкогольними напоями без ліцензії, 51 грн. державного мита.
В касаційній скарзі ПП Ж-ч Г.П. просить скасувати постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 26.06.2003 року
по справі № 14 та залишити рішення господарського суду
Закарпатської області від 19.03.2003 року по справі 14 без змін,
посилаючись на неправильне застосування в постанові апеляційного
господарського суду норм матеріального права, а саме норм Закону
України "Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом
етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими
виробами" ( 481/95-ВР ) (481/95-ВР)
.
Відзиву на касаційну скаргу позивач за первісним позовом не
надіслав.
Сторони не скористалися наданим процесуальним правом на участь в
засіданні суду касаційної інстанції.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
їх юридичної оцінки в рішенні місцевого суду та постанові
апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що за актом ДПІ
м. Ужгорода про результати перевірки окремих питань дотримання
податкового законодавства від 12.05.2002 року, складеного в
присутності приватного підприємця Ж-ч Г.П., вбачається про купівлю
в останнього коньяку "З" в розмірі 100 грм. за ціною 5,00 грн.
Згідно пояснень приватного підприємця від 13.05.2002 року ,
підтриманих в поясненнях від 11.02.2003 р., вбачається, що остання
підтверджує дані, викладені в акті перевірки про відпуск коньяку в
кількості 100 грм. Інших доказів, які б спростовували дані,
викладені в акті перевірки ДПІ м. Ужгорода, апеляційним судом не
здобуто.
На думку колегії суддів апеляційним судом дано правильну оцінку
поясненням ПП Ж-ч Г.П., викладеним на спростування раніше поданих
пояснень, як таким, що не можуть звільняти від передбаченої
законодавством відповідальності, оскільки факт відпуску за
відсутності ліцензії за кошти коньяку виявлений під час здійснення
діяльності по продажу товарів приватним підприємцем, з
ідентифікаційним кодом як суб'єкт підприємницької діяльності за
№ 1884008844, на торговому місці торгівельною площею 20 кв.м. на
авто-речовому ринку, розміщеному без номеру в м. Ужгороді, за
наявності товарно-касової книги, де проведені записи по реалізації
інших товарів в день перевірки, реалізація яких не потребує
спеціальних дозволів (ліцензій).
З огляду на наведене безпідставним є висновок місцевого
господарського суду про відсутність доказів здійснення приватним
підприємцем торгівлі алкогольними напоями без ліцензії.
Що стосується зазначення в рішенні місцевого господарського суду
про порушення формальних підстав щодо проведення перевірки
працівниками ДПІ, то вони обґрунтовано не прийняті апеляційним
судом до уваги, оскільки спростовані нормативними документами і
доказами по справі, з яких вбачається, що державними податковими
інспекторами, які зазначені в акті перевірки від 12.05.2002 року,
видавалися посвідчення № № 1180, 1181 із повноваженнями і в
частині перевірки здійснення суб'єктами підприємницької діяльності
наявності спеціальних дозволів (ліцензій), яким суд першої
інстанції не дав належної оцінки.
До спірних правовідносин в цій частині апеляційний суд правильно
застосував ст. 16 Закону України "Про державне регулювання
виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим,
алкогольними напоями та тютюновими виробами" ( 481/95-ВР ) (481/95-ВР)
,
відповідно до приписів якої контроль за дотриманням норм вказаного
Закону здійснюють органи в межах компетенції, визначеної Законами
України, та ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в
Україні" ( 509-12 ) (509-12)
, згідно якої органи державної податкової
служби мають право здійснювати у суб'єктів підприємницької
діяльності перевірки грошових документів, бухгалтерських книг,
товарно-касових книг, електронних контрольно-касових апаратів,
тощо та спеціальних дозволів на їх здійснення.
Також, суд апеляційної інстанції правомірно на підставі ст. 1
Указу Президента України від 11.07.2001 року за № 510/2001 "Про
посилення державного контролю за виробництвом та обігом спирту,
алкогольних напоїв і тютюнових виробів" ( 510/2001 ) (510/2001)
відповідно до
якої на органи ДПА України покладено забезпечення контролю за
обігом спирту, алкогольних напоїв, зробив висновок про те, що
органи ДПІ м. Ужгорода мали правові підстави для проведення даної
перевірки, результати якої зафіксовані у вищезазначеному акті на
підставі якого прийняте оспорюване в зустрічній позовній заяві
рішення.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов щодо стягнення в доход
державного бюджету штрафу в сумі 340 грн. за порушення норм Закону
України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в
сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
(в цій частині рішення першої інстанції залишене без змін) не
навів норми матеріального права на підставі якої можливе таке
стягнення. Так само, не навів такої норми і суд апеляційної
інстанції, задовольняючи позов та стягуючи штраф в сумі 1700 грн.
за порушення відповідачкою за первісним позовом норм Закону
України "Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом
етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими
виробами" ( 481/95-ВР ) (481/95-ВР)
в доход державного бюджету. Колегія суддів
вважає, що норма матеріального права, що дає право податковому
органу звертатися за стягненням сум штрафів передбачених законами
України, якщо ці платежі не сплачені добровільно в десятиденний
строк з дня прийняття органом державної податкової служби
відповідного рішення є п. 8 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про
державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
а не ч.1 ст. 3
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
, на яку позивач за первісним позовом посилається в
позовній заяві, оскільки в цій статті йдеться про примусове
стягнення активів платника податків в рахунок погашення
податкового боргу без попереднього узгодження його суми таким
платником податку. В даному випадку штрафні санкції нараховані
суб'єкту підприємницької діяльності за порушення норм Законів
України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в
сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
та "Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом
етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими
виробами" ( 481/95-ВР ) (481/95-ВР)
і не є податковими зобов'язаннями.
Відповідно, на їх стягнення не розповсюджується дія певних
положень Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Разом з тим, в спірному рішенні про нарахування Ж-ч Г.П. штрафів,
останні визначені як суми податкових зобов'язань, що суперечить
преамбулі, пунктам 1.2, 1.5 ст. 1 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, ст. ст. 13, 14 Закону
України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
.
Відповідно до п. 1.5 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
положення цього Закону поширюються
лише на штрафні санкції, які справляються з платника податків у
зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених
відповідними законами.
Оскільки штрафні санкції застосовані до відповідачки за первісним
позовом не за порушення правил оподаткування, у позивача за
первісним позовом не було законних підстав для визначення їх як
податкового зобов'язання з поширенням на них вимог Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
щодо
граничного строку сплати та положень щодо наслідків несплати.
Тому, постанова апеляційного суду підлягає зміні, шляхом
доповнення її абзацом щодо визнання спірного рішення в цій частині
недійсним. В іншій частині постанова має бути залишена без змін.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 5 ч. 1 ст. 111-9, ст.
111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
Украни,-
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Приватного підприємця Ж-ч Г.П. від 24.09.2003
року б/н на постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 26.06.2003 року у справі № 14 задовольнити частково, постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 26.06.2003 року у
справі № 14 - змінити, доповнивши резолютивну частину абзацом
такого змісту: "Рішення ДПІ у м. Ужгороді № 783/23 від 17.05.2002
р. про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових)
санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових
платежів) та пені за порушення податкового та іншого законодавства
визнати недійсним в частині визначення донарахованих штрафів в
сумі 340 грн. за порушення п. 3 ст. 17 Закону України "Про
застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
та в сумі 1700
грн. за порушення ст. 17 Закону України "Про державне регулювання
виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим,
алкогольними напоями та тютюновими виробами" ( 481/95-ВР ) (481/95-ВР)
сумами
податкових зобов'язань. В іншій частині постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 26.06.2003 року у справі № 14
залишити без змін.