03/297-03 Спір про визнання недійнсною угоди на підставі того, що оскаржувану угоду уклала особа, яка не мала на це повноваження - Матеріали постанови 02/1140

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.07.2003 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2003 р. у справі № 03 у позові відмовлене.

В касаційній скарзі ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова просить постановлені по справі судові акти скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального права, а саме ст. 49 ЦК України (435-15) .

Відповідач-1 відзиву на касаційну скаргу не надіслав.

Відповідач-2 не реалізував своє процесуальне право на участь в судовому засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши заперечення на касаційну скаргу представника відповідача-1, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню враховуючи наступне.

Рішення та постанова суду мотивовані тим, що позивач не довів чи був умисел на досягнення суперечної інтересам держави та суспільства мети у однієї з сторін по оскаржуваній угоді та в чому саме ця мета суперечить інтересам держави і суспільства, позивачем не доведено того факту, що оскаржувану угоду уклала особа, яка не мала на це повноваження. Оскаржувана угода була укладена до прийняття місцевим судом Ленінського району м. Донецька рішення про визнання недійсними установчих документів відповідача-2. Встановлені місцевим судом Ленінського району м. Донецька дані та відомості свідчать лише про те, що власником ПП "УАД" є С-а А.І., але судом не встановлено, що останній не надавав повноважень М-у С.В., який укладав договори та підписував документи, що підтверджують здійснення угод від імені підприємства.

Предметом спору в даній справі є угода, укладена відповідачами. Підставою позову є укладення угоди з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Таким чином, вирішивши спір по суті, суди мали дати оцінку спірній угоді, встановивши юридичний факт укладення її з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, або навпаки. Отже, встановивши , що позивачем не доведено, що оспорювана угода укладена з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, суди фактично самій угоді, а не правовій позиції позивача, остаточної оцінки не дали.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що відповідно ч. 1 ст. 38 ГПК України (1798-12) , якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Колегія суддів враховує можливість визнання угод недійсними на підставі ст. 49 ЦК УРСР (1540-06) за наявності мети не сплачувати податки з отриманих за реалізовані іншим суб'єктам товари сум, оскільки такі дії суперечать ст. 67 Конституції України (254к/96-ВР) , якою встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених Законом.

Крім того колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що згідно зі ст. 49 ЦК УРСР (1540-06) та п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 (v0003700-78) , угода, яка укладена з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, визнається недійсною і до таких угод належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.

Однак господарський суд не встановив достатніх фактичних та правових підстав для віднесення чи невіднесення оспорюваної угоди до такої, що спрямована саме на ухилення від оподаткування.

В касаційній скарзі позивач посилається на те, що відповідно до факту визнання установчих документів та свідоцтва платника ПДВ недійсними з моменту реєстрації, при реалізації спірної угоди відповідач-2 виписував (невідомою, неуповноваженою особою) податкові накладні з відображенням податку на додану вартість у сумі реалізованих товарів, при цьому, фактично, не сплачував його до бюджету.

Колегія суддів відзначає, що господарські суди не досліджували питання чи проводились документальні перевірки правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість відповідачем-2, щодо проведення документальних перевірок за спірними угодами з відповідачем-2 відповідача-1, застосування до останнього санкцій за порушення податкового законодавства, та фактичних і правових наслідків вжиття відповідних заходів для вирішення даного спору.

Крім того, при розгляді справи належним чином не перевірено, яку господарську діяльність здійснював відповідач-1, яким чином були використані товари, отримані за спірними угодами, та чи сплачував відповідач-1 податки від здійснення господарської діяльності.

Відповідно судом не дано належної повної правової оцінки щодо наявності умислу та меті учасників господарської угоди, тобто не витребувано доказів, які б свідчили про порушення кримінальних справ за фактом ухилення від сплати податків стосовно обставин, викладених в позовній заяві.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. При новому розгляді справи суду необхідно всебічно і повно перевірити обставини по справі, проаналізувати їх та інші докази, що містяться в матеріалах справи, визначитися щодо належних способів доказування у даній справі і прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства.

В процесі розгляду справи слід усунути порушення норм матеріального і процесуального законодавства.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10, 111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ДПІ у Дзержинському районі міста Харкова від 16.10.2003 р. № 14539/10/10-018 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2003 року по справі № 03 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2003 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2003 року по справі № 03 - скасувати.