СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.01.2004 Справа N 24/519
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
у складі: <...>
за участю представників: <...>
розглянувши касаційну скаргу ТОВ "Науково-дослідний центр
ЕНДОполімед" на постанову Вищого господарського суду України від
25 вересня 2003 р. у справі за позовом Київського міського центру
радіаційного захисту населення м. Києва від наслідків
Чорнобильської катастрофи до ТОВ "Науково-дослідний центр
ЕНДОполімед", третя особа - Головне управління комунальної
власності м. Києва, про визнання недійсним договору,
В С Т А Н О В И Л А:
У червні 2001 р. Київський міський центр радіаційного захисту
населення м. Києва від наслідків Чорнобильської катастрофи
звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди
приміщення від 31 грудня 1990 р., укладеного між Київською міською
лікарнею N 27 (правонаступником якої є Київський міський центр
радіаційного захисту населення м. Києва від наслідків
Чорнобильської катастрофи) та ТОВ "Науково-дослідний центр
ЕНДОполімед". Позовні вимоги мотивовані тим, що зазначений договір
не відповідає вимогам закону, а саме: ст. 10 Закону України "Про
оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Відповідач проти позову заперечував.
Справа розглядалась судовими інстанціями неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду м. Києва від
06.05.2003 р. позов задоволено. Рішення суду мотивовано тим, що
спірний договір оренди від 31.12.1990 р. не приведено у
відповідність до положень Закону України "Про оренду державного та
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, згідно вимог Постанови ВР України
"Про введення в дію Закону України "Про оренду майна державних
підприємств та організацій" від 10.04.1992 р. N 2270-XII
( 2270-12 ) (2270-12)
. Наведене є підставою, відповідно до ст. 48 Цивільного
кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
, для визнання договору оренди недійсним.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
16.07.2003 р. зазначене рішення скасовано. У позові відмовлено з
тих мотивів, що спірний договір був укладений у відповідності з
вимогами законодавства, чинного на момент його укладення. Судом,
також, зазначено, що Закон України "Про оренду майна державних
підприємств та організацій" ( 2269-12 ) (2269-12)
не містив прямої вказівки
щодо надання зворотної дії в часі його положенням, а Постанова ВР
України від 10.04.1992 р. N 2270-XII ( 2270-12 ) (2270-12)
зі змінами
вказувала, що приведення у відповідність до Закону раніше
укладених договорів оренди здійснюється шляхом внесення змін до
чинних договорів оренди.
Постановою Вищого господарського суду України від
25.09.2003 р. постанова Київського апеляційного господарського
суду від 16.07.2003 р. скасована, рішення господарського суду
м. Києва від 06.05.2003 р. залишене без змін.
11 грудня 2003 р. Верховним Судом України порушено
провадження за касаційною скаргою ТОВ "Науково-дослідний центр
ЕНДОполімед", у якій ставиться питання про скасування постанови
Вищого господарського суду України від 25.09.2003 р. та припинення
провадження у справі. Для обґрунтування скарги зроблено посилання
на неправильне застосування норм матеріального права,
невідповідність оскаржуваної постанови положенням Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, різне застосування Вищим господарським
судом України одного і того ж положення закону в аналогічних
справах.
Касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Вищий господарський суд України обґрунтовано погодився з
висновком суду апеляційної інстанції про те, що спірний договір
оренди від 31 грудня 1990 р. був укладений відповідно до вимог
законодавства, чинного на момент його укладення.
У той же час, твердження касаційної інстанції про те, що
наслідком неприведення цього договору оренди у відповідність з
вимогами Закону України "Про оренду майна державних підприємств та
організацій" (2269-12 ) (прийнятого 10 квітня 1992 р.) має бути
визнання договору недійсним, є помилковим.
Стаття 58 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
встановлює, що
закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в
часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують
відповідальність особи.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за
конституційним зверненням Національного банку України дано
офіційне тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
(справа про зворотну дію в часі законів та інших
нормативно-правових актів) та зазначено, що цей конституційний
принцип може поширюватись на закони та інші нормативно-правові
акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних
осіб. Проте, надання зворотної дії в часі таким
нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої
вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
У Законі України "Про оренду майна державних підприємств та
організацій" ( 2269-12 ) (2269-12)
, подальших змінах та доповненнях до нього
вказівки щодо надання йому або окремим його положенням зворотної
дії в часі немає.
Пунктом 4 Постанови Верховної Ради України "Про введення в
дію Закону України "Про оренду майна державних підприємств та
організацій" від 10.04.1992 р. N 2270-XII ( 2270-12 ) (2270-12)
встановлювалась вимога про приведення у відповідність з Законом
України "Про оренду майна державних підприємств та організацій"
( 2269-12 ) (2269-12)
всіх договорів оренди майна державних підприємств,
укладених до введення в дію цього Закону.
Постановою Верховної Ради України N 2552-XII ( 2270-12 ) (2270-12)
від
07.07.1992 р. зазначений пункт викладено в новій редакції та
уточнено, що договори оренди майна державних підприємств і
організацій, укладені до введення в дію Закону України "Про оренду
майна державних підприємств та організацій" ( 2269-12 ) (2269-12)
,
приводяться у відповідність із зазначеним Законом саме шляхом
внесення змін до чинних договорів оренди.
При цьому, такого наслідку як визнання договору недійсним у
разі не приведення його у відповідність з Законом, ні власне Закон
( 2269-12 ) (2269-12)
, ні Постанова ( 2270-12 ) (2270-12)
не передбачають.
Враховуючи наведене, оскаржувана постанова Вищого
господарського суду України підлягає скасуванню, а постанова
апеляційної інстанції залишенню без змін.
Керуючись статтями 111-17-111-20 ( 1798-12 ) (1798-12)
Господарського
процесуального кодексу України, Судова палата
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу ТОВ "Науково-дослідний центр ЕНДОполімед"
задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від
25.09.2003 р. скасувати, а постанову Київського апеляційного
господарського суду від 16.07.2003 р. залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.