ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.01.2004 Справа N 5/28
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів :
розглянувши у відкритому Закритого акціонерного товариства
судовому засіданні Будівельної компанії “П”
касаційну скаргу
на постанову від 06.10.2003 Львівського
апеляційного господарського суду
та рішення від 08.04.2003 господарського суду
Івано-Франківської області
у справі № 5/28
господарського суду Івано-Франківської області
за позовом Відкритого акціонерного товариства
“К”
до Закритого акціонерного товариства
Будівельної компанії “П”
про стягнення 40500 грн. 00 коп. збитків
в судовому засіданні взяли участь представники :
-позивача
-відповідача
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від
08.04.2003 позов ВАТ “К” до ЗАТ БК “П” про стягнення 40500 грн.
задоволено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
06.10.2003 вказане рішення господарського суду залишено без
змін.
Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить її скасувати, а матеріали справи направити на новий
розгляд, посилаючись на те, що суд визнав встановленими
обставини, які не були доведеними позивачем та не вирішив
зустрічний позов.
Господарський суд, при визначенні суми нанесених збитків,
керувався тільки міркуваннями та розрахунками ВАТ “К”,
викладеними в позовній заяві і не дослідив належним чином розмір
фактично понесених збитків, чим порушив ст. ст. 65, 33, 38
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та
ст. 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин,
проаналізувавши правильність застосування господарським судом
норм матеріального і процесуального права суд вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних
підстав.
У відповідності до умов договору оренди, укладеного сторонами
15.06.2001, позивач передав відповідачу кран РДК-25-2
інвентаризаційний номер И-617, про що складено акт прийому-
передачі від 02.07.2001.
Термін дії договору встановлено до 31.12.2001.
Згідно п. 2.18 Договору, сторони передбачили, що після
закінчення терміну оренди “О” зобов’язується перебазувати кран
на базу “Орендодавця” власними силами і коштами.
Однак, як зазначив місцевий господарський та апеляційний
господарський суд, дана вимога відповідачем не виконана.
В результаті невиконання ЗАТ БК “П” договірних зобов’язань,
позивач поніс збитки у вигляді неодержаних доходів, які він міг
би одержати, якщо б зобов’язання було виконано боржником
належним чином.
В підтвердження своїх доводів, позивач посилався на договір
№ 11/07 від 03.04.2002, укладений ВАТ “К” та ремонтно-
будівельним управлінням філії “Магістральні нафтопроводи “Д” ВАТ
“Н”, пунктом 3.1 якого передбачено місячну договірну ціну роботи
крану в розмірі 5517 грн.
За таких обставин, господарський суд стягнув з відповідача на
користь позивача 40265 грн. 38 коп. збитків, з чим погодився
Львўвський апеляційний господарський суд.
Між тим як згідно доводів відповідача в судовому засіданні
11.03.2003 ЗАТ БК “П” в порядку ст. 60 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
було подано
зустрічний позов до ВАТ “К” про сплату останнім вартості
будівельних матеріалів в сумі 9234,62 грн., які були отримані
ВАТ “К” в рахунок орендної плати за експлуатацію крана РДК-25-2.
Однак, господарський суд Івано-Франківської області виніс
рішення, яким частково задовольнив позов ВАТ “К”, стягнувши з
відповідача 40265,38 грн., а доводи зустрічного позову належним
чином не дослідив і в резолютивній частині рішення результат
його розгляду не зазначив, чим порушив ст. ст. 60, 61-65
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Крім того, господарський суд, при визначенні суми нанесених
збитків керувався тільки міркуваннями та розрахунками ВАТ “К”,
не досліджуючи доводи відповідача щодо розміру фактично
понесених збитків та не мотивуючи чому він їх відхиляє чим
порушив ст. ст. 33, 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Наведене свідчить про неповне дослідження судовими інстанціями
обставин справи.
В силу імперативних вимог ст. ст. 111-5, 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що
не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду
чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти їх.
Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно
врахувати викладене, всебічно з’ясувати всі фактичні обставини
справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення
для їх розгляду і вирішення спору по суті і в залежності від
цього прийняти основане на законі рішення.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області
від 08.04.2003 та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 06.10.2003 у справі № 5/28 і матеріали
справи направити на новий розгляд до господарського суду Івано-
Франківської області.