ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.01.2004 Cправа N 5/1776-12/254
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ДПІ у м. Львові
відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 07.10.2003
у справі № 5/1776-12/254
господарського суду Львівської області
за позовом ВАТ "ЛГ"
до ДПІ у м. Львові
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: присутній
від відповідача: присутній
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Львівської області від 26.06.2003 у
справі № 5/1776-12/254, залишеним без змін постановою Львівського
апеляційного господарського суду від 07.10.2003 позов задоволено:
податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Львові від 11.12.2002
№ 0000641630/0/18758 визнано недійсним з мотивів неправильного
застосування відповідачем норм ст. 17 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000 № 2181-
ІІІ.
У касаційній скарзі ДПІ у м. Львові просить скасувати постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2003 у
справі № 5/1776-12/254 та прийняти нове рішення, посилаючись на
порушення судом апеляційної інстанції норм п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст.
4, п. 5.3 ст. 5, п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000
№ 2181-ІІІ.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,
перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи
та правильність їх юридичної оцінки господарським судом
апеляційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що ДПІ
у м. Львові податковим повідомленням-рішенням № 0000641630/0/18758
від 11.12.2002 було нараховано ВАТ "ЛГ" штрафні санкції в розмірі
394484,50 грн. на підставі п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
за
затримку сплати на 92 календарних дні узгодженої суми податкового
зобов'язання з податку на додану вартість.
Самостійно узгоджене податкове зобов'язання в сумі 788 969 грн.
було визначено позивачем у податковій декларації за квітень 2002
р. і підлягало сплаті не пізніше 30.05.2002.
Задовольняючи позов ВАТ "ЛГ" про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення ДПІ у м. Львові від 11.12.2002
№ 0000641630/0/18758 місцевий та апеляційний господарський суди
виходили з того, що позивач погасив недоїмку з податку на додану
вартість за квітень 2002 р. шляхом зарахування суми бюджетного
відшкодування з податку на додану вартість за липень 2002 р. в
рахунок цієї недоїмки 20.08.2002 (в день подання податкової
декларації за липень 2002 р.), у зв'язку з чим затримка сплати
узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану
вартість в розмірі 788 969 грн. складає 81 календарний день, а не
92, а тому відсутні підстави для застосування штрафних санкцій
згідно з п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
в розмірі 50 %.
Однак вищезазначені висновки суду не можна вважати такими, що
ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у
судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись
законом, як це передбачено ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, з
огляду на наступне.
Обов'язок господарського суду оцінити докази за своїми внутрішніми
переконаннями, що ґрунтується на всебічному, повному і
об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх
сукупності, керуючись законом, покладений на господарський суд
статтею 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
В порушення вимог вищевказаної норми ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарські суди першої та апеляційної інстанцій неповно
з'ясували фактичні обставини, що мають значення для правильного
вирішення спору, не дали оцінку всім доказам у справі.
Так, господарські суди попередніх інстанцій, пославшись на
погашення позивачем недоїмки з податку на додану вартість за
квітень 2002 р. 20.08.2002 (в день подання податкової декларації з
податку на додану вартість за липень 2002) шляхом зарахування суми
бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за липень
2002 р. в рахунок погашення недоїмки, не дослідили і не дали
належної правової оцінки порядку відшкодування податку на додану
вартість, зазначеному позивачем в графі 25 податкової декларації з
податку на додану вартість за липень 2002 р. "залишок суми податку
на додану вартість, що підлягає відшкодуванню після погашення
податкових зобов'язань платника протягом трьох наступних звітних
періодів" (а.с. 22).
Крім того, господарськими судами при вирішенні даного спору не
взято до уваги норми п.п. 7.7.3 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від 03.04.1997
№ 168/97-ВР (зі змінами і доповненнями) щодо порядку і строків
відшкодування податку на додану вартість платнику податку з
Державного бюджету України.
Також, господарським судом апеляційної інстанції не надано будь -
якої оцінки доводам позивача щодо часткового погашення податкового
боргу з податку на додану вартість за квітень 2002 р. в період з
03.06.2002 по 19.06.2002 в сумі 287 000 грн. платіжними
дорученнями, що знаходяться в матеріалах справи (а.с. 32-39) з
зазначенням призначення платежу "податок на додану вартість за
квітень 2002".
Вищенаведене свідчить про те, що судами зроблено висновки при
неповно встановлених обставинах справи, неправильно застосовані
норми матеріального права.
Допущені судом як першої, так і апеляційної інстанції
вищезазначені порушення ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та
неправильне застосування у зв'язку з цим норм матеріального права
відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є підставою
для скасування прийнятих у справі судових рішень і направлення
справи на новий розгляд.
До такого висновку колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить з врахуванням меж повноважень касаційної
інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, та неможливістю зробити висновок щодо правильності
вирішення спору при невстановленні судами попередніх інстанцій
обставин відповідно до предмету спору.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до
уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені
чинним законодавством засоби для всебічного, повного та
об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків
сторін і в залежності від встановленого та у відповідності із
вимогами закону вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст.
111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у м. Львові задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
07.10.2003 та рішення господарського суду Львівської області від
26.06.2003 у справі № 5/1776-12/254 скасувати, а справу передати
на новий розгляд до господарського суду Львівської області.