ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.01.2004 Справа N 24/590
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
В. Овечкіна – головуючого
Є. Чернова
В. Цвігун
за участю представників:
- позивача О. Плющ
- відповідача А. Разумов,В Драчевська
- 3-тя особа
розглянув касаційну скаргу ТОВ “ВІС-Компані”
на постанову від 15.10.2003р.
Київського апеляційного господарського суду
у справі № 24/590
за позовом ТОВ “ВІС-Компані”
до ВАТ “СК Алькона”
3-тя особа Чернігівська обласна дирекція АППБ “Аваль”
про стягнення 116 377 грн.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 15.11.2001р. (суддя
Євдокимов О. В.) позовні вимоги задоволені повністю. Рішення
суду мотивоване тими обставинами, що суд не вважає встановленими
факт грубої недбалості позивача, а також не виконання ним вимог
законодавчих актів та норм регламентуючих збереження, ремонт та
експлуатацію майна, на що посилається відповідач у відзиві.
Таким чином суд вважає, що страховий випадок настав та страхова
компанія повинна виплатити відшкодування за понесені збитки
позивачу, що сталися внаслідок пожежі, у повному обсязі.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
25.11.2002р. (судді Зеленін В.О., Коршун Н. м. , Авдеєв П. В.)
рішення господарського суду м. Києва від 15.11.2001р. залишено
без змін.
Щодо встановлення причин виникнення пожежі колегія керувалась
Актом про пожежу та Висновком експерта (Старшого інженера ВПЛ
ДПО м. Чернігова О. О. Бойко) щодо причини виникнення пожежі, а
також його пояснення до вказаного Висновку. Порушення та не
виконання правил та приписів позивачем, на які посилається
відповідач, як на підставу не виплати срахового відшкодування,
не знаходяться у причинно наслідковому зв’язку з виникненням
пожежі, а одже немає підстав для ухилення страхової компаніїї
вўд виконання свого обов’язку по сплаті страхового платежу.
Доводи відповідача про подання позивачем завідомо неправдивих
відомостей про об’єкт страхування матеріалами справи не
підтверджується, оскільки з заявою про страхування майна позивач
свернувся 15.02.2001р., а договір застави був укладений вже
20.03.2001р., а одже на момент укладення договору стахування
майно дійсно не перебувало у заставі.
Страхова компанія “Алькона” подала касаційну скаргу на рішення
господарського суду м. Києва від 15.11.2001р. та на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2002р. по
справі № 24/590.
Постановою Вищого господарського суду України у складі суддів
Овечкіна В. Е., Чернова Є. В., Цвігун В. Л. від 25.03.2003р. по
справі № 24/590 касаційна скарга задоволена частково, рішення
господарського суду м. Києва від 15.11.2001р. та постанова
Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2002р.
скасовані, справу направлено на новий розгляд до господарського
суду м. Києва. Судами першої та апеляційної інстанції не був
визначений розмір франшизи, а отже колегія суддів позбавлена
можливості визначити залишити чи змінити розмір відшкодування,
оскільки це відноситься до фактичних обставин справи.
Рішенням господарського суду м. Києва (суддя Шевченко Е. О.) від
11.06.2003р. по справі № 24/590 в позові відмовлено.
При винесенні рішення суд виходив з наступного. На момент вступу
в дію договору страхування майно позивача дійсно перебувало в
заставі, оскільки відповідно до ст. 17 Закону України “Про
страхування” ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
та п. 2.5 Правил страхування договір
страхування набирає чинності з моменту внесення першого
страхового платежу, якщо інше не передбачено договором
страхування. Отже договір почав діяти лише з 21.03.2001р. В свою
чергу договір застави вже існував з 12.03.2001р. і об’єкт
страхування знаходився під заставою, про що не було повідомлено
відповідача. Крім того, страховий випадок стався внаслідок
грубої недбалості позивача та внаслідок невиконання ним у
повному обсязі вимог законодавчих актів, правил, норм, які
регламентують збереження, ремонт і експлуатацію майна, про що
зазначено в висновку Управління державної пожежної охорони УМВС
України в Чернігівській області від 06.06.2001р. та роз’ясненнях
від 30.01.2002р. та від 06.06.2001р. А отже, згідно договору
страхування від 16.02.2001р. такі збитки, спричинені пожежею,
відшкодуванню за рахунок страхової компанії не підлягають.
Постанова Київського господарського апеляційного суду від
15.10.2003р. по справі № 24/590 (судді Кривда Д. С., Рябуха В.
І., Гольцова Л. А.) рішення господарського суду м. Києва від
11.06.2003р. залишило без змін, а апеляційну скаргу без
задоволення, з підстав зазначених в рішенні господарського суду
м. Києва від 11.06.2003р.
Позивач просить постанову Київського апеляційного господарського
суду та рішення господарського суду м. Києва скасувати, у позові
відмовити, так як неправильно застосовані норми матеріального
права, заявляє клопотання щодо встановлення факту відсутності
договору застави на момент укладання договору страхування.
Відповідач проти касаційної скарги заперечує та вважає, що
судовў рішення та постанова відповідають цивільному
законодавству.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні
дослідив матеріали справи та встановив наступне.
Ст. 24 Закону України “Про страхування” ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового
відшкодування проводиться страховиком згідно з договором
страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника
і страхового акта, який складається страховиком або
уповноваженою ним особою у формі, що визначається страховиком.
Страховий акт – це документ, що складається страховою
організацією при наявності страхового випадку. (Визначення дане
по енциклопедичному словнику “Экономика и страхование”
складеному С. Л. Єфімовим, Москва, 1996р.). Отже, страховик
повинен скласти страховий акт, тільки якщо випадок визнається
страховим.
П. 5.7.б договору страхування № 181-18/17 від 16.02.2001р.
передбачено, що страхування не покриває збитки, що сталися
внаслідок грубої недбалості страхувальника, що підтверджено
документами компетентних органів та якщо страховий випадок є
слідством невиконання страхувальником у повному обсязі вимог
законодавчих актів, правил, норм, які регламентують збереження,
ремонт і експлуатацію майна, що підтверджено компетентними
органами. До компетентних органів п. 5.6 зазначеного договору
відносить органи державного пожежного нагляду.
На запит страхової компанії від 21.05.2001р. Управління
Державної пожежної охорони УМВС України в Чернігівській області
надіслано експертний висновок по причині виникнення пожежі від
06.06.2001р. Згідно експертного висновку встановлено, що
керівництвом позивача не в повній мірі виконані вимоги, які були
запропоновані працівниками державного нагляду з метою
забезпечення протипожежного режиму на об’єкті страхування та
порушувалися вимоги діючих нормативних документів з питань
пожежної безпеки в Україні, а саме:
- монтаж та експлуатація автоматичної пожежної сигналізації
(АПС) проводились з суттєвими порушеннями діючих нормативних
документів з питань пожежної безпеки в Україні;
- на об’єкті проведено монтаж несертифікованих пожежних
сповіщувачів типу ИП-104, тим самим порушено вимоги п. 6.1.2
“Правил пожежної безпеки в Україні” (далі ППБУ), влаштування
яких проводилося без участі представника органу державного
нагляду, чим порушено п. 2.6.2 ДБН В. 2.5-13-98 “Пожежна
автоматика будівель та споруд”;
- з пояснень охоронця ТОВ “ВіС-компані” пожежникам стало відомо,
що він мав спробу власноручно, самотужки припинити горіння, цим
самим порушивши черговість дій у разі пожежі, що регламентовано
п. 9 ППБУ;
- позивачем не в повній мірі виконані вимоги, вказані в приписі
від 13.04.2000р., зробленому державними пожежними органами з
метою забезпечення належного протипожежного режиму.
При проведенні контрольного пожежно-технічного обстеження
ст. Інженером СДПЧ-2 м. Чернігова виявлено, що з 12 заходів, які
пропонувалися позивачу приписом від 13.04.2000р., залишилося
невиконаними 4. По першим двом винесено постанову про
застосування запобіжних заходів від 04.12.2000р. № 448, якою
призупинено експлуатацію побутового приміщення позивача, яке в
подальшому, при пожежі підпало вогню. На прохання позивача це
рішення було призупинено до 07.04.2001р. для усунення виявлених
недоліків. На момент виникнення пожежі, вказані порушення
позивачем не були виправлені. Крім того, Приписом Державного
пожежного нагляду від 13.04.2000р. були виявлені порушення з
боку позивача пунктів 7.10.1.6, 7.10.1.14, 5.1.27, 6.4.15. ППБУ,
відповідно до яких встановлено, що побутове приміщення в складі
не відокремлено протипожежними перегородками 1-го типу та
перекриттям 3-го типу, не зроблено самостійний вихід назовні.
Отже, можна зробити висновок про те, що якби всі правила та
приписи з пожежної безпеки були додержані та виправлені пожежі
могло б і не бути, а якщо б вона таки трапилась, то нанесені б
збитки були б набагато менші ніж ті, які вимагає відшкодувати
позивач.
На час вступу договору страхування в дію існував договір застави
від 12.03.2001р. укладений між позивачем та Чернігівською
обласною дирекцією АППБ “Аваль” ( 327/95-ВР ) (327/95-ВР)
. Об’єкт
страхування перебував під заставою під час набрання чинності
договора страхування, оскільки перший страховий платіж був
внесений 21.03.2001р. А відповідно до ст. 17 Закону України “Про
страхування” ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
та п. 2.5. Правил страхування, договір
страхування набирає чинності з моменту внесення першого
страхового платежу, якщо інше не передбачено договором
страхування, а ні з моменту подання заяви про страхування майна,
як зазначає позивач.
Відповідно до п. 5.6.а договору страхування від 16.02.2001р.
страхове відшкодування не виплачується, якщо страхувальник подав
свідомо неправдиві відомості про об’єкт страхування, тобто
позивач не повідомив страхову компанію про те, що об’єкт
страхування знаходиться під заставою.
Згідно з п. 3.2.2 договору страхування від 16.02.2001р. при
зміні ступеня ризику Страхувальник зобов’язаний письмово
повідомити у 3-и денний строк про це Страховика, для прийняття
останнім рішення про подальшу дію договору. Страхувальник
стверджує, що передача застрахованого майна під заставу не
впливає на зміну ступеню страхового ризику. Однак для
страхування майна, що передано під заставу Страховиком
розроблені і затверджені головою правління 01.12. 1996р. Правила
страхування застави (далі Правил). Так, відповідно до п. 4.5
Правил при страхуванні майна, що передано у заставу на суму 100
000 грн. річна сума страхового внеску може складати 25% від
страхової суми. Відповідно до п. 4.6 Правил страхування майна
юридичних осіб від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ
при страхуванні майна 3 категорії від вогневих ризиків сума
страхового внеску може складати 1,2% від страхової суми. Отже
при співставленні страхових платежів ми бачимо, що ступені
ризику при страхуванні майна від вогневих ризиків і страхування
майна переданого в заставу на випадок його пошкодження або
знищення внаслідок пожежі Страховик оцінює по різному.
Виходячи з викладеного, керуючись вимогами ст. Ст. 107, п. 3
ст. 111-9, 111-11, 111-12, 111-3 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
ПОСТАНОВИЛИ:
1. У задоволенні касаційної скарги відмовити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
15.10.2003р. та рішення господарського суду по справі № 24/590
залишити без змін.