ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.01.2004 Справа N 12/222
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну ЗАТ КАПС “КА”
скаргу
на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 09.10.2003
року
у справі за позовом ЗАТ КАПС “КА”
до ТОВ “ІЛ”, Київського
міського управління земельних
ресурсів
третя особа РВ Фонду державного майна України
про зобов’язання узгодити технічний звіт та видати документи
на право користування земельною ділянкою
В С Т А Н О В И В:
у лютому 2003 року ЗАТ КАПС “КА” звернулось до суду з позовом до
ТОВ “ІППОН ЛТД” про визнання недійсним виготовленого на
замовлення відповідача технічного звіту на встановлення
зовнішніх меж землекористування посилаючись на те, що його не
було узгоджено з ним і до плану включено частину земельної
ділянки, яка повинна бути передана йому.
Заявою від 10.04.2003 року позивач змінив свої вимоги, де
зазначивши відповідачем Київське міське головне управління
земельних ресурсів просив зобов‘язати останнього узгодити
технічний звіт про встановлення йому зовнішніх меж
землекористування та видати відповідні документи, а фірму ТОВ
“ІППОН ЛТД” не чинити перешкод у користуванні земельною
ділянкою.
Рішенням господарського суду міста Києва від 22.05.2003 року в
задоволені позовних вимог було відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
09.10.2003 року провадження у справі у частині вимог про
узгодження технічного звіту припинено, а у задоволені решти
позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі позивач посилається на неправильну правову
оцінку апеляційним судом обставин справи, безпідставну відмову
йому у поданні додаткових доказів і просить постанову
апеляційного суду скасувати та постановити нове рішення про
задоволення позову.
Заслухавши суддю – доповідача, пояснення представників сторін,
перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної
скарги судова колегія вважає, що касаційна скарга задоволенню не
підлягає виходячи з наступного.
Згідно ст. 92 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
права
постійного користувача земельною ділянкою із земель державної та
комунальної власності набувають лише підприємства, установи та
організації, що належать до державної або комунальної власності.
Іншим підприємствам, установам і організаціям не державної чи
комунальної форми власності, до яких відноситься і позивач
земельні ділянки можуть надаватись лише в оренду, тобто у
строкове платне володіння і користування.
При цьому, ст. 124 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що
перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється
на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або
органу місцевого самоврядування шляхом укладання договору оренди
земельної ділянки.
Із наявних у справі матеріалів вбачається, що попереднього
дозволу на розробку технічних умов надання земельної ділянки в
оренду позивач не отримував, визначення можливих меж
землекористування та виготовлення технічного звіту замовляв без
погодження з землевпорядними організаціями, з заявами про
надання йому земельної ділянки в оренду до відповідного органу
не звертався і відмови у цьому не мав, а тому за таких обставин
суд першої і апеляційної інстанцій прийшли до правильного
висновку щодо безпідставності заявлених вимог і надуманості
доводів про порушення його прав землекористувача, обґрунтовано
відмовили у позові і підстав для скасування постановлених по
справі судових рішень з наведених у касаційній скарзі мотивів
судова колегія не вбачає.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Виший господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову
Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2003 року,
без змін.