ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.01.2004 Справа N 3/240в
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Черногуза Ф.Ф. – головуючого,
Михайлюка М.В.,
Невдашенко Л.П.,
розглянувши у закритого акціонерного товариства
відкритому засіданні “Марг-Вест”, м. Донецьк (далі – ЗАТ
матеріали касаційної “Марг-Вест”)
скарги
на постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 21.10.2003
у справі господарського суду Донецької області
№ 3/240в
за позовом ЗАТ “Марг-Вест”
до товариства з обмеженою відповідальністю
“Донпродсервіс”, м. Донецьк (далі – ТОВ
“Донпродсервіс”)
за участю: приватного підприємства “Аква-терм”,
м. Донецьк (далі – ПП “Аква-терм”) –
третя особа без самостійних вимог
про повернення майна з чужого незаконного володіння
в засіданні взяли участь представники:
позивача Приходько В.В., Підкіпна Л.С.
відповідача Мартиненко Н.Л.
В С Т А Н О В И В:
В липні 2003р. ЗАТ “Марг-Вест” подала до господарського суду
Донецької позов про зобов’язання ТОВ “Донпродсервіс” повернути
обладнання, вказавши його перелік. Свої позовні вимоги позивач
обгруновує ст. 86 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та ст. 50 Закону України
“Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
.
Господарський суд Донецької області рішенням від 22.07.2003
позовні вимоги задовольнив частково.
Зобов’язано ТОВ “Донпродсервіс” повернути позивачу обладнання
тому, що обладнання, на поверненні якого наполягає позивач, не є
складовими частинами котлів та насосів.
Відмовлено позивачу у задоволенні вимог щодо зобов’язання
товариства повернути водонагрівач та димові труби, оскільки не
доведено, що водонагрівач не є бойлером, що придбаний
відповідачем за договором № 206 та не надано доказів того, що
димові труби можна відокремити від основної споруди не завдавши
шкоди.
Донецький апеляційний господарський суд постановою від
21.10.2003 скасував рішення господарського суду від 22.07.2003 і
в задоволенні позову відмовив.
Постанова мотивована тим, що не враховані особливості
віндикаційного позову, не доведено права власності позивача на
майно, яке він вимагає повернути та відсутні докази знаходження
саме цих предметів у відповідача.
У касаційній скарзі ставиться витання про скасування постанови
Донецького апеляційного господарського суду від 21.10.2003 і
залишення без змін рішення місцевого суду від 22.07.2003.
Скаржник вважає, що при прийнятті постанови суд порушив норми
матеріального і процесуального права.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали
справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з таких підстав.
Згідно ст. 86 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
право власності – це
врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння.
користування і розпорядження майном.
Відносини власності регулюються Законом України “По власність”.
Стаття 50 Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
встановлює
право власника вимагати повернення (віндикації) свого майна з
чужого незаконного володіння.
Позивачем заявлено віндикаційний позов, позов неволодіючого
власника до незаконно володіючого невласника з метою відновлення
порушеного права володіння майном шляхом вилучення його в
натурі.
Використання даного способу захисту права залежить від характеру
порушення права.
Основними ознаками такого порушення є вибуття речі з володіння
власника, надходження речі у володіння невласника з незаконних
підстав та відмова невласника задовольнити вимоги власника про
повернення йому речі.
Відповідно до ст.ст. 43, 47, 82 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд оцінює свої докази за своїм внутрішнім
переконанням, що грунтується на всебічному, повному і
об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в
їх сукупності, керуючись законом.
Разом з тим, судові рішення прийняті за неповно встановлених
обставин справи без здійснення належної оцінки тих обставин. які
встановлені судом.
Як роз’яснив пленум Верховного суду України, у постанову пленуму
від 29.12.96 № 11 (із змінами і доповненнями) “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
мотивувальна частина рішення повинна
містити встановлені судом обставини, які мають значення для
справи, юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи
одні і відхиляючи інші докази, суд має це обгрунтувати.
Господарське процесуальне законодавство встановило відповідні
вимоги до судового рішення, яким визначається передача майна.
Пунктом 4 ст. 84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено, що при
задоволенні позову щодо передачі майна суд вказує найменування
майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження.
Суд належним чином не дослідив питання хто є власником спірного
майна і не запросив у сторін правоустановчі документи на це
майно та не встановлено умови, за яких майно потрапило до
відповідача.
Не досліджено питання щодо знаходження цього майна в натурі.
Судом не звернуто уваги на посилання позивача про те, що є
можливість конкретизувати вказане обладнання за допомогою
індивідуально визначених ознак з інших однорідних речей. Мається
на увазі марка приладу, реєстраційний номер тощо.
Отже, при ухваленні судових рішень у даній справі суди
неправильно застосували норми матеріального і процесуального
права, а тому вони підлягають скасуванню.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно
з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи,
об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її
розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і
обов’язки сторін і в залежності від встановленого правильно
застосувати норми матеріального і процесуального права, що
регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і
обгрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Донецької області від 22.07.2003 та
постанову Донецького апеляційного господарського суду від
21.10.2003 у справі № 3/240в скасувати. справу передати на новий
розгляд до господарського суду Донецької області.