ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.01.2004 Справа N 163/4-03
Вищий господарський суд України у складі: головуючого судді,
суддів;
розглянув касаційну скаргу закритого акціонерного товариства
"ХХХ", м. Київ (далі - ЗАТ "ХХХ")
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
23.09.2003 р.
зі справи № Х3
за позовом ЗАТ "ХХХ"
до комунального підприємства "YYY", м. Б-ва (далі - КП "YYY")
про стягнення 1654255,00 грн.,
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
ЗАТ "ХХХ": присутній,
КП "YYY": присутній.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд
України
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Київської області від 23.06.2003 з КП
"YYY" стягнуто на користь ЗАТ "ХХХ" 1654255,00 грн. боргу та
1818,00 грн. судових витрат. Рішення мотивовано тим, що договором
від 03.01.1997 №419/97 КИ (далі - Договір) не встановлено строк
розрахунків, а тому позивачем не пропущено строк позовної
давності.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
23.09.2003 зазначене рішення скасовано і у задоволенні позову
відмовлено з тих мотивів, що позивачем пропущено строк позовної
давності, оскільки строк розрахунків за Договором було встановлено
додатковою угодою до останнього.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ЗАТ
"ХХХ" просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і
залишити без змін рішення місцевого господарського суду, оскільки
за Договором строк розрахунків встановлено не було, і строк
позовної давності позивачем не пропущено. Крім того, 07.12.2001
позивач звертався до суду за стягненням цієї ж заборгованості
шляхом звернення стягнення на майно, але у задоволенні позову було
відмовлено; проте це є підставою для переривання строку позовної
давності.
У відзиві на апеляційну скаргу ЗАТ "ХХХ" зазначає, що апеляційним
господарським судом вірно застосовано норми матеріального та
процесуального права, а тому постанова має бути залишена без змін.
Перевіривши на підставі встановлених судовими інстанціями
фактичних обставин справи правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши представників
сторін Вищий господарський суд України дійшов висновку про
необхідність відмови у задоволенні касаційної скарги з огляду на
таке.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що:
- 03.01.97 позивачем та відповідачем було укладено Договір на
поставку природного газу (з протоколом розбіжностей), де
передбачався порядок розрахунків, відповідно до якого покупець
здійснює оплату поставленого за черговий місяць обсягу природного
газу в національній валюті України, за курсом гривні, встановленим
Національним банком України на день зарахування коштів на рахунок
постачальника;
- борг відповідача за поставлений у 1997 році газ на дату
пред'явлення позивачем претензії від 28.03.2001 складав
14386845, 14 грн.;
- відповідач визнав претензію частково, в сумі 5154255 грн., а
решту заборгованості з нього було стягнуто за рішенням
арбітражного суду Київської області від 05.03.01 у справі
№37/2-2001;
- протягом 2001-2002 років відповідач частково, в сумі 3500000
грн., розрахувався з позивачем за визнаною претензією, а залишок
суми заборгованості складає 1654255,00 грн.;
- у грудні 2001 року позивач подавав до господарського суду
Київської області позов про звернення стягнення на майно
відповідача у сумі визнаної претензії; рішенням названого суду від
15.01.2002 зі справи №11/4-02 у задоволенні позову відмовлено;
Апеляційним господарським судом додатково встановлено, що:
- 29.09.1997 сторонами було укладено додаткову угоду №1 до
Договору, якою передбачалося здійснення оплати поставленого за
черговий місяць обсягу природного газу шляхом перерахування коштів
на розрахунковий рахунок постачальника, якщо не буде проведено
попередню оплату, в такі терміни: 50% вартості покупець сплачує в
термін не пізніше 30 календарних днів з дати початку місяця
надходження газу; 50% покупець сплачує в термін не пізніше 45
календарних днів з дати початку місяця надходження газу;
- відповідно до Договору та додаткової угоди №1 до нього термін
розрахунків за поставлений газ закінчився 15.01.1998;
- поважних причин пропуску строку позовної давності, який
закінчився 15.01.2001, не встановлено.
Згідно із статтею 71 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
(далі - ЦК) загальний строк для захисту права за
позовом особи, право якої порушено (позовна давність),
встановлюється в три роки.
Відповідно до статті 76 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
перебіг строку позовної
давності починається з дня виникнення права на позов. Право на
позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була
дізнатися про порушення свого права. Статтею 80 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено, що закінчення строку позовної давності до
пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Таким чином, судом апеляційної інстанції було правильно
встановлено, що на момент звернення за стягненням заборгованості
позивачем було пропущено строк позовної давності, а тому вірно
відмовлено у задоволенні позову з цих підстав.
Що ж до посилання позивача у касаційній скарзі на те, що
07.12.2001 він звертався до суду за стягненням цієї ж
заборгованості шляхом звернення стягнення на майно і це є
підставою для переривання строку позовної давності, то слід
зазначити, що з урахуванням встановлених апеляційним судом строків
розрахунків за Договором строк позовної давності позивачем було
пропущено ще у січні 2001 року. Тому звернення з позовом у грудні
того ж року не може переривати цей строк.
З урахуванням наведеного постанова Київського апеляційного
господарського суду від 23.09.2003 підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 111-7- 111-12 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. У задоволенні касаційної скарги закритого акціонерного
товариства "ХХХ" відмовити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
23.09.2003 зі справи № Х3 залишити без змін.