Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "Інформтехнологія".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.04.2003 р. м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
за участю повноважних представників:
позивача присутній,
відповідачів присутній,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу ВАТ "З"
на рішення від 28 січня 2003 року
господарського суду Закарпатської
області
у справі № 10
за позовом Дочірньої компанії "ГУ" НАК "НУ"
до ВАТ "З"
про стягнення 2 906 427, 25 грн.
ВСТАНОВИВ:
В листопаді 2002 року позивач звернувся до господарського суду
Закарпатської області з позовом до відповідача про стягнення
2 906 427, 25 грн. посилаючись на те, що останній не виконує умови
договору по оплаті постачання природного газу.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 28.01.2003
року позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на
користь позивача 44 613, 44 грн., в т.ч. 41 613, 44 грн. - 3%
річних та 3000 грн. пені, а також 1 783, 10 грн. судових витрат.
Провадження у справі в частині стягнення суми 2758102, 22 грн.
боргу припинено.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі відповідач просить вказане рішення змінити з
підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм
матеріального права, що визначають порядок застосування мір
майнової відповідальності.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
таких підстав.
Відповідно до вимог ст.214 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
боржник, який
прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора
зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого
індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти
річних з простроченої суми, якщо законом або договором не
встановлений інший розмір процентів.
Застосований судом принцип стягнення сум фінансових санкцій за
неналежне виконання договірних умов, як згідно ст.214 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
(три відсотки річних), так і згідно договору (подвійна
облікова ставка) суперечить вимогам вищевказаної статті Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки договором між сторонами
обумовлено вид майнової відповідальності за порушення
встановленого порядку розрахунків у вигляді стягнення пені у
розмірі 0,01% від суми простроченого платежу за кожний день
прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що
діяла в період, за який сплачується пеня.
За таких обставин стягненню підлягає лише сума пені визначена
сторонами у договорі. При цьому суд вважає, що господарський суд у
відповідності до вимог ст.205 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та ст.83 п.3
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
з врахуванням ступеню виконання
зобов'язання боржником, його майнового стану, правильно прийшов до
висновку про можливість застосування наданого йому права на
зменшення розміру нарахованої позивачем пені.
Тому рішення господарського суду в частині стягнення 3% річних в
сумі 41613,44 грн. підлягає скасуванню.
В решті рішення відповідає обставинам справи та вимогам діючого
законодавства, що регулює дані правовідносини, тому його необхідно
залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу задовольнити.
Рішення господарського суду Закарпатської області від 28 січня
2003 року в частині стягнення 3% річних в сумі 41613,44 грн.
скасувати. В решті залишити без змін.
Головуючий
Судді